Ухвала суду № 42951848, 17.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

17 лютого 2015 рокусправа № 804/838/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - Мирошниченко М.О. дов від 12.01.2015

відповідача: - Колупаєв О.В. дов від 05.01.2015

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року

у справі № 804/838/14

за позовом товариства з обмеженою від повільністю науково-виробничий комплекс «Практика»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробничий комплекс «Практика» звернулось до суду з позовом до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 25.06.2013 №0001922210.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки акту перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, є протиправними оскільки Податковим кодексом України, встановлений вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту. Крім того, усі господарські операції за перевірений період підтверджені відповідними первинними документами.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.03.2014 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0001922210 від 25.06.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 566195,29грн., з яких за основним платежем - 452 956,23грн. та за штрафними санкціями - 113 239,06грн.

Постанову суду мотивовано безпідставністю висновків податкового органу про збитковість експортних операцій, оскільки відповідно до п.139.1 ст.139 ПК України суми податку на додану вартість до складу витрат не включаються. Крім того, приписи Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності. Отже, збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволені адміністративного позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що господарська операція не відповідає меті підприємницької діяльності - одержанню прибутку. При цьому наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих податкових накладних, не є підставою для формування податкового кредиту, оскільки платником не доведено об'єктивність та поважність причин продажу товарів за ціною, нижчою від ціни придбання. За позицією відповідача головною метою позивача було одержання доходу за рахунок несплати відповідних сум ПДВ до бюджету.

ТОВ НВК «Практика» проти задоволення апеляційної скарги заперечує, посилається на те, що до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з закупівлею товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на нормування ціни і чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування ПДВ, виходячи з собівартості товару; з огляду ж на визначення господарської діяльності, що міститься у пункті пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції.

В судовому засіданні відповідачем подано клопотання про заміну Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області правонаступником - Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, з доданням витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, в зв'язку з чим, в силу приписів ст.55 КАС України, колегія суддів допускає заміну відповідача вказаним правонаступником.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничий комплекс «Практика» з питання правильності відображення у податковому обліку проведених експортних операцій за період лютий, березень 2013 року, за результатами якої складено акт №2259/22-1/30608895 від 07.06.2013.

Перевіркою встановлено порушення пп. 14.1.179, пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.188.1 ст.188, п.198.3 ст. 198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України з урахуванням пп.14.1.36 п.14.1, пп.14.1.231 п.14.1 с.14 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 452956,23 грн., у т.ч. по періодах: за січень 2013 р. на суму 158 422,4 грн., за лютий 2013 р. на суму 150 325,5 грн., за березень 2013 р. на суму 144 208,33 грн..

До такого висновку відповідач дійшов з огляду на те, що сума придбаного позивачем товару склала 2717737,36 грн., у т.ч. ПДВ - 452956,22 грн. Витрати, пов'язані з реалізацією, згідно звіту комісіонера, склали: комісійна винагорода 4043,39 грн., у т.ч. ПДВ 673,89 грн., компенсація за послуги 96509 грн., у т.ч. ПДВ 16084,83 грн., вартість послуг без ПДВ склала 16170,02 грн. Сума експортних операцій у лютому та березні 2013 року склала 2348658 грн.

При порівнянні фактурної вартості реалізованого товару по вантажній митній декларації із сукупною сумою ціни (з ПДВ), сплаченою за продукцію на території України, та понесених витрат, пов'язаних з реалізацією, фінансовий результат від проведених операцій на експорт - це збиток у загальній сумі 485801,77 грн.

З огляду на вказані обставини податковий орган дійшов висновку, що реалізація товару (олія соняшникова нерафінована, макуха з насіння соняшника) без врахування в ціні продажу всіх понесених витрат дають підстави стверджувати, що купівля цього товару та його подальша реалізація на експорт згідно з договором за ціною, нижчою від ціни придбання, не була зумовлена характером виробничої або іншої господарської діяльності перевіряємого підприємства, оскільки не мала на меті отримання доходу від цих операцій, а отже не пов'язана з його господарською діяльністю.

Крім цього, діяльність з реалізації на експорт придбаної сільгосппродукції є невластивою для перевіряємого підприємства, оскільки основним видом діяльності ТОВ НВК «Практика» є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Отже, операції з придбання олії соняшникової нерафінованої на території України та подальшої реалізації олії соняшникової нерафінованої на експорт для ТОВ НВК «Практика» є завідомо збитковими. Дії ТОВ НВК «Практика» не свідчать про мету отримання доходу, і тому в сукупності такі операції не відповідають меті підприємницької діяльності - одержанню прибутку.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 25.06.2013 № 0001922210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 566195,29 грн., з яких за основним платежем - 452 956,23 грн. та за штрафними фінансовими санкціями - 113239,06 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про помилковість висновків податкового органу.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ НВК «Практика» придбало у ТОВ «CAHOIЛ ТОРГ» за договором купівлі-продажу № 12-11-12 від 12.11.2012 олію соняшникову нерафіновану в кількості 92,770 тон загальною вартістю 950534,41 грн., у т.ч. ПДВ 158422,40 грн., макуху з насіння соняшника в кількості 646,500 тон загальною вартістю 1767202,95 грн., у т.ч. ПДВ - 294533,83 грн., всього товару загальною вартістю - 2717737,36 грн., у т.ч. ПДВ - 452956,23 грн. (т.1, а. с.66).

Факт виконання цієї господарської операції ТОВ «CAHOIЛ ТОРГ» підтверджений специфікаціями, актами приймання-передачі, видатковими та податковими накладними (т.1, а. с.67-78), відповідачем не спростовується.

В межах власної господарської діяльності позивач з метою реалізації придбаного товару на експорт уклав договір комісії № 1211К від 12.11.2012 з ТОВ «ЮГЕКОТОП» (т.1, а. с.79, 80).

На виконання умов зазначеного договору комісії (для реалізації товару позивача) ТОВ «ЮГЕКОТОП» (Комісіонер) від свого імені уклало зовнішньоекономічні угоди з поставки на експорт товару ТОВ НВК «Практика» (Комітента) відповідно до додатків до вказаного договору (т.1, а. с.81-89).

Виконання договору комісії - реалізація ТОВ «ЮГЕКОТОП» вищевказаного товару на експорт підтверджується відповідними вантажно-митними деклараціями (ВМД) (т.1, а. с.90-97), відповідачем також не заперечується.

У зв'язку з реалізацією товару ТОВ «ЮГЕКОТОП» отримало від нерезидента 293839,44 дол. США, здійснило продаж валюти та перерахувало ТОВ НВК «Практика» грошові кошті в загальному розмірі 2 388 214,78 грн.

Винагорода комісіонера ТОВ «ЮГЕКОТОП» за додатками до договору комісії склала 4043,39 грн., у т.ч. ПДВ 673,89 грн.; витрати комісіонера ТОВ «ЮГЕКОТОП» на реалізацію товару за договором комісії № 12ПК склали 96509 грн., в т.ч. ПДВ 16084,83 грн., та 16170,02 грн. витрат, що не оподатковуються ПДВ.

Тобто, витрати ТОВ НВК «Практика», понесені у зв'язку з виконання договору комісії, пов'язані з реалізацією товару, придбаного за договором № 12-11-12 від 12.11.2012, склали: 3369,50 грн. (винагорода комісіонера без ПДВ) + 96594,19 грн. (витрати комісіонера без ПДВ) = 99963,69 грн.

За визначенням, наведеним у п. п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-ХІV встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно статті 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що придбання позивачем товару у контрагента ТОВ «CAHOIЛ ТОРГ» здійснювалось, зокрема, на підставі належним чином оформлених первинних документів, податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних, які були отримані позивачем від постачальників товарів, послуг, доказів невідповідності яких вимогам Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071, відповідачем не надано.

Отже позивач мав право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені в зв'язку із придбанням товару для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції у січні-березні 2013 року.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, приписи п.198.3 ст.198 ПК України вимагають необхідність наявності у платника податків «мети» подальшого використання товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За позицією відповідача, оскільки позивачем при придбанні товару було сплачено коштів більше, ніж отримано від його реалізації, позивач втрачає право на формування податкового кредиту, оскільки така реалізація товару в будь-якому призводить до збитків, що свідчить про не здійснення підприємством господарської діяльності.

Проте, за визначенням, наведеним у статті 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

У п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Діяльність по придбанню товарів, матеріалів та виробництву продукції цих товарів, матеріалів супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій придбання товарів, матеріалів платник податку може не отримати доходів, а понести витрати.

При цьому, чинним законодавством не висунуто умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду виключно з сумами матеріальних витрат, які приймали участь в оподатковуваних операціях, лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Положення Податкового кодексу України дають право відображати в декларації з ПДВ податковий кредит з ПДВ в разі, якщо операції пов'язані з господарською діяльністю та підтверджуються відповідними документами.

Товариство, з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємством відносяться відповідні суми до складу валового доходу та на валові витрати, а також формують податкові зобов'язання та податковий кредит з податку на додану вартість в податковому обліку.

Апеляційний суд вважає, що фінансові результати господарської діяльності платника податків в окремих періодах не впливають на питання правильності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість в попередніх періодах, оскільки податкове законодавство не ставить право платника податку на податковий кредит з ПДВ в залежність від фінансового результату продажу продукції в окремому періоді.

Господарська діяльність пов'язана із підприємницьким ризиком і може привести до того, що товар не буде використаний в оподатковуваних операціях у зв'язку із непередбачуваними обставинами діяльності господарства, попиту ринку тощо.

Отже, збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.

Також колегія суддів не вважає обґрунтованими доводи відповідача про правомірність збільшення ним грошового зобов'язання з податку на додану вартість з причин продажу позивачем товару за ціною, нижчою ніж ціна його придбання, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни.

При цьому, як вірно зазначено позивачем та судом першої інстанції, чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податку на додану вартість, виходячи з собівартості товару.

За змістом ст.189 Господарського кодексу України підприємство реалізує свою продукцію, майно за цінами і тарифами, встановленими самостійно чи на договірних засадах, а у випадках, передбачених законодавством України, по державним цінам і тарифам.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст.7 цього ж Закону).

Виходячи з наявних в матеріалах справи документів, вбачається, що за період, що перевірявся, підприємство реалізовувало товар за цінами, які не підлягають державному врегулюванню, порушення з боку позивача при формуванні договірної ціни товару не вбачаються.

В свою чергу обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган у порядку, встановленому чинним законодавством (п.39.14 ст.39 ПК України).

В акті перевірки від 07.06.2013 жодних доказів щодо реалізації товару позивачем за цінами, які не відповідають звичайним, контролюючим органом не наведено і під час судового розгляду справи також не надано.

Отже, при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з продажу товару товариство виходило з договірних цін, які встановлені сторонами договорів поставки та відповідають рівню звичайних цін, чого податковим органом не було спростовано.

Відсутність прибутку в ході реалізації товару за цінами, нижчими її собівартості, у зв'язку із змінами кон'юнктури ринку, попиту на продукцію підпадає під власний ризик позивача як суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином з врахуванням об'єктивно обумовлених причин реалізації платником податку товару за цінами з перевищенням фактичної собівартості та відсутності законодавчо встановленої