Ухвала суду № 43050475, 16.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" лютого 2015 р. м. Київ К/800/57152/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., при секретарі судового засідання Міщенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 року

у справі № 826/13102/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Троянда»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Троянда» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2013 року у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 10.09.2013 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 05.08.2013 року №0001832201.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

У судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримав та просив її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечував та просив у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну планову перевірку Приватного акціонерного товариства «Агрофірма «Троянда» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 19.07.2013 року №360/26-56-22-03/03359658, яким встановлено зокрема, порушення позивачем п. 274.1 ст. 274, пп. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 1 043 297, 15 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.08.2013 року №0001832201, яким визначено грошове зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з юридичних осіб на загальну суму 1 564 945, 75 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 1 043 297, 15 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 521 648, 60 грн.

За результатами адміністративного оскарження висновки акту перевірки залишені без змін.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що податковий орган при визначенні позивачу суми податкового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2012 рік правомірно керувався нормами пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, а не положеннями п. 4.2 договору оренди земельної ділянки.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем правильно здійснено нарахування та сплату податку відповідно до умов договорів.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач має у користуванні земельні ділянки на підставі таких договорів: - від 05.08.2005 року, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 06.12.2005 року за № 85-6-00235, загальна площа ділянки: 43044 кв.м кад. № 85:148:007. Річна орендна плата у розмірі 1,5 % від нормативно грошової оцінки. Нормативно грошова оцінка становить 12 762 061, 76 грн.; - від 05.08.2005 року, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 06.12.2005 року за № 85-6-00234, загальна площа ділянки: 129823 кв.м кад. № 85:148:001. Річна орендна плата у розмірі 1,5 % від нормативно грошової оцінки, після введення в експлуатацію об'єкта річна орендна плата буде становить у розмірі 2 % від нормативно грошової оцінки для нежитлових площ та 0,03 для житлових площ. Нормативно грошова оцінка становить 42 697 097, 00 грн.; - від 23.05.2012 року, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 27.08.2012 р. № 85-6-00519, загальна площа ділянки 1800кв.м кад. №85:148:079. Річна орендна плата у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки. Нормативно грошова оцінка становить 901 398, 09 грн.; - від 16.12.2009 року, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 28.01.2010 року за № 85-6-00468 загальна площа ділянки: 120,00 кв.м кад. № 85:174:133. Річна орендна плата у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки. Нормативно грошова оцінка становить 69 877, 66 грн.; - від 16.12.2009 року, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів 28.01.2010 року за № 85-6-00469, загальна площа ділянки: 100,00 кв.м кад. 85:174:134. Річна орендна плата у розмірі 3 % від нормативно грошової оцінки. Нормативно грошова оцінка становить 58 231, 38 грн.

Позивач здійснював орендну плату за землю на підставі наявних у справі платіжних доручень.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XIII - орендна плата).

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, в якій би формі не справлялась плата за землю (чи то у вигляді земельного податку, чи то у вигляді орендної плати), вона у відповідності до положень Податкового кодексу України залишається загальнодержавним податком.

Згідно із пунктами 6.1, 6.2 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу; збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Справляння всіх обов'язкових платежів відбувається на підставі норм Податкового кодексу України, а решта норм права, зокрема, цивільно-правові, земельні норми тощо можуть застосовуватися лише в частині, що не суперечить нормам податкового законодавства.

В свою чергу, норми статті 288 Податкового кодексу України містять вичерпні правила визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Так, за загальним правилом пункту 288.1 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Водночас, спеціальний припис пункту 288.5 Податкового кодексу України встановлює, що розмір орендної плати встановлюється договором, але річна сума платежу не може бути меншою, зокрема, трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом (підпункт 288.5.1 цього пункту).

Диспозиція розглядуваної норми чітко розрізняє розмір орендної плати (яка визначається договором) та річну суму платежу (яка, в свою чергу, не може бути меншою від затвердженого законодавцем розміру).

З наведеної норми випливає, що незалежно від установленого договором розміру орендної плати сума річного платежу не повинна бути меншою від певної суми.

Отже, незалежно від того, чи вносилися зміни до змісту договору оренди в частині встановлення розміру орендної плати, Податковий кодекс України вимагає аби річний платіж був не менше трикратного розміру земельного податку.

Враховуючи встановлення законодавством закріпленого мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки з набранням чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати величину орендної плати з урахуванням вимог пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України.

При цьому, з огляду на норми ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом касаційної інстанції враховується правова позиція Верховного Суду України, викладена у рішенні від 02.12.2014 року у справі № 21-274а14.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Отже, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про задоволення позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2013 року у справі № 826/13102/13-а скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.09.2013 року у справі № 826/13102/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук