Ухвала суду № 43050530, 23.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2015 року м. Київ К/800/65032/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.09.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року

у справі № 2-а-2911/10/1970

за позовом Тернопільської обласної спілки споживчих товариств

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

про часткове скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Тернопільська обласна спілка споживчих товариств звернулась до суду з адміністративним позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.08.2010 року № 0001282304/0 в частині донарахування податку на прибуток за основним платежем в сумі 24 496, 00 грн. та штрафних санкцій в сумі 12 248, 00 грн.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.09.2010 року у справі № 2-а-2911/10/1970, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року, позов задоволено, податкове повідомлення-рішення Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції від 19.08.2010 року № 0001282304/0 визнано частково протиправним та скасовано в частині донарахування податку на прибуток за основним платежем в сумі 24 496, 00 грн. та штрафних санкцій в сумі 12 248, 00 грн.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 року по 31.12.2009 року відповідачем складено акт від 11.08.2010 року № 7976/23-420/01767413, яким встановлено, зокрема, порушення вимог п. 5.1, п.п. 5.2.1, 5.2.2 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, пп. 8.3.1 п. 8.3, п.п. 8.4.1, 8.4.8 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 39 884, 00 грн.

19.08.2010 року відповідачем на підставі вказаного акта прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001282304/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 59 826, 00 грн. (основний платіж 39 884, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції 19 942, 00 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про те, що позивач в 2007-2008 роках збільшував балансову вартість 2 групи основних фондів на суму ПДВ, сплаченого при придбанні легкових автомобілів, в результаті чого податковий орган дійшов висновку про завищення амортизаційних відрахувань на суму 76 346, 00 грн.

Крім того, податковим органом встановлено, що спілка проводила збиткові операції, тобто здійснювала реалізацію власної продукції (хлібобулочні, кондитерські вироби) по цінах нижчих собівартості, що призвело до завищення валових витрат за ІІІ квартал 2008 року на 16 071, 16 грн., ІV квартал 2008 року на 5 566, 40 грн.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі здійснення витрат на придбання основних фондів балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання, з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат, понесених у зв'язку з таким придбанням, без урахування сплаченого податку на додану вартість, у разі коли платник податку на прибуток підприємств зареєстрований платником податку на додану вартість.

Згідно з пп. 7.4.2 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Підпунктом 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

Тобто, згідно з пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суми податку на додану вартість, нараховані (сплачені) при придбанні легкового автомобіля, повинні бути віднесені до складу валових витрат, однак цього не можна робити згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Більш того витрати по сплаті ПДВ не можуть збільшувати балансову вартість групи 2 основних фондів відповідно до пп. 8.4.1 п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, які зазначили, що вказані Закони припускають неоднозначне, множинне трактування прав та обов'язків платника податку щодо порядку формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість по цих операціях до складу балансової вартості групи 2 основних фондів, тобто виникає конфлікт інтересів.

Згідно із пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог податкового законодавства, так як позивач при здійсненні витрат на придбання таких основних фондів 2 групи, як легкові автомобілі, правомірно збільшив балансову вартість відповідної групи основних фондів на суму вартості їх придбання з урахуванням ПДВ, сплаченого продавцям в ціні автомобілів, без включення таких сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Щодо твердження податкового органу про завищення платником податку валових витрат, сформованих внаслідок реалізації платником податку власної продукції по цінах нижчих собівартості, колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з урахуванням наступного.

Так, суди при вирішенні спору дійшли висновку про правомірність віднесення позивачем як платником податку збитків по кондитерському цеху за січень-жовтень 2008 року до складу валових витрат виробництва та обігу з огляду на їх направленість на отримання доходу.

Згідно із ст.1 Закону України «Про споживчу кооперацію» споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі.

У відповідності до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в цілому по декларації за ІІІ квартал 2008 року позивачем нараховано і сплачено понад 81 000, 00 грн. податку на прибуток, а за IV квартал 2008 року - 8 000, 00 грн., за вісім місяців 2008 року по кондитерському цеху позивачем отримано прибуток в сумі 6 617, 37 грн.

Суд погоджується з висновками попередніх судів, що позивач при реалізації власної продукції кондитерського цеху за ринковими цінами мав на меті отримання прибутку і здійснював свою діяльність у відповідності з визначеними цілями. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Отже, задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем вимог податкового законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області відхилити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.09.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року у справі № 2-а-2911/10/1970 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук