Ухвала суду № 42973650, 03.03.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/317/2015(м)

264/11036/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Литвиненко Н.В.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 53

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

03 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сорока Г.П.,

суддів - Баркової Л.Л., Гаврилової Г.Л.,

при секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» про стягнення заборгованої суми індексації заробітної плати з компенсацією та середнього заробітку за час затримки її виплати за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 жовтня 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

29 листопада 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі за текстом ПАТ «ММК ім.Ілліча»), який в подальшому уточнив та змінив, і в остаточній редакції позову просив стягнути з відповідача на його користь: індексацію заробітної плати за період з березня 2003 року по липень 2006 року та компенсацію, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті; середній заробіток за затримку проведення розрахунку при звільненні за період з 08.11.2010 року по день винесення рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 01.08.1992 року по 08.11.2010 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. В період його трудової діяльності відповідачем не проводилась передбачена діючим законодавством індексація заробітної плати, внаслідок чого порушено його права на оплату праці, які мають бути відновлені шляхом зобов'язання підприємства провести перерахунок та виплатити йому відповідні суми заборгованості. Оскільки при звільненні відповідач не виплатив йому належні до сплати суми, то на підставі ст.117 КЗпП України зобов'язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім. Ілліча» про стягнення заборгованої індексації по заробітній платі з компенсацією та середнього заробітку задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_2 заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно в сумі 1070,60 грн., середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 2500 грн., а всього 3570,60 грн. з утриманням ПАТ «ММК ім.Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Також стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь держави судовий збір в розмірі 229,40 грн.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення змінити та ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість рішення та неправильне застосування судом норм матеріального права. Зазначає, що суд фактично повно задовольнив його вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, але неправильно витлумачив положення ст.ст.116,117 КЗпП України, та неправильно зменшив суму відшкодування середнього заробітку, не навів у своєму рішенні обґрунтувань свого висновку про визначення розміру відшкодування середнього заробітку у сумі 2500грн.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою, зареєстрованою у встановленому порядку в журналі телефонограм, витяг з якого долучений до справи. Про причини неявки суду не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи не подав. Між тим, в апеляційній скарзі зазначив прохання про розгляд справи у його відсутності. Тому, виходячи з положень ст.305 ЦПК України, а також з урахуванням того, що в судовому засідання приймає участь представник позивача, колегія суддів дійшла до висновку про розгляд справи у відсутності позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, який доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, заперечення представника відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» Новгородської В.В., яка просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач в період з 01.08.1992 року по 08.11.2010 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "ММК ім. Ілліча". За цей період йому нараховувалась і виплачувалась заробітна плата. Однак, в період з березня 2003 року по липень 2006 року відповідач у відповідності з вимогами чинного на той час законодавства не проводив нарахування і виплату позивачу індексації заробітної плати з компенсацією за порушення строків проведення виплати заробітної плати, не провів ці виплати при звільненні працівника. Згідно наданої відповідачем довідки заборгованість по індексації заробітної плати за цей період складає 527,04грн., компенсації у розмірі 543,56грн., а всього 1070,60грн. Тому суд дійшов до висновку, що дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись положеннями ст.ст.116,117 КЗпП України, з урахуванням правових позицій Верховного Суду України, викладених в п.20 Постанови Пленуму від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», виходячи з того, що при звільненні позивача з підприємства з ним не був проведений повний розрахунок із заробітної плати, суд також дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Визначивши розмір відшкодування середнього заробітку, який за період з 09.11.2010 року по 27.10.2014 року становить 78723,84 грн., та, враховуючи розмір спірної суми, на яку має право позивач, частку, яку вона становить у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин, принципи справедливості, співмірності та розумності, суд визначив розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2500 грн.

З таким висновком суду колегія суддів не може не погодитись, оскільки вони випливають з обставин справи, наявних у справі доказів та грунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ч.5 ст.95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживачів товарів та послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів громадян», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частин 1-4 ст.4 даного Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення проводиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дії цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, в якому індекс споживчих цін не перевищує визначений поріг індексації.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно ч.5 ст.4 вказаного Закону в разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначені обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (з наступними з мінами та доповненнями) індекс споживчих цін для проведення індексації та сум індексації проводиться наростаючим підсумком, починаючи з 06.03.2003 року.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 цього ж Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3 Закону компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведеними в п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що у період з 01.08.1992 року по 08.11.2010 року позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем.

Згідно наданою відповідачем довідки в період роботи позивача у відповідності з наведеними нормами права підприємством не проводилось нарахування та не виплачена позивачу при звільненні сума індексації заробітної плати за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно та компенсація втрати частини заробітку за час затримки її виплати у розмірі 1070,60грн. (індексація 527,04грн.+ компенсація 543,56грн.). За період з серпня 2006 року по день звільнення позивача індексація заробітної плати проводилась випереджаючим методом шляхом періодичних підвищень заробітної плати, а між періодами підвищень заробітної плати нараховувалась сума індексації та виплачувалась, тому за цей період заборгованість з індексації заробітної плати та компенсації у відповідача перед позивачем не утворилась. Дані обставини підтверджені довідкою ПАТ «ММК ім.Ілліча» щодо заборгованості сум індексації з компенсацією і не спростовані позивачем та його представником.

З матеріалів справи також вбачається, що звертаючись з позовом, ОСОБА_2 просив зобов'язати відповідача провести розрахунок та виплатити індексацію заробітної плати і компенсацію за період з 01.03.2003 року по 08.11.2010 року. В подальшому позивач подав заяви про збільшення та зміну позовних вимог, у якій просив стягнути з відповідача середній заробіток за затримку проведення розрахунку при звільненні за період з 08.11.2010 року по час ухвалення судового рішення, суму індексації за період з березня 2003 року по липень 2006 року та компенсацію (а. с. 2-3,16-17,25).

В позовній заяві, в заявах про збільшення позовних вимог і зміну позовних вимог позивач не навів обставин щодо суми індексації заробітної плати та компенсації, на які він претендує, також не вказав, що він погоджується з розрахунком суми індексації і компенсації із заробітної плати, наданим відповідачем.

В судове засідання в суді першої інстанції позивач та його представник не з'явилися, просили розглянути справу у їх відсутності.

З огляду на наведене, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про часткове задоволення позову та стягнув з відповідача на користь позивача індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно у розмірі 1070,60грн., що потягло застосування судом правила про визначання розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Визначаючи розмір відшкодування середнього заробітку, виходячи з обставин справи, того, що сума індексації заробітної плати з компенсацією у розмірі 1070,60грн., яка стягнута за рішенням суду з відповідача на користь позивача, на день звільнення позивача (08.11.2010 року) відповідачем не була нарахована та не значилась заборгованою, ця сума нарахована відповідачем в період розгляду справи, що переглядається, за клопотанням позивача та дорученням суду, та, враховуючи частку, яку вона становить у заявлених вимогах, неістотність цієї частки порівняно із середнім заробітком (1070,60грн. індексації з компенсацією від розміру середнього заробітку за період з 09.11.2010 року по 27.10.2014 року (78723,84грн.) становить 1,36%), тривалість часу не звернення позивача до відповідача за остаточним розрахунком та до суду за захистом свого права, а також інших істотних обставин з урахуванням загальних засад співмірності, розумності та справедливості, суд першої інстанції визначив розмір відшкодування середнього заробітку в сумі 2500грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитись, оскільки вони випливають з обставин справи та відповідають вимогам матеріального і процесуального права, зокрема, положенням ч.2 ст.117 КЗпП України, правовим позиціям Верховного Суду України у постановах від 03.07.2013 року у справі № 6-60цс13 та від 20.11.2013 року у справі № 6-114цс13, а також правовим висновкам Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.02.2015 року у справі №6-47806св14 та від 19.02.2015 року у справі №6-44875св14 і не суперечить правовим позиціям Верховного Суду України 02.06.2014 року у справі №6-76цс14, від 21.01.2015 року у справі №6-195цс14, на які посилається позивач в апеляційній скарзі.

Судом повно та всебічно розглянута справа, дана оцінка всім наданим доказам та наведені відповідні висновки. Свої висновки суд достатньо повно та мотивовано обґрунтував.

Наведені в апеляційній скарзі доводи цих висновків не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Будь-яких нових обставин чи нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б апеляційному суду підстави провести переоцінку, зроблену судом першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено та апеляційному суду не надано.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовною підставою для скасування чи зміни рішення, у справі не встановлено.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону, апеляційних підстав для його скасування чи зміни у справі не вбачається, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 27 жовтня 2014 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді: Баркова Л.Л.

Гаврилова Г.Л.