Ухвала суду № 42960002, 26.02.2015, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2015 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Владичана А.І., Міцнея В.Ф.

секретар: Лук'янишина М.В.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області про визнання частково недійсними рішення сільської ради та державного акту на право приватної власності на землю, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, третя особа - Новоселицька державна нотаріальна контора про скасування свідоцтв про право на спадщину за законом та державної реєстрації права власності, часткове скасування рішення сільської ради про визнання права власності на житловий будинок, визнання права власності на нерухоме майно, за апеляційними скаргами ОСОБА_2, який діє на підставі договору та в інтересах ОСОБА_3,та ОСОБА_1, яка діє за довіреністю та в інтересах ОСОБА_4, на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 03 грудня 2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та Маршинецької сільської ради Новоселицького району про визнання частково недійсним рішення № 12 виконкому сільської ради від 11 листопада 1996 року про передачу у приватну власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,2668 га, яка розташована на території АДРЕСА_1, та визнання частково недійсним

___

№22-ц/794/134/15 р. Головуючий у 1-й інстанції Ляху Г.О.

Категорія: 37 Доповідач Литвинюк І.М.

державного акту на право приватної власності на землю.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він та ОСОБА_3 своєчасно прийняли спадщину по закону в рівних частках після смерті його батька ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, у зв'язку з чим нотаріусом йому було видано свідоцтво про право на спадщину від 18 травня 1995 року на 1/2 частку автомобіля та причепу, та свідоцтво про право на спадщину від 24 травня 2006 року на 1/2 частку житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_1.

Вказував на те, що в 2013 році йому стало відомо, що у 2002 році відповідачка приватизувала земельну ділянку, на якій знаходиться спадковий будинок. Як власник 1/2 частки домоволодіння, він має право на користування земельною ділянкою, тому просив визнати частково недійсним рішення Маршинецької сільської ради Новоселицького району № 12 від 11 листопада 1996 року про приватизацію ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,27 га, яка розташована по АДРЕСА_1 та державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧВ № 004001, виданого 14 січня 2002 року на ім'я відповідачки ОСОБА_3.

Відповідачка ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, Маршинецької сільської ради Новоселицького району, третя особа - Новоселицька державна нотаріальна контора про скасування свідоцтв про право на спадщину за законом та державної реєстрації права власності, часткове скасування рішення сільської ради про визнання права власності на житловий будинок та свідоцтва про право власності на житловий будинок, визнання права власності на нерухоме майно в порядку набуття та в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що в 1966 році почала проживати однієї сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 і перейшла жити у його домоволодіння по АДРЕСА_1, де вони жили однією сім'єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Від фактично спільних подружніх відносин у них народився син ОСОБА_6, а шлюб вони зареєстрували 1989 році.

В 1977 році за спільні кошти та спільною працею на місці старого саманного будинку вони побудували новий цегляний будинок, в якому продовжили жити. Після смерті чоловіка спадщину за законом прийняла тільки вона, однак нотаріус видала свідоцтво на спадщину і позивачу ОСОБА_4 - синові спадкодавця від першого шлюбу, який до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений законом шестимісячний термін не звертався та в управління і володіння спадковим майном не вступив, оскільки проживав в р. Молдова.

Крім цього, рішенням виконавчого комітету Маршинецької сільської ради Новоселицького району № 36/2 від 13 вересня 2000 року право власності на побудований ними будинок був оформлений після смерті спадкодавця ОСОБА_5 тільки за ним, чим було порушено її право власності на 1/2 частку вказаного будинку, оскільки вона нарівні із померлим чоловіком своєю працею та коштами приймала участь у його будівництві. На підставі вказаного незаконного рішення виконавчого комітету сільської ради були видані свідоцтва про право власності на будинок та свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 Просила частково скасувати рішення сільської ради про визнання право власності за ОСОБА_5 на 1/2 частку домоволодіння, частково скасувати свідоцтво про право власності на домоволодіння в частині визнання права власності за ОСОБА_5 на 1/2 частку домоволодіння, скасувати видані нотаріусом свідоцтва про спадщину та визнати за нею право власності на домоволодіння, в тому числі на 1/2 частку набуту своєю працею та коштами у спільному сумісному майні та на 1/2 частку в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_5.

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 03 грудня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано частково п. 2 «а» та п. 3 «а» рішення виконавчого комітету Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області № 36/2 від 13 вересня 2000 року, а саме в частині оформлення за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 та видачі свідоцтва про право власності.

Скасовано частково свідоцтво про право власності на житловий будинок від 03 жовтня 2000 року, видане виконавчим комітетом Маршинецької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області на підставі рішення № 36/2 від 13 вересня 2000 року, а саме в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1.

Скасовано частково свідоцтво про право на спадщину за законом від 03 травня 2006 року, зареєстроване в реєстрі за № 1433, видане на ім'я ОСОБА_4 про спадкування після смерті ОСОБА_5 1/2 частки житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, та державну реєстрацію в Новоселицькому комунальному бюро технічної інвентаризації права власності на дане нерухоме майно, а саме в частині визнання за ОСОБА_4 права на спадщину за законом на 1/4 частку житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, набуте ним в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5.

Скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 05 вересня 2011 року, зареєстроване в реєстрі за № 2648, видане на ім'я ОСОБА_3 про спадкування після смерті ОСОБА_5 1/2 частки житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 3/4 частки домоволодіння, яке складається з житлового будинку літера «А», літньої кухні літера «Б», гаражу літера «В», сараїв літера «Г», «Д», вбиральні літера «Е», вигребу № 2, колодязя № 3, огорожі № 4-7, замощення І та розташовано по АДРЕСА_1, а саме на 1/2 частку домоволодіння, яке набуто внаслідок її участі працею й коштами у створенні спільної власності та на 1/4 частку домоволодіння в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_5.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

На рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 04 грудня 2014 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду та задовольнити позовні вимоги, з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

Посилається на те, що ОСОБА_3 постійно проживала з спадкодавцем та після його смерті фактично володіла спадковим майном і вступила в управління цим майном. ОСОБА_4, як спадкоємиць першої черги, не звертався у передбачений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини, він постійно проживав та проживає в республіці Молдова. Також позивач не звертався в суд за продовженням строку для прийняття спадщини, а ОСОБА_3 письмової згоди на прийняття спадщини відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК УРСР не надавала.

На рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 03 грудня 2014 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_1 також подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_4.

Посилається на те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про набуття ОСОБА_3 права власності на спірний житловий будинок. У 2000 році в нотаріальній конторі ОСОБА_3 пояснили, що вона не має права на 1/2 частку як дружина або як співвласник, так як майно ОСОБА_5 набув до укладення їхнього шлюбу, отримав будівельну документація на своє ім'я та виділено йому земельну ділянку в натурі для будівництва. Також не було підтверджено, що за кошти і працею ОСОБА_3 було побудовано будинок з належними господарськими спорудами.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4 та частково задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивач став власником 1/2 частки спірного будинку після видачі нотаріусом свідоцтва про спадщину за законом від 03 травня 2006 року, а тому рішення сільської ради про приватизацію ОСОБА_3 земельної ділянки на момент його прийняття не могло порушити його права та законні інтереси. Житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1 були побудовані ОСОБА_3 та ОСОБА_5 під час спільного проживання, за рахунок праці кожного з них та за спільні сімейні кошти, оскільки кожен із них працював, тим самим вказане нерухоме майно є об'єктом їхньої спільної сумісної власності та належить їм в рівних частках. Після смерті спадкодавця сторони як спадкоємці за законом своєчасно прийняли спадщину. Про факт прийняття позивачем спадщини після смерті батька свідчить та обставина, що свідоцтво про право на спадщину на автомобіль та причеп спадкодавця були видані нотаріусом сторонами у справі в один день та протягом тривалого часу відповідачка не оспорювала факт прийняття ОСОБА_4 спадщини.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5. Після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок по АДРЕСА_1, легковий автомобіль марки «Газ-21 «Р» Волга», 1970 року випуску, та причеп марки «СКИФ-М181062-01», 1986 року випуску.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

При цьому, відповідно до ст. ст. 548, 549 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_4 протягом шестимісячного терміну з часу відкриття спадщини вступив в управління та володіння автомобілем спадкодавця, забравши собі безпосередньо після похорон батька деякі деталі (запчастини) від автомобіля, а в послідуючому розпорядився ним, продавши іншій особі. Дані обставини не заперечувала відповідачка в суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що18 травня 1995 року Новоселицьким державним нотаріусом на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на легковий автомобіль марки «Газ-21 «Р» Волга», 1970 року випуску, та причеп марки «СКИФ-М181062-01», 1986 року випуску, які належали спадкодавцю ОСОБА_5.

Отже, твердження апелянта про те, що державним нотаріусом безпідставно були видані позивачу ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 травня 1995 року на ? автомобіля та причепу, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Суд першої інстанції, надавши правову оцінку наявним в справі доказам, прийшов до правильного висновку про те, що сторони фактично вступили у володіння спадковим майном, а посилання відповідачки на те, що позивач не прийняв спадщину після смерті свого батька, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

У силу ст. 16 Закону України "Про власність" та частини першої статті 22 КпШС України, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Як встановлено судом, в 1966 році відповідачка ОСОБА_3 почала проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 у житловому будинку по АДРЕСА_1, в якому були зареєстровані з 1967 року. В 1972 році у них народився син ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 році.

В 1977 році відповідачка ОСОБА_3 разом із ОСОБА_5 за спільні кошти та працею побудували житловий будинок, господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_1, забудовником якого за документами став ОСОБА_5.16 грудня 1989 року вони офіційно зареєстрували свій шлюб.

13 вересня 2000 року виконавчим комітетом Маршинецької сільської ради Новоселицького району було прийнято рішення № 36/2 про оформлення за померлим ОСОБА_5 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 та видачу свідоцтва про право власності. На підставі цього рішення 03 жовтня 2000 року на ім'я ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на зазначений житловий будинок.

03 травня 2006 року на ім'я ОСОБА_4 нотаріусом було видане свідоцтво про право на спадщину за законом про спадкування після смерті ОСОБА_5 1/2 частки житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться по АДРЕСА_1, а 05 вересня 2011 року на ім'я ОСОБА_3 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом про спадкування після смерті ОСОБА_5 іншої 1/2 частки вказаного домоволодіння.

Висновок суду першої інстанції про визнання нерухомого майна - житлового будинку по АДРЕСА_1, об'єктом спільної сумісної власності подружжя є вірним та обґрунтованим, таким, що узгоджується з матеріалами справи. Житловий будинок та господарські споруди за вказаною адресою були побудовані відповідачкою ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_3 під час спільного проживання, за рахунок праці кожного з них та за спільні сімейні кошти, оскільки кожен з них працював, тим самим вказане нерухоме майно є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, що належало їм в рівних частках.

Оскільки прийнятим виконавчим комітетом Маршинецької сільської ради рішенням № 36/2 від 13 вересня 2000 року про оформлення права власності на вказаний житловий будинок в цілому за померлим ОСОБА_3 та видачею свідоцтва про право власності фактично порушено право власності відповідачки на половину вказаного домоволодіння, суд дійшов обґрунтованого висновку про їх часткове скасування, а саме в частині 1/2 частки, яка належить відповідачці, та визнання за нею права власності на дану частку, як набуту своєю працею та коштами у спільному сумісному майні.

З огляду на викладене, колегія суддів також погоджується з висновком суду про часткове скасування виданого на ім'я позивача свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 в частині 1/4 частки домоволодіння, та скасування в цілому свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я відповідачки.

Відповідно до положень ст. ст. 22, 23 ЗК України, в редакції 1990 року, право власності на землю виникало після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право і посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З матеріалів справи вбачається, що 11 листопада 1996 року Маршинецькою сільською радою Новоселицького району було прийнято рішення № 12 про приватизацію ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,27 га, яка розташована по АДРЕСА_1, на підставі якого 14 січня 2002 року відповідачці був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЧВ № 004001.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_4 став власником ? частини житлового будинку 03 травня 2006 року, а спірне рішення № 12 Маршинецькою сільською радою Новоселицького району про приватизацію ОСОБА_3 земельної ділянки було прийнято 11 листопада 1996 року і на його підставі 14 січня 2002 року відповідачці був виданий державний акт на право приватної власності на землю.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_4, оскільки спірне рішення сільської ради на момент його прийняття та виданий на його підставі державний акт не могли порушити права та законні інтереси позивача, а тому відмовив у їх задоволенні.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, і судова колегія погоджується з ними. Доводи апелянтів висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційних скаргах.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, який діє на підставі договору та в інтересах ОСОБА_3, та ОСОБА_1, яка діє за довіреністю та в інтересах ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 03 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно: