Ухвала суду № 43035435, 03.03.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/3044/14-ц Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д.Провадження № 22-ц/780/433/15 Доповідач у 2 інстанції ФінагєєвКатегорія 20 03.03.2015

УХВАЛА

Іменем України

03 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді Фінагєєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору дарування удаваним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2014 року позивач звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним договір дарування будинку по АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 62 384 грн. 19 червня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування житлового будинку за вищезазначеною адресою. Договір дарування житлового будинку було укладено навмисно для того, щоб уникнути сплати заборгованості за судовим рішенням.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що договір дарування будинку був укладений з метою ухилення від сплати аліментів. Суд не застосував норми права, які підлягали застосуванню.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто неустойку (пеню) від суми несплачених аліментів на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 62 384 грн.

ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 ? частину житлового будинку по АДРЕСА_1, що підтверджується договором дарування житлового будинку від 19 червня 2013 року.

28 квітня 2014 року ОСОБА_4 помер, про що свідчить витяг про реєстрацію у Спадковому реєстрі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору дарування дійсним волевиявленням сторін було настання саме таких юридичних наслідків укладення угоди, які настали, дії учасників угоди були правомірними, при укладенні оскаржуваної угоди сторонами договору було дотримано всіх необхідних умов, визначених цивільним законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за удаваним правочином (ст. 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним, як оспорюваний.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Так, звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним (удаваним), ОСОБА_1 не довела ту обставину, що під час укладення договору дарування сторони мали намір приховати інший правочин. Для визнання правочину удаваним необхідно мати на увазі, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи і доводами апеляційної скарги не спростовані.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 13 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Фінагєєв В.О.

Судді: Кашперська Т.Ц.

ОСОБА_6