Постанова № 42987852, 26.02.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2015 р. Справа № 907/1159/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Данко Л.С.

розглянув апеляційну скаргу Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей від 25.12.14р. б/н

на рішення господарського суду Закарпатської області від 16.12.2014р.

у справі № 907/1159/14

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Свалява-Міськбуд" в особі Буковецької філії ТОВ "Свалява-Міськбуд", с.Голубине, Свалявський район

до відповідача Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей, м.Свалява

про стягнення 77483,52 грн. пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за договором підряду від 04.10.2013р. та від 07.11.2013р.

за участю представників сторін:

- від позивача - не з'явився,

- від відповідача - Белоцька О.В., Васько С.А.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 16.12.2014р. у справі №907/1159/14 (суддя Ремецькі О.Ф.) частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) „Свалява-Міськбуд", стягнуто з Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей (надалі - Закарпатський ЦСПРД) на користь позивача: за виконані роботи по об'єкту «Капітальний ремонт даху корпусу літ.А по вул. Верховинській, 43 а в м.Свалява» 15982,73 грн. пені, 4457,94 грн. три відсотки річних та 31298,86 грн. інфляційних нарахувань; за виконані роботи по об'єкту «Капітальний ремонт даху корпусу літ.Б з улаштуванням мансардного поверху в Закарпатському ЦСПРД по вул. Верховинській, 43 а в м.Свалява» 3015,20 грн. пені, 981,93 грн. три відсотки річних та 7462,67 грн. інфляційних нарахувань. Крім того, стягнуто 8000,00 грн. витрат на правову допомогу та 1767,53грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд виходив з того, що зважаючи на прострочення відповідача у 2013 році, позивач має право вимагати від нього сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних в порядку ст.625 ЦК України. Подані відповідачем додаткові угоди стосовно відстрочки оплати за виконані роботи, суд не взяв до уваги з огляду на те, що умови цих договорів не містять в собі вказівки на подію, яка має неминуче настати, тобто, без зазначення конкретної дати виконання зобов'язань по оплаті. Водночас, при перевірці правильності нарахування пені, суд здійснив її перерахунок із врахуванням допустимого періоду нарахування, передбаченого ч.6 ст.232 ГК України, у зв'язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача 33282,12грн. пені задоволив частково в сумі 18997,93грн.

Дане рішення оскаржив відповідач, оскільки вважає, що при його прийнятті суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також невірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив рішення скасувати та прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються, зокрема, на тому, що: суд прийняв до розгляду позовну заяву в порушення ст.ст. 5, 6 ГПК України, які передбачають досудове врегулювання спору; суд не врахував, що станом на 01.11.2014р. та на 01.12.2014р. відповідач повністю погасив заборгованість за договорами підряду №21 від 04.10.2013р. та №22 від 07.11.2013р., в той же час додатковими угодами до вказаних договорів сторони продовжили їх термін дії на наступний бюджетний рік та досягли домовленості про відстрочення оплати за ними.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, ТзОВ „Свалява-Міськбуд" подало до суду відзив, в якому заперечило доводи апелянта та зазначило, що рішення суду прийнято із врахуванням всіх фактичних обставин справи та з відповідністю правовим нормам, які регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим просило залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відзиві позивач, зокрема, зазначив, що у додаткових угодах сторони дійшли згоди лише про те, що заборгованість за договорами буде погашена в 2014 році, всі інші умови були залишені сторонами без змін.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, подав клопотання про розгляд справи без його участі. Оскільки в справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без представника позивача.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

Між Буковецькою філією ТзОВ «Свалява-Міськбуд» (підрядником) та Закарпатським центром соціально-психологічної реабілітації дітей (замовником) було укладено два договори підряду: договір №21 від 04.10.2013р. на виконання робіт по об'єкту «Капітальний ремонт даху корпусу літ.А по вул. Верховинській, 43 «а» в м.Свалява» на суму 223197,60 грн. (надалі - договір №21, а.с. 16-24) та договір №22 від 07.11.2013р. на виконання робіт по об'єкту: «Капітальний ремонт даху корпусу літ.Б з улаштуванням мансардного поверху в ЗЦСПРД по вул. Верховинській, 43 а в м.Свалява» на суму 102278,20 грн. (надалі - договір №22, а.с. 33-42). Правомочність Буковецької філії ТзОВ «Свалява-міськбуд» на укладення договорів підтверджується положенням про філію, яке наявне в матеріалах справи (а.с. 14-15).

На виконання умов договору №21, підрядником було виконано, а замовником прийнято роботи згідно актів приймання виконаних підрядних робіт КБ-2в від 11.11.2013р. та від 25.12.2013р. за листопад 2013р. вартістю 139514,40 грн. та за грудень 2013р. вартістю 83683,20 грн. (всього на суму 223197,60 грн.). Сторонами, крім цього, були підписані відповідні довідки про вартість виконаних робіт КБ-3 (а.с. 25-32).

На виконання умов договору №22, підрядником було виконано, а замовником прийнято роботи згідно актів приймання виконаних підрядних робіт КБ-2в від 11.11.2013р. та 24.12.2013р. за листопад 2013р. вартістю 65286,00 грн. та за грудень 2013р. вартістю 36992,20 грн. (всього на суму 102278,20 грн.). Сторонами також були підписані відповідні довідки про вартість виконаних робіт КБ-3 (а.с. 43-47).

27.12.2013р. було укладено додаткові угоди до договорів №21 та №22 згідно яких, у зв'язку із завершенням бюджетного року та заборгованістю перед підрядником, сторони зафіксували існуючі розміри заборгованості - відповідно 83683,20 грн. та 36992,20 грн. - та дійшли згоди щодо відстрочки терміну сплати заборгованості за виконані роботи згідно цих договорів та продовження їх дії на наступний бюджетний рік (а.с. 75, 102).

