Ухвала суду № 43029076, 03.03.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2015 року м. Київ К/800/65772/14

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Єрьоміна А.В.(головуючий); Кравцова О.В., Цуркана М.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» до Державної фінансової інспекції України, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Електробуд» про скасування частково вимоги, що переглядається за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укртранснафта» (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фінансової інспекції України (далі - відповідач), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Електробуд», в якому просив скасувати п.п.2.2. п. 2 вимоги № 05-14/1304 від 5 вересня 2013 року в частині завищення товариством з обмеженою відповідальністю «Електробуд» вартості робіт на суму 19835,98 грн.

В обґрунтування вимог позовної заяви позивач зазначав, що відповідачем безпідставно винесено оскаржувану вимогу в частині п.п.2.2. п.2 щодо завищення вартості робіт на суму 19835,98 грн.

На думку позивача, відповідачем не зазначено, які саме норми законодавства порушені при застосуванні товариством з обмеженою відповідальністю «Електробуд» коефіцієнтів 1,25 та 6 при виконанні робіт.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, позивач просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення адміністративного позову.

Заслухавши доповідача, перевіривши оскаржувані рішення судів та матеріали справи в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, Державною фінансовою інспекцією в місті Києві проведено планову ревізію фінансово-господарської діяльності публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» за період з 1 липня 2010 року по 1 квітня 2013 року, за результатами якої 18 липня 2013 року було складено акт №05-21/170.

На підставі вказаного акту, відповідачем 5 вересня 2013 року прийнято вимогу № 05-14/1304, зокрема, п.п. 2.2 п. 2 якої зазначено, що «внаслідок відображення в бухгалтерському обліку та оплати вартості робіт, яка у порушення вимог п. 1 статті 193 Господарського кодексу України, п.п. 1.2, 1.4, 2.8, 3.1, 3.2, 3.3, 4.2 Правил Держбуду України від 27 серпня 2000 року № 174 безпідставно завищена підрядними організаціями (ТОВ «Бікор», ТОВ «Електробуд» та ТОВ фірма «Джерело») філії «ПМН» нанесено матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 222,43 тис.грн. (в тому числі ТОВ «Бікор» - 195,72 тис.грн., ТОВ «Електробуд» - 21,96 тис.грн., ТОВ фірма «Джерело» - 4,75 тис.грн.) та зобов'язано позивача стягнути з відповідних підрядних організацій кошти у вказаному розмірі.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21 лютого 2014 року по справі №916/2743/13 позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» в особі філії «ПМН» про відшкодування збитків у розмірі 21 964,98 грн. задоволені.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Укртранснафта».

Згідно з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2014 року по справі №916/2743/13 немає доказів порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Електробуд» умов договорів, укладених між сторонами, немає наявності складу цивільного правопорушення, що унеможливлює стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Електробуд» збитків. Акт від 18 липня 2013 року не може розглядатись як підстава виникнення господарсько-правового зобов'язання ТОВ «Електробуд» повернути сплачені кошти.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій погодилися з доводами Державної фінансової інспекції та дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач правомірно прийняв оскаржуваний пункт вимоги.

Відповідно до Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 (далі Положення) Державна фінансова інспекція України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Державна фінансова інспекція України відповідно до покладених на неї завдань, вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Згідно із пунктом 6 Положення Державна фінансова інспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Положенням також встановлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Державна фінансова інспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин (далі Закон № 2939-XII), згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю; порушень; законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

В порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

В даній справі, Державна фінансова інспекція пред'явила вимоги, які вказують на виявлені збитки, їхній розмір та їх стягнення.

Зважаючи на те, що збитки відшкодовуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не за поданням адміністративного позову підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 15 квітня 2014 року (справа № 21- 40а14).

В силу частини першої статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення даного позову.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укртранснафта» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 червня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді :