Ухвала суду № 42990814, 11.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2015 р. м. Київ К/9991/1939/12

№ К/9991/1939/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.06.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011

у справі № 2а/0370/849/11 Волинського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Ресурс Стандарт»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 21.06.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011, позов задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва від 28.01.2011 № 0003262311/2.

У касаційній скарзі ДПІ у Солом'янському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подати заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 30.07.2010 № 10929/23-11/35670879. Згідно з висновками цього акту позивач порушив норми підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР): завищено податковий кредит у податковому обліку за вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року на загальну суму 64667302,56 грн. за податковими накладними, виписаними ПП «Ров і К», реєстрація платником ПДВ якого анульовано з 28.08.2008 згідно акту про анулювання реєстрації платника ПДВ від 16.06.2009 № 64, у результаті чого занижено податок на додану вартість у податковому обліку за вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року на загальну суму 64667302,56 грн.

За наслідками перевірки та адміністративного оскарження ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.01.2011 № 0003262311/2, яким визначено позивачу податкове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 97000953,84 грн., у т.ч.: 64667302,56 грн. за основним платежем та 32333651,28 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що позивач сформував податковий кредит на загальну суму 64667302,56 грн. у податковому обліку за вересень, жовтень, листопад, грудень 2008 року на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Ров і К» на поставку товарно-матеріальних цінностей (бензин, дизпаливо, товари загального вжитку). З посиланням на виконання вказаних операцій постачальник виписав позивачу видаткові та податкові накладні, сторони підписали акти приймання-передачі товару, а позивач сплатив вартість товару.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податку на включення сум ПДВ у ціні товарів (послуг) до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товарів (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факти поставки позивачу ПП «Ров і К» поставку товарно-матеріальних цінностей (бензин, дизпаливо, товари загального вжитку) не можуть вважатися встановленими з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за нормами пункту 9.8 ст.9 Закону № 168/97-ВР реєстрація платника ПДВ діє до дати її анулювання, а тому на момент здійснення господарських операцій з поставки ПП «Ров і К» було належним чином зареєстроване платником ПДВ. Крім того, заочне рішення Галицького районного суду м. Львова від 02.06.2009, яке стало підставою для прийняття податковим органом акту про анулювання реєстрації ПП «Ров і К» платником ПДВ від 16.06.2009 № 64, було скасоване ухвалою цього ж суду від 30.06.2009, а ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 29.10.2009, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 25.01.2010, провадження у справі було закрито. За висновком суду реальний характер поставки підтверджується доданими до матеріалів справи копіями видаткових та податкових накладних, актами приймання-передачі товару, банківськими виписками, при тому, що податковий орган не оспорює фактичне виконання договорів між позивачем та ПП «Ров і К».

Однак, такі висновки судів попередніх інстанцій є помилковими та зроблені без належного встановлення обставин у справі.

ДПІ поряд з доводами про анулювання реєстрації платника ПДВ ПП «Ров і К» згідно з актом від 16.06.2009 № 64, прийнятого на підставі заочного рішення Галицького районного суду м. Львова від 02.06.2009, посилалась на ознаки фіктивності вказаного постачальника. У судовому процесі податковий орган звертав увагу суду на відсутність вказаного постачальника за своїм місцезнаходженням (за адресою м. Львів, вул.. Дорошенка, 38/2а, за якою підприємство зареєстроване, знаходиться квартира, в якій ніхто не проживає), на факти невідповідності показників податкової звітності ПП «Ров і К» та позивача при співставленні задекларованих показників податкових зобов'язань та податкового кредиту, на реєстрацію ПП «Ров і К» на громадянина ОСОБА_2, який не мав наміру здійснювати господарську діяльність та приховує своє місцезнаходження від контролюючих органів (а.с.21, т.1).

Вказаним доводам податкового органу не було дано належної правової оцінки, тоді як вказані обставини, у випадку їх підтвердження у судовому процесі, нівелюють висновки судів попередніх інстанцій про правомірність формування позивачем податкового кредиту за податковими накладними, виписаними ПП «Ров і К».

Правильне встановлення обставин у справі вимагало і належної оцінки судом доказів щодо діяльності ПП «Ров і К». Так, згідно з актом перевірки це підприємство було зареєстроване 13.08.2008, а за наданими позивачем документами обсяг поставок від цього підприємства впродовж вересня - грудня 2008 року склав 323.336.512,00 грн., в тому числі ПДВ 64.667.302,56 грн. Згідно з постановою Господарського суду Львівської області від 24.07.2008 ПП «Ров і К» визнано банкрутом, а 05.08.2008 - ліквідоване згідно з ухвалою цього ж суду (а.с. 22, т.1). На ці обставини ДПІ небезпідставно звертала увагу суду в підтвердження доводів, що ПП «Ров і К» було зареєстроване з метою використання в схемі незаконної податкової мінімізації з огляду на нетривалість його діяльності, великих обсягів поставок, приховування місцезнаходження підприємства особами, які діяли від його імені.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 21.01.2011 у справі за позовом ТОВ «СІБ» до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, неналежним чином оформлена (підписана не уповноваженою особою) податкова накладна не може бути підставою для нарахування податкового кредиту за наявності фактів, що ставлять під сумнів реальність наданої послуги.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і постачальниками, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця (вантажоотримувача), так і у продавця (вантажовідправника), безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Крім того, зберігання, транспортування та облік нафтопродуктів (більшу частину обсягу поставок від ПП «Ров і К» складає бензин марки А76) має свої особливості в залежності від типу транспорту, яким вони транспортувались.

Відповідно до пункту 5.2.3 пункту 5.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за N 805/15496 (далі - Інструкція), під час надходження залізничних цистерн вантажоодержувач до приймання нафти або нафтопродукту має перевірити: відповідність фактичного номера і типу залізничної цистерни номеру і типу, зазначених у накладній; технічний стан залізничної цистерни на наявність механічних ушкоджень (ум'ятин, тріщин), справність зливних пристроїв. У разі виявлення несправності цистерни, через яку можлива втрата вантажу, слід вимагати від адміністрації залізничної станції перевірки маси вантажу в цистерні, а в разі встановлення нестачі - складання технічного акта за встановленою формою; наявність і цілісність пломб запірно-пломбувальних пристроїв (далі - ЗПП) і відбитків на них, відповідність відбитків на пломбах відбиткам, які зазначено у перевізних документах.

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН) (додаток 3), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900 (підпункт 5.4.1 цієї Інструкції).

Згідно з абзацом 3 підпункту 7.3.7 пункту 7.3 Інструкції на кожну завантажену цистерну, групу цистерн або маршрут оформляються залізнична накладна, дорожня відомість, її корінець і квитанція про приймання вантажу. До накладної додаються паспорт якості нафти або нафтопродукту, копія сертифіката відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката (якщо продукт підлягає обов'язковій сертифікації в Україні), у накладній зазначається номер аварійної картки згідно з Правилами безпеки та порядку ліквідації наслідків аварійних ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 16.10. 2000 N 567, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 23.11.2000 за N 857/5078 (далі - Правила безпеки).

Підпунктом 7.5.6 пункту 7.5 встановлено, що відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Кількість нафти і нафтопродуктів, що приймаються для зберігання під час надходження їх залізничним транспортом, визначається на підставі актів приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю за формою N 5-НП, а під час надходження автомобільним транспортом - на підставі ТТН. У разі відсутності нестач понад норми природних втрат допускається оформлення приймання нафтопродуктів за кількістю актами інших форм з використанням автоматичних систем оброблення інформації (пункт 14.6 Інструкції).

Отже, відсутність товарно-транспортної накладної є свідченням безтоварного характеру поставки нафтопродуктів, оскільки такий вид товару, як нафтопродукти мають певні особливості як транспортування, так і обліку, отже, вказані документи мають бути у наявності у покупця.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору, однак, це до уваги не взяли, формально послались на надані позивачем документи бухгалтерського і податкового обліку, не встановивши дійсних обставин справи.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу ПП «Ров і К» товару. З цією метою, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України. Водночас суду слід дотриматися правової позиції щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної, зокрема в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва задовольнити частково, скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 21.06.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2011, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев