Ухвала суду № 43050473, 09.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 лютого 2015 року м. Київ К/800/51134/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач) Кошіля В.В., Пилипчук Н.Г. розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 року

у справі № 826/5979/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київтехцентр»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київтехцентр» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.06.2013 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва від 28.01.2013 року №0000472260 та 0000462260.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 26.12.2013 року замінено Державну податкову інспекцію у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби правонаступником - Державною податковою інспекцією у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Київтехцентр» з питань достовірності, повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах з ПП «Укравтоматизація» за період з 01.02.2012 року по 29.02.2012 року та з 01.04.2012 року по 30.04.2012 року, відповідачем складено акт від 29.12.2012 року № 424/22-60/34351886, яким встановлено порушення позивачем: - п.п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 195 523, 00 грн.; - п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість на загальну суму 186 212, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 28.01.2013 року: - № 0000462260, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 244 403,75 грн., в тому числі 195 523, 00 грн. - за основним платежем та 48 880,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0000472260, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 232 765, 00 грн., в тому числі: 186 212, 00 грн. - за основним платежем та 46 553, 00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними в результаті допущених порушень платником податку.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки спірні податкові повідомлення-рішення прийнято протиправно.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.

Пунктом 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

В силу п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ПП «Укравтоматизація» укладено договір поставки.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність даних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи договором, видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними, розрахунковими квитанціями, касовими чеками про сплату організації перевезення вантажів.

На момент укладення господарської угоди та в період її виконання ПП «Укравтоматизація» було зареєстровано в ЄДРПОУ та платником податку на додану вартість.

З приводу висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з підстав ненадання доказів укладення контрагентом позивача субпідрядних договорів із перевізниками та зауваження стосовно наданих товарно-транспортних накладних, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що відповідною транспортною документацією має підтверджуватися надання послуг з перевезення, а не поставки товарів.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується належним чином оформленими документами первинного бухгалтерського обліку.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалено обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.09.2013 року у справі № 826/5979/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді В.В.Кошіль

Н.Г.Пилипчук