Рішення № 43026197, 05.03.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 березня 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області в складі:

головуючої Перепелюк І. Б.

суддів: Галичанського А.Д., Яремка В.В.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю: представника позивача, відповідача ОСОБА_1, її представника, представника органу опіки та піклування

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області, орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, примусове виселення мешканців з житлового приміщення за апеляційною скаргою представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 13 січня 2015 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

Представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області, орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, примусове виселення мешканців з житлового приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовував слідуючими обставинами.

26.12.2006р. ОСОБА_4 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» уклали кредитний договір № 223/06-МК-Ч, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 834000 євро строком до 25.12.2015р.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.12.2006р. між ОСОБА_1 та банком був укладений договір іпотеки № 223/06-МК-Ч, відповідно до якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме трикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 66,5кв.м., житловою площею 47,2кв.м.

22-ц/1794/321/ 2015 р. Головуючий у 1 інстанції Піхало Н.В.

Категорія 19/27 доповідач Перепелюк І.Б.

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_4 свої зобов'язання не

виконав, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв'язку з чим, станом на 16.07.2014р. виникла заборгованість в сумі 7013752,35грн., в тому числі: сума строкової заборгованості по основному боргу кредиту - 42658,47євро, що становить 680479,38грн., сума простроченої заборгованості по основному боргу кредиту - 36217євро, що становить 577726,34грн., сума строкової заборгованості по процентам - 1310,20євро, що становить 20900,05грн., сума простроченої заборгованості по процентам - 70218,78євро, що еквівалентно 1120115,93грн., пеня за період з 16.07.2013р. по 16.07.2014р. - 4614530,65грн.

06.05.2014р. позивач направив на адресу відповідачів, які зареєстровані та проживають в квартирі, що є предметом іпотеки, вимоги про звільнення житлового приміщення, однак відповідачі на дані вимоги належним чином не відреагували.

Позивач просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за кредитним договором № 223/06-МК-Ч від 26.12.2006р. в розмірі 7013752,35грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом проведення прилюдних торгів нерухомого майна за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій; примусово виселити відповідачів, які проживають у спірній квартирі та стягнути судові витрати.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 13 січня 2015 року в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подав апеляційну скаргу, просить рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, про подвійне стягнення. Апелянт посилається на те, що судом невірно застосовано норми матеріального права щодо позовної давності.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення - скасувати з наступних підстав.

Встановлено, що 26.12.2006р. між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір №223/06-МК-Ч, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 834000 євро в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності, з оплатою 13% річних строком до 25.12.2015р.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 26.12.2006р. ОСОБА_1 та банк уклали договір іпотеки № 223/06-МК-Ч, відповідно до якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно -трикімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 66,5кв.м., житловою площею 47,2кв.м., власником якої є ОСОБА_1

В порушення умов кредитного договору ОСОБА_4 свої зобов'язання не

виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки, у зв'язку з чим, станом на 16.07.2014р. виникла заборгованість в сумі 7013752,35грн.

У відповідності до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства в установлений строк відповідно до умов договору. При порушені зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 1050, ст. 1054 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Згідно ст.ст. 572, 589 ЦК України у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно ч.1 ст. 575 ЦК України одним із видів застави нерухомого майна є іпотека.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Закону України « Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Відмовляючи у зверненні стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції посилався на те, що банк використав передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України право та звернувся до суду з вимогою про дострокове виконання зобов'язань як до боржника, так і відповідача як поручителя, що підтверджується рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 21.06.2011р. Цим рішенням позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, задоволено частково та стягнуто на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 1654215,28грн., а саме з ОСОБА_1 378750грн.-вартість предмета іпотеки та солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 1275465,28грн., у зверненні стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.

Такий висновок суду є помилковим.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 21.06.2011р. було відмовлено у зверненні стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивачем в порушення вимог Закону України "Про іпотеку" не було зазначено спосіб реалізації предмета іпотеки, початкова ціна та інше.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду даної справи судом було розглянуто клопотання про закриття провадження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст.205 ЦПК України, оскільки набрало законної сили рішення суду між тими самими сторонами та той самий предмет і з тих самих підстав. Відмовляючи в задоволенні клопотання, суд першої інстанції в ухвалі від 01.10.2014р. зазначив, що хоча спір виник між тими ж самими сторонами, однак позовна вимога стосується суми боргу станом на 16.07.2014р. і становить 7013752,35грн. Крім того рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівців від 21.06.2011р. була стягнута з відповідача сума боргу в розмірі 378750грн., у зверненні стягненні на предмет іпотеки було відмовлено. Рішення суду не виконано.

Відповідно до п. 4.2 Договору іпотеки від 26.12.2006р. передбачено право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання Іпотекодавцем зобов'язань, забезпечених іпотекою.

Наявність рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, не позбавляє позивача права як іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки.

Відповідно до роз'яснень п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві.

Отже, доводи апеляційної скарги з цього приводу є обґрунтованими.

При розгляді справи суд першої інстанції посилався на те, що у зв'язку з порушенням боржником строків повернення кредиту та виникненням заборгованості за кредитним договором банк використав передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України право та звернувся до суду з вимогою про дострокове виконання основного зобов'язання, а саме повернення кредитних коштів та інших платежів, розмір яких станом на час звернення до суду становив 1 654 215,28грн, що підтверджується рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 21.06.2011р.

Суд першої інстанці зробив висновок, що саме з дня набрання вищевказаним судовим рішенням законної сили - з 1 липня 2011 року слід обчислювати початок перебігу позовної давності щодо вимог банку до відповідача ОСОБА_1 як майнового поручителя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже позивачем пропущено строк позовної давності.

Такий висновок суду є безпідставним.

Відповідно до ст.256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зіст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд першої інстанції не врахував, що відповідно до п.6.1 Договору іпотеки він діє до 25.12.2015р. або до повного виконання іпотекодавцем всіх зобов»язань за кредитним договором або цим договором. Враховуючи, що зобов»язання не виконані, договір є діючим, позовна давність позивачем не пропущена.

При розгляді справи, суд першої інстанції безпідставно не звернув увагу на те, що позов подано 04.08.2014р. тобто під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 13 04-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року.

Відповідно до п.1 ст. 1 вищевказаного Закону протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

-загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 використовується як місце постійного проживання відповідачів, що підтверджується довідкою ТОВ «ТД Укрвторресурс» від 16.08.2014р.

Власником квартири є відповідач ОСОБА_1, зазначена квартира є єдиним нерухомим майном поручителя, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Квартира загальною площею 66,5кв.м., житловою площею 47,2кв.м.

Враховуючи, що зазначена квартира виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання поручителя, у власності поручителя немає іншого нерухомого майна, загальна площа квартири не перевищує 140 кв.м, зазначене майно не може бути примусово стягнуте протягом дії цього Закону.

За таких обставин також відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині виселення відповідачів із квартири, оскільки ця вимога є похідною від звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом порушені норми матеріального права, рішення суду на підставі п.п. 3,4 ч.1 ст.309 ЦПК слід скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року.

Керуючись ст.307, п.п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Першотравневого районного суду м.Чернівців від 13 січня 2015 року скасувати.

В задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Управління Державної міграційної служби в Чернівецькій області, орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки, примусове виселення мешканців з житлового приміщення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуюча (підпис)

Судді: (підписи)

З оригіналом вірно :