Ухвала суду № 43050490, 16.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2015 року м. Київ К/800/51137/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року

у справі № 815/3901/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 року у справі № 815/3901/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області Державної податкової служби від 24.04.2013 року № 0001261701, № 0001281701. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати в частині задоволення позовних вимог, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, відповідачем складено акт від 11.04.2013 року № 44/17-01/2515900112, яким встановлено порушення п. 117.1 ст. 117, п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України - не зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому порядку; п. 187.1 ст. 187, ст. 188 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 118 935, 00 грн.; ст. 13, ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п. 177.1 ст. 177, п. 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на доходи від підприємницької діяльності за 2010 рік у сумі 2 419, 00 грн.; заниження податку на доходи від річного декларування за 2011 рік у сумі 1 416, 00 грн.; пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження земельного податку з фізичних осіб за 2012 рік у сумі 8 413, 00 грн.; пп. 491.18.3, пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 176.1 ст. 176, п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, неподання декларації про доходи за 2010 рік, декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік, декларацій по податку на додану вартість за 2011 рік та січень, лютий 2012 року.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.04.2013 року № 0001261701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 139 339, 00 грн.; № 0001271701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 8 413, 00 грн.; № 0001281701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування у загальному розмірі 4 360, 00 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу, що позивач не мав право знаходитись на спрощеній системі оподаткування, оскільки за рахунок надходження власних коштів на свій розрахунковий рахунок перевищив обсяг виручки в 500 тис. грн., а тому повинен був перейти на загальну систему оподаткування, зареєструватись платником податку на додану вартість, подавати звітність з цього податку та сплачувати податки, передбачені загальною системою оподаткування.

Крім того, податковий орган прийшов до висновку, що позивач не сплачував податкові зобов'язання з податку на додану вартість отримуючи кошти на розрахунковий рахунок та неправомірно не сплачував податок на землю за користування земельними ділянками.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо протиправного нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб за спірними податковими повідомленнями-рішеннями № 0001261701 та № 0001281701.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування.

З січня 2012 року позивач перейшов на загальну систему оподаткування та отримав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість.

Відповідно до п. 1, п. 4 ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Обсяг виручки зазначених осіб відображається в звіті за звітний квартал наростаючим підсумком з початку дії Свідоцтва платника єдиного податку в календарному році.

Таким чином, при застосуванні спрощеної системи оподаткування застосовується касовий метод обчислення виручки, тобто враховуються всі надходження коштів, отриманих на розрахунковий рахунок або в касу суб'єкта малого підприємництва за результатами здійснення ним господарської діяльності.

Відповідно до ст. 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), у разі, зокрема, перевищення обсягу виручки.

Враховуючи викладене, в разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) перевищує допустимий розмір для платника єдиного податку, або здійснення операцій та укладення угод здійснюється на суму, що перевищує такий розмір, або обсягу виручки перевищують максимально встановлений розмір для платника єдиного податку, такий платник податків повинен перейти на загальну систему оподаткування, а недотримання строків для переходу на таку систему оподаткування тягне встановлену законодавством відповідальність.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що протягом 2010 року позивачем отримано виручку від здійснення підприємницької діяльності в сумі 471 112, 00 грн. та внесено в цей період на свій банківський рахунок власні кошти в сумі 299 250, 00 грн.

Податковий орган прийшов до висновку, що всі кошти, які надійшли на рахунок, включаючи власні кошти, в сумі перевищили допустимий обсяг виручки за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) у 500 тис. грн., що зобов'язувало платника податків, відповідно до Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), тобто з 01.01.2011 року.

Судами вірно вказано щодо помилкового висновку відповідача щодо обов'язку позивача перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з 01.01.2011 року, оскільки надходження на рахунок позивача власних коштів не пов'язано з результатом здійсненням операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а тому ці кошти не є виручкою у розумінні п. 4 ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Внесення на рахунок власних заощаджень підтверджується виписками по рахунку.

Враховуючи зазначені обставини, позивач правомірно знаходився на спрощеній системі оподаткування в 2010-2011 роках, не повинен був переходити на загальну систему оподаткування, реєструватися платником податку на додану вартість, подавати звітність з цього податку відповідно до вимог пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49, п. 181.1 ст. 181, п. 183.2 ст. 183 Податкового кодексу України, подавати декларацію про доходи та оподатковувати суму перевищення обсягу виручки відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», ст. 177 Податкового кодексу України, а тому йому неправомірно нараховані податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб.

Крім того, податковий орган прийшов до висновку про не включення до складу податкових зобов'язань з податку на додану вартість сум надходжень на розрахунковий рахунок коштів від здійснення підприємницької діяльності за період з 11.01.2011 року по 31.12.2012 року в порушення вимог ст. 187 Податкового кодексу України.

Відповідно до ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або, зокрема, для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

В період знаходження позивача на спрощеній системі оподаткування з 11.01.2011 року по 31.12.2011 року позивач не повинен був нараховувати та сплачувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість, враховуючи сплату єдиного податку.

Згідно реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, виписок з банку та актів приймання-здавання виконаних робіт вбачається, що позивачем, за період знаходження на загальній системі оподаткування, в 2012 році, правомірно за першою з подій (або за датою зарахування коштів на рахунок, або за датою оформлення акту приймання-здавання робіт) визначались податкові зобов'язання з податку на додану вартість в податковій звітності.

Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб.

Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірного нарахування позивачу зобов'язання з податку на землю, згідно податкового повідомлення-рішення № 0001271701.

Згідно із пп. 269.1.2 п. 269.1 ст. 269, пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270, пп. 271.1.1 п. 271.1 ст. 271, п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України платниками податку на землю є землекористувачі за земельні ділянки, які перебувають у них, зокрема, у користуванні з дня виникнення права користування земельною ділянкою на підставі нормативної грошової оцінки земельних ділянок з урахування коефіцієнту індексації.

Відповідно до п. 274.1 ст. 274, п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюються у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру інформацію з якого надають центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця та за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки.

Судами встановлено, що позивач є власником 2-х будинків, розташованих на земельних ділянках загальною площею 727 м. кв. та загальною площею 248 м. кв., позивач не заперечує користування зазначеними земельними ділянками враховуючи знаходження на них його власного нерухомого майна.

Відповідачем було направлено запит до відділу Держземагенства у м.Ізмаїл Одеської області про надання даних щодо нормативної грошової оцінки зазначених земельних ділянок, на який надано відповідь, що станом на 01.01.2012 року нормативна грошова оцінка за 1 м. кв. земельної ділянки, відповідно становить 823, 90 грн. та 973,70 грн.

Таким чином, оскільки позивач є користувачем земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких проведена, податковим органом вірно розраховано позивачу зобов'язання з плати за землю у розмірі 8 413,48 грн. з врахуванням даних державного земельного кадастру щодо нормативної грошової оцінки землі.

Отже, позиція судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позову в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 24.04.2013 року № 0001271701, яким позивачу нараховані податкові зобов'язання з податку на землю є правильною.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 12.08.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2013 року у справі № 815/3901/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук