Ухвала суду № 43019222, 05.03.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/319/2015(м)

264/4237/14-ц

Головуючий в 1 інстанції Матвєєва Ю.О.

Категорія 55 Доповідач Супрун М.Ю.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2015 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Супрун М.Ю

суддів Мироненко І.П., Осипчук О.В.

при секретарі Брежнєві Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2014 року,

в с т а н о в и в :

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2014 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі: ПАТ "ММК ім. Ілліча") на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2500 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі позивачка, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, просила рішення суду змінити та задовольнити її позов в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, послалась на те, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки для застосування принципів розумності, справедливості та співмірності була відсутні така умова, як спір про розмір заборгованості з заробітної плати.

Представник відповідача Новгородська В.В., діюча за довіреністю, в суді апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Позивачка в судове засідання апеляційного суду не з'явилась, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 21 жовтня 2002 року по 31 серпня 2009 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПАТ "ММК ім. Ілліча" (а.с. 7-9).

28 березня 2014 року підприємство відповідача виплатило позивачці індексацію заробітної плати з компенсацію, що утворились за період з березня 2003 року по липень 2006 року та складають 1076, 16 грн., а з утриманням з вказаної суми при її виплаті передбачених законом податків та обов'язкових платежів та зборів дорівнюють 894,05 грн. (а.с.5)

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідач не виплатив належні позивачці при звільненні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, є підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому розмір зазначеного середнього заробітку суд визначив з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком, а також керуючись принципами справедливості та співмірності.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.

Так, згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Встановивши, що позивачці не були виплачені усі належні їй при звільненні суми, а саме суми індексації та компенсації, суд дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Врахувавши викладене, суд першої інстанції правильно обчисливши розмір середнього заробітку ОСОБА_1 у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та дійшовши обґрунтованого висновку про наявність спору між сторонами про розмір сум, належних позивачці до виплати при звільненні, визначив та стягнув на її користь середній заробіток в сумі 2500 грн. з урахуванням спірної суми, на яку позивачка мала право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи, що відповідає роз'ясненням вищезазначеного пленуму Верховного Суду України.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, що між сторонами існував спір щодо сум, які підлягали виплаті позивачці при звільненні, апеляційний суд не приймає до уваги.

Так, з матеріалів справи вбачаться, що в грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ "ММК ім. Ілліча" із заявою про нарахування та виплату їй індексації заробітної плати та компенсації(а.с.21). В березні 2014 року підприємство виплатило позивачці заборгованість з заробітної плати, яка складається з індексації та компенсації в загальній сумі 894,05 грн. Проте, звертаючись до суду з позовом в травні 2014 року, ОСОБА_1 зазначала, що відповідач частково виплатив їй компенсацію та індексацію, що належали їй до виплати при звільненні, тобто, позивачка претендувала на іншу суму заборгованої заробітної плати, що свідчить про наявність між сторонами спору щодо зазначених сум.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 307,308,313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: