Ухвала суду № 43050487, 17.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 лютого 2015 року м. Київ К/800/11240/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника відповідача - Варченко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2014

та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2013

у справі № 820/8472/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства «Хлібзавод «Салтівський»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Хлібзавод «Салтівський» звернулось до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів:

- № 0000224201 від 28.05.2013 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за квітень 2012 року на суму 251 385 грн., з яких 201 108 за основним платежем та 50 277 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000204201 від 28.05.2013 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 011 127,50 грн., в т.ч.: 674 085 грн. основного платежу та 337 042 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000214201 від 28.05.2013 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 378 431 грн., в т.ч.: 918 954 грн. основного платежу та 459 477 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2013, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2014, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000224201 від 28.05.2013 та податкові повідомлення-рішення № 0000204201 та № 0000214201 від 28.05.2013 в оскаржуваних частинах.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової документальної перевірки ПАТ «Хлібзавод «Салтівський» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01 по 31.12.2012, складено акт № 271/421-03/31340536 від 15.05.2013, в якому зафіксовані порушення: п. п. 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ в розмірі 201 108 грн. за квітень 2012 року; п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 759 517 грн., у т.ч. по періодах: лютий 2012 року на суму 26 грн., травень 2012 року на суму 93 349 грн., червень 2012 року на суму 93 473 грн., липень 2012 року на суму 75 816 грн., серпень 2012 року на суму 135 497 грн., вересень 2012 року на суму 108 905 грн., жовтень 2012 року на суму 125 993 грн., листопад 2012 року на суму 103 278 грн., грудень 2012 року на суму 23 180 грн.; пп. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. 138.8 ст. 138 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 165 826 грн., в т.ч. по періодам: І квартал 2012 - 152 747 грн., ІІ квартал 2012 - 182 069 грн., ІІІ квартал 2012 - 319 064 грн., ІV квартал 2012 - 511 946 грн.

На підставі результатів проведеної перевірки, 28.05.2013 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000224201 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за квітень 2012 - на суму 251 385 грн., та донараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 201 108 грн. основного платежу та 50 277 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000204201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 1 139 275,50 грн., в т.ч.: 759 517 грн. основного платежу та 379 758,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000214201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1 748 739 грн., в т.ч.: 1 165 826 грн. основного платежу та 582 913 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, слугував акт Основ'янської МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС № 343/221/37459942 від 19.03.2013 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Агро-Крокус» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за січень 2012 року - січень 2013 року», яким встановлено неможливість реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Агро-Крокус», у зв'язку із відсутністю останнього за місцем податкової адреси, відсутністю у нього автотранспорту, офісних, виробничих, торгівельних та складських приміщень (відсутні фізичні, технічні та інші можливості для вчинення задекларованих господарських операцій).

Матеріалами справи встановлено, що 23.02.2012 між ПАТ «Хлібзавод «Салтівський» (покупець) та ТОВ «Агро-Крокус» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу товарів № 2302, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар (борошно житнє обдирне, житнє обойне) на умовах, передбачених цим договором; кількість та ціна товару зазначаються в накладних та специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору; оплата здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару; право власності на товар до покупця переходить з моменту передачі товару та підписання накладних.

Факт виконання умов зазначеного договору судами попередніх інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними, реєстрами оплат за 2012 рік, платіжними дорученнями та журналами проводок (оплат) за 2012 рік (по рахункам бухгалтерського обліку 6.3.1 та 3.1.1) за контрагентом ТОВ «Агро-Крокус».

Транспортування придбаного у ТОВ «Агро-Крокус» товару (борошно) здійснювалось ПП ОСОБА_3, на підставі укладеного із останньою договору на надання транспортних послуг № 06 від 01.01.2012.

Факт транспортування придбаного товару підтверджується дослідженими судами обох інстанцій товарно-транспортними накладними та актами виконаних робіт.

Отримана від ТОВ «Агро-Крокус» сировина була оприбуткована позивачем по балансовому рахунку 201 «Сировина та матеріали» та, згідно з прибутковими ордерами, передана до складу сировини цеху № 3 у повному обсязі, що підтверджується журналами вивозу та ввозу сировини на цех № 3.

В подальшому придбаний товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності, а саме: для виробництва хліба та хлібобулочних виробів, що є основним видом діяльності товариства.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Відповідно до пп. пп. 14.1.18, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Слід зазначити, що право платника податку на податковий кредит законодавство не ставить в залежність від факту проведення зустрічних звірок чи перевірок даних суб'єктів господарювання (постачальника товару, виконавця робіт, послуг) щодо платника податків чи проведення перевірок по ланцюгу контрагентів.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема, обумовлюватись лише неможливістю проведення зустрічної звірки чи перевірки даних контрагента через відсутність його за юридичною адресою та відсутністю в нього основних фондів, складських приміщень, адже підприємство не позбавлено права залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення господарської діяльності.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. п. 200.1 - 200.4 ст. 200 ПК України).

Оскільки, в судовому порядку встановлено правомірне формування позивачем податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та віднесення суми витрат до складу витрат у спірному періоді по взаємовідносинах з ТОВ «Агро-Крокус», то прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у відповідних частинах є безпідставним.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2014 та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний