Постанова № 42989135, 25.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

25 лютого 2015 рокусправа № 2а/0470/12941/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Іванова С.М.

суддів: Чабаненко С.В. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комунальне підприємство "Техпроменерго" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комунальне підприємство "Техпроменерго" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комунальне підприємство «Техпроменерго» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.10.2012 року № 0000382305, яким позивачу визначена суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - в розмірі 59 009,67 грн., за штрафними санкціями - 14 752,42 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначену постанову як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що у відповідності до ч. 4 ст. 196 та ст. 41 КАС України не перешкоджає розгляду справи без фіксування судового засідання технічними засобами.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, що посадовою особою ДПІ на підставі Наказу №5 09 від 05.09.2012 року проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з платниками податків ПП "Котедж" та ПП "Мідуей" за січень 2012 р. За результатами перевірки складений Акт № 1366/224/32176120 від 20.09.2012 р. (далі - Акт перевірки), за висновками якого перевіркою встановлено порушення позивачем ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 216, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що

обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "ВКП "Техпроменерго" при придбанні на суму ПДВ з розмірі 59 009,67 грн., "нереальність" проведення господарських операцій між позивачем та ПП "Мідуей", а також п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 ПК України, наслідком чого є заниження позивачем податку на додану вартість за січень 2012 р. на суму 59 009,67 грн.

З посиланням на згаданий Акт перевірки, враховуючи наведені порушення, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.10.2012 року № 0000382305, яким позивачу визначена сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість: за основним платежем - в розмірі 59 009,67 грн., за штрафними санкціями - 14 752,42 грн.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом п.135.2 ст.135, п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат та отримання ним доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.1 ст.198 цього ж Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є

підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно зі статтею 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум до податкового кредиту є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності.

Встановлено, що 03 січня 2012 року між ТОВ «Виробничо-комунальне підприємство «Техпроменерго» (надалі - Замовник) та ПП «Мідуєй» (далі - Виконавець) було укладено договір про надання послуг № 0312/У, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується за завданням замовника надавати за плату наступні види послуг: миття вікон у приміщеннях, видалення забруднень і плям з поверхні стін фасаду будівель, промивка вікон з середини магазинів, та інші послуги пов'язані з експлуатацією нежитлових приміщень, що належать Замовнику та розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, буд. 54а; м. Дніпропетровськ, бул. Театральний буд. 1, буд. 2, буд. 3, буд. 7; м. Дніпропетровськ, вул. Московська, буд. 11, буд. 15, а Замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

Так, Листом - завданням № 7 від 10.01.2012 року ТОВ «ВКП «Техпроменерго» попросило ТОВ «Мідуєй» приступити до виконання умов Договору та надати в період з 15.01.2012 року по 31.01.2012 року відповідні послуги.

На виконання умов укладеного договору у січні 2012 року ПП «Мідуєй» було надано ТОВ "ВКП "Техпроменерго" послуги, що підтверджується:

- актами виконаних робіт б/н від 16.01.2012 року на суму 51 650 грн., б/н від 16.01.2012 року на суму 44 200 грн., б/н від 17.01.2012 року на суму 56 800 грн., б/н від 19.01.2012 року на суму 52 700 грн., б/н від 30.01.2012 року на суму 59 220 грн., б/н від 31.01.2012 року на суму 42 148 грн., б/н від 31.01.2012 року на суму 47 340 грн.;

- рахунками фактурами № 16/01 від 16.01.2012 року, № 17/01 від 17.01.2012 року, № 19/01 від 19.01.2012 року, № 30/01 від 30.01.2012 року, № 31/01 від 31.01.2012 року;

- податковими накладними № 43 від 16.01.2012 року, № 44 від 16.01.2012 року, № 45 від 17.01.2012 року, № 49 від 19.01.2012 року, № 77 від 30.01.2012 року, № 78 від 31.01.2012 року, № 79 від 31.01.2012 року;

- актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2012 року між ТОВ "ВКП "Техпроменерго" та ПП «Мідуєй»;

- платіжні доручення № 1123 від 23.03.2012 року; № 1125 від 26.03.2012 року; № 1140 від 29.03.2012 року; № 1143 від 05.04.2012 року; № 1145 від 06.04.2012 року; № 1144 від 06.04.2012 року; № 1152 від 10.04.2012 року; № 1151 від 10.04.2012 року; № 1150 від 10.04.2012 року; № 1155 від 11.04.2012 року; № 1160 від 12.04.2012 року; № 1161 від 12.04.2012 року; № 1172 від 17.04.2012 року; № 1174 від 19.04.2012 року; № 1178 від 20.04.2012 року; № 1179 від 20.04.2012 року; № 1177 від 20.04.2012 року; № 1176 від 20.04.2012 року; № 1237 від 16.05.2012 року; № 1245 від 17.05.2012 року; 1292 від 05.06.2012 року; № 1295 від 08.06.2012 року;

- звіт про дебетові та кредитові операції по рахунку 26006060096277 ТОВ "ВКП

"Техпроменерго" з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року.

Водночас колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на акт від 18.09.2012 року № 412/22-410/37733280 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Мідуєй» щодо підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «ВКП «Техпроменерго», оскільки вказаний акт складено 18.09.2012 року, тоді як правовідносини, що склались між позивачем та його контрагентом мали місце у січні 2012 року. На час господарських взаємовідносин між останніми, ПП «Мідуєй» було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що незнаходження контрагента за місцезнаходженням, порушення норм податкового законодавства контрагента не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Інших доказів неможливості виконання фінансово-господарських зобов'язань ПП «Мідуєй» відповідачем не надано.

За таких обставин, сукупність наведених вище первинних/платіжних/облікових документів, досліджених під час апеляційного розгляду справи підтверджує факт виконання Договору та не дає підстав для сумніву щодо реальності його вчинення.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно ч. 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом.

Крім того, згідно постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову н цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається ні нікчемність правочину для

обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися па відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину і повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК Україні вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемною правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства посилаючись на їх нікчемність.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що відповідачем не прийнято до уваги принцип презумпції правомірності правочину, визначеного на законодавчому рівні ст. 204 ЦК України.

Крім того, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідного рішення суду про визнання недійсними правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, матеріали справи не містять.

У свою чергу органи державної податкової служби не наділені повноваженнями визнавати нікчемними правочини, укладені між суб'єктами господарювання та роботи відповідні висновки в актах перевірок.

Водночас, доводи податкового органу в обґрунтування своєї позиції є припущеннями, які не доведено належними доказами.

Відтак, колегія суддів прийшла до висновку про помилковість висновків відповідача, викладених в акті перевірки, та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, зокрема, є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на зазначене, та враховуючи те, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 161, 195, 198, 202, 207 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комунальне підприємство "Техпроменерго"- задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комунальне підприємство "Техпроменерго" до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення - скасувати та прийняти нову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комунальне підприємство "Техпроменерго"- задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби форми "Р" за № 0000382305 від 15.10.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комунальне підприємство "Техпроменерго" судовий збір на суму 737, 62 грн.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: С.М. Іванов

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: А.В. Шлай