Згодом, в наступних додаткових угодах від 21.03.2014р. та 26.08.2014р. сторони зафіксували розмір заборгованості за договорами №21 та №22 станом на момент укладення цих додаткових угод (а.с. 76, 77, 103, 104). Так, за договором №21 сторони зазначили суми 61513,40 грн. та 83683,20 грн., а за договором №22 - 65268,00 грн. та 36992,20 грн.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій платіжних доручень (а.с. 226-232), банківських виписок (а.с. 51-55, 86-89), актів звірки взаєморозрахунків (а.с. 78-80) та пояснень обох сторін, відповідач із порушенням строків, встановлених пунктами 1.3, 5.2- 5.3 договорів, здійснив перерахунок авансу та суму боргу оплачував частинами. Повний розрахунок за виконані роботи було здійснено лише 30.10.2014р. за договором №21 та 04.11.2014р. за договором №22.

У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом до Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей про стягнення 77483,52 грн. пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за договорами підряду від 04.10.2013р. та від 07.11.2013р.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників відповідача, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема, житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних із місцезнаходженням об'єкта.

Частиною 4 ст.882 ЦК України передбачено, що передача робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно п.1.3 договорів підряду, замовник зобов'язувався подати в органи Державної казначейської служби в 5-ти денний термін після підписання договорів платіжні документи на оплату авансу в розмірі 30% від суми договору. Пунктами 5.2- 5.3 передбачено, що оплата за договорами здійснюється з урахуванням фактично виконаних робіт на підставі актів приймання виконаних підрядних робіт. Остаточний розрахунок здійснюється після здачі об'єкту та підписання акту приймання виконаних підрядних робіт. Платіжні документи подаються до органів Державної казначейської служби протягом 3 днів після підписання актів.

З матеріалів справи вбачається наявність актів прийняття виконаних підрядних робіт форми КБ-2в від 11.11.2013р., 25.12.2013р. (договір №21) та від 11.11.2013р., 24.12.2013р. (договір №22), котрі підписані сторонами та скріплені їх печатками.

Зважаючи на це, після спливу 3-х денного строку з моменту підписання сторонами актів прийняття виконаних підрядних робіт, обов'язок замовника оплатити виконані роботи є таким, що настав. Факт оплати замовником виконаних робіт в порядку п.п. 1.3, 5.2- 5.3 договорів не підтверджується ні матеріалами справи, ні поясненнями обох сторін. В матеріалах справи також відсутні належні докази, які б підтверджували подання відповідачем у вказані строки платіжних документів до органів Державної казначейської служби України.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач покликається на додаткові угоди до договорів №21 та №22 від 27.12.2013р. Проте, на думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вказані додаткові угоди стосовно відстрочки оплати за виконані роботи не можуть бути взяті до уваги з огляду на те, що їхні умови не містять вказівки на дату чи подію, яка має неминуче настати: пунктом 1 цих угод передбачено лише, що сторони дійшли згоди: 1) «відстрочити термін сплати за виконані роботи»; 2) «продовжити дію відповідного договору на наступний бюджетний рік».

Частина 2 ст.617 ЦК України та ч.2 ст. 218 ГК України передбачають, що недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів не вважається підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно з частиною першої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій платіжних документів, актів звірки розрахунків, пояснень обох сторін, а також додаткових угод між сторонами, в яких вони фіксували суми заборгованості, проплати за договором №21 здійснювались наступним чином: 27.12.2013р. відповідачем було перераховано 15000,00 грн. авансу, 18.08.2014р. оплачено 64796,40 грн., 26.08.2014р. - 61153,60 грн., 21.10.2014р. - 13683,00 грн., 30.10.2014р. - 68564,60 грн. (згідно платіжного доручення на 70000,20 грн., з яких 1435,60 грн. позивач зарахував в погашення боргу за договором №22); за договором №22 - 27.11.2013р. відповідачем було перераховано 63001,00 грн., 21.10.2014р. - 36992,20 грн., 04.11.2014р. - 849,40 грн. Таке поступове погашення заборгованості було враховане позивачем у своєму розрахунку (а.с. 59-63).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про прострочення відповідача та, відповідно, про стягнення з нього 4457,94 грн. трьох відсотків річних, 31298,86 грн. інфляційних нарахувань (за договором №21) та 981,93 грн. трьох відсотків річних та 7462,67 грн. інфляційних нарахувань (за договором №22) за період з 01.01.2014р. по 30.10.2014р.

Частинами 2, 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пунктом 8.1.2. договорів передбачено, що за невчасну подачу документів до органів Державної казначейської служби замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від суми нездійсненого платежу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, зважаючи на факт прострочення, ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України, п. 8.1.2. договорів та ч.6 ст.232 ГК України, суд першої інстанції правомірно провів перерахунок пені з 01.01.2014р. з врахуванням шестимісячного строку нарахування пені, та дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення 15982,73 грн. пені за договором № 21 та 3015,20 грн. пені за договором №22, у зв'язку з чим відмовив в частині позовних вимог про стягнення пені.

Не беруться до уваги твердження відповідача про обов'язковість процедури досудового врегулювання спору, оскільки відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002, право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Перевіривши оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат (в тому числі і щодо стягнення з позивача 8000,00 грн. витрат на правову допомогу), то відповідно до наявних у справі матеріалів (а.с. 64, 65, 111), судова колегія дійшла висновку про законність та обґрунтованість рішення в цій частині.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 16.12.2014р. у справі №907/1159/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу Закарпатського центру соціально-психологічної реабілітації дітей - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 05.03.2015р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А,

суддя Данко Л.С.