Ухвала суду № 43050486, 16.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2015 р. м. Київ К/800/54000/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року

у справі № 826/4598/13-а

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд»

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Підприємство з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 року у справі № 826/4598/13-а в задоволенні подання відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року постанову суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби від 01.02.2013 року № 0000291502/6291.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норма матеріального та процесуального права.

В заперечення на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами камеральної перевірки даних, задекларованих в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2012 рік, відповідачем складено акт від 18.01.2013 року № 170/152/23744453, яким встановлено порушення пп. 288.5.1 п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, заниження суми податкового зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності за листопад 2012 року, заявленого Підприємством з іноземними інвестиціями «МакДональдз Юкрейн Лтд» в податковій декларації з плати за землю (орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2012 рік на суму 5 585, 94 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.02.2013 року № 0000291502/6291, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб на загальну суму 8 378, 91 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що податковий орган при визначенні позивачу суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності за листопад 2012 року правомірно керувався нормами пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, а не положеннями п. 2.3 договору оренди земельної ділянки.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що хоча зміна розміру земельного податку згідно із Податковим кодексом України є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичні зміни орендної палати та, відповідно, донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

З 01.01.2011 року питання справляння плати за землю регулюється Податковим кодексом України.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15.01.2001 року між позивачем та Сумською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого позивачу передавалась у строкове, платне володіння і користування земельна ділянка загальною площею 3 456 кв.м., що розташована за адресою: м. Суми, Червона площа, 15 а, - для несільськогосподарського використання під розміщення ресторану.

Відповідно до п. 1.2 Договору грошова оцінка земельної ділянки згідно довідки від 12.12.2000 року № 324, виданої Сумським міським управлінням земельних ресурсів, становить 1 496 448, 00 грн.

Згідно п. 2.3 Договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі. Розмір орендної плати становить 1 870, 56 грн. на місяць. При цьому розмір орендної плати переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання або цілі використання орендованої земельної ділянки, визначеної цим Договором; підвищення цін, тарифів, тощо, в т.ч. внаслідок інфляційних процесів; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документально; у разі невиконання орендодавцем обов'язку повідомити орендарю про права третіх осіб на орендовану земельну ділянку; збільшення розмірів ставки земельного податку, в інших випадках, передбачених законодавством України.

У відповідності до п. 4.1 Договору орендодавець, зокрема, має право вимагати від орендаря своєчасне внесення орендної плати, збільшення розміру орендної плати у випадках зміни умов господарювання або цілі використання орендованої земельної ділянки, визначеної цим Договором, підвищення цін, тарифів, тощо, збільшення відповідно до законодавства України розмірів земельного податку.

За приписами п. 288.4 ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Відхиляючи доводи позивача про необхідність сплати орендної плати у відповідності до умов договорів, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що договір в частині визначення орендної плати у розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

У відповідності до ст. 9 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності належить до загальнодержавних податків, порядок нарахування та сплати яких регламентований положеннями Податкового кодексу України.

Тому, починаючи з 01.01.2011 року відносини, що виникають щодо сплати орендної плати за земельні ділянки комунальної та державної власності, регулюються приписами Податкового кодексу України.

Враховуючи встановлення законодавством закріпленого мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з набранням чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

При цьому, з огляду на норми ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом касаційної інстанції враховується правова позиція Верховного Суду України, викладена у рішенні від 02.12.2014 року у справі № 21-274а14.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про задоволення позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 826/4598/13-а скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2013 року у справі № 826/4598/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук