Рішення № 43018395, 26.02.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2015 р.Справа № 922/653/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпою К.І.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Зміїв до Комунального підприємства "Зміїв-Сервіс" Зміївської районної ради Харківської області, м. Зміїв про стягнення 49511,51 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_2, особисто;

відповідача - Антонів М.О., довіреність № 7 від 18.12.2012 року;

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Зміїв - Сервіс" Зміївської районної ради Харківської області про стягнення 49511,11 грн., з яких: 37867,58 грн. основного боргу за договором № 52 на поставку нафтопродуктів, 1046,49 грн. 3% річних, 10597,44 грн. інфляційних. Витрати по сплаті судового збору позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04 лютого 2015 року вищевказана позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 17.02.2015 року.

11 лютого 2015 року від представника позивача із супровідним листом за вх. №5498 надійшли до канцелярії суду додаткові документи по справі. Документи розглянуті та долучені до матеріалів справи.

17 лютого 2015 року представником позивача із супровідним листом за вх. №6240 був наданий витяг з ЄДРПОУ на позивача, який долучений до матеріалів справи.

У судовому засіданні 17 лютого 2015 року була оголошена перерва до 26 лютого 2015 року.

Після перерви у судовому засіданні розгляд справи було продовжено 26 лютого 2015 року.

У судовому засіданні представник позивача надав уточнення позовних вимог за вх. № 7535 та розрахунок ціни позову за вх. № 7536, відповідно до яких просить стягнути з відповідача суду у розмірі 48809,24 грн., з яких: 37867,58 грн. основної заборгованості, 1512,63 грн. 3% річних, 9429,03 грн. інфляційних. Представник позивача просить прийняти надані заяви до провадження та підтримує позовні вимоги з їх урахуванням.

Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Дослідивши надану заяву позивача про уточнення позовних вимог, суд розцінює її як заяву про зменшення позовних вимог, приймає до провадження та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

Представник відповідача основну суму заборгованості визнає, проте заперечує проти сум нарахованих 3% річних та інфляційних витрат. Представник відповідача надав письмові заперечення на позов за вх. № 7534, які долучені судом до матеріалів справи.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01 листопада 2012 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (продавцем, позивачем) та Комунальним підприємством "Зміїв-Благоустрій" (покупцем) був укладений договір поставки нафтопродуктів № 52.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору , продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 договору зазначено найменування товару: бензин А-92, бензин А-76 та дизпаливо.

Відповідно до п. 2.1. Договору, ціна за вказаний товар визначається сторонами на підставі домовленості та фіксується в накладній.

Оплата за товар проводиться шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця, вказаний у даному договорі (п. 3.1. Договору).

Відповідно до п. 3.2. Договору, строк відвантаження товару - пізніше 3-х днів з моменту отримання 100% оплати товару.

На виконання умов Договору, позивач поставив, а КП "Зміїв - Благоустрій" прийняв бензин А-92, бензин А-76 та дизельне паливо на загальну суму 247599,50 грн. Вказане підтверджується накладними: № 9 від 02.01.2013 року на суму 17000,00 грн., № 35 від 31.01.2013 року на суму 71441,70 грн., № 71 від 28.02.2013 року на суму 74732,10 грн., № 108 від 31.03.2013 року на суму 84425,70 грн.

Проте, як свідчать матеріали справи, КП "Зміїв-Благоустрій" свої зобов'язання по оплаті отриманого ним товару в повному обсязі не виконав, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у розмірі 42560,01 грн., що підтверджується підписаним актом взаєморозрахунків від 01.11.2013 року.

Згідно з рішенням Зміївської районної ради № 615-VI від 04.10.2013 року, КП "Зміїв-Благоустрій" припинило свою діяльність у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання до КП "Зміїв-Сервіс".

Відповідно до ст. 106 ЦК України, злиття приєднання, поділ або перетворення юридичної особи здійснюється за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 107 Цивільного кодексу встановлено, що після закінчення строку пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджується учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом.

Як вбачається з матеріалів справи на позивачем були пред'явлені кредиторські претензії до ліквідаційної комісії КП "Зміїв-Благоустрій" на суму 42560,01 грн., які були прийняті та передані на підставі передавального фінансового звіту затвердженого головою комісії, а саме додатком до нього № 13 від 19.11.2013 року, підписаним директорами двох підприємств. Тобто передача боргу (залишків по розрахункам) була фактично здійснена 19.11.2013 року.

Відповідно до чинного законодавства, в разі припинення юридичної особи шляхом приєднання, правонаступником всіх прав та обов'язків припиненої юридичної особи є юридична особа, до якої воно приєднано. В даному випадку правонаступником "Зміїв - Благоустрій" є КП Зміїв-Сервіс" Зміївської районної ради Харківської області.

15 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем був підписаний акт зустрічних вимог, відповідно до якого по взаємній домовленості сторін була залікована заборгованість позивача у сумі 4692,43 грн. перед відповідачем та станом на 01.12.2014 року зафіксована заборгованість відповідача перед позивачем складає 37867,58 грн.

Проте, оскільки станом на 02.02.2015 року заборгованість відповідачем погашена не була, позивач змушений був звернутись до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 509 Цивільного зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Наведені норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Враховуючи викладене та те, що на даний момент сума боргу у розмірі 37867,58 грн. за договором поставки нафтопродуктів № 52 від 01.12.2012 року відповідачем позивачу не сплачена, проте доведена матеріалами справи та визнана відповідачем, суд вважає за необхідне в цій частині позовні вимоги задовольнити.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних у 1512,63 грн. за період з 04.10.2013 року по 02.02.2015 року та інфляційних витрат у розмірі 9429,03грн. за період з жовтня 2013 року по грудень 2015 року, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування 3% річних та інфляційних втрат позивачем визначений з 04.10.2013 року (дата винесення рішення про припинення КП "Зміїв -Благоустрій"), проте суд вважає за необхідне визначити дату з якої починається нарахування - 19.11.2013 року, оскільки з цієї дати були передані до відповідача на підставі звіту ліквідаційної комісії зобов'язання КП "Зміїв - Благоустрій".

Перерахувавши суми 3% річних за період 19.11.2013 року по 02.02.2015 року та інфляційних витрат за період з грудня 2013 року по січень 2015 року, суд дійшов висновку про обгрунтованість нарахувань заявлених сум, та вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у розмірі 1512,63 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9429,03 грн. в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В даному спорі судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Зміїв-Сервіс" Зміївської районної ради Харківської області ( 63404, Харківська область, м. Зміїв, вул. Чкалова, будинок, 6, код ЄДРПОУ 37083454) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61054, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) - 37867,58 грн. основного боргу, 1512,63 грн.3% річних, 9429,03 грн. інфляційних витрат, 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 03.03.2015 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/653/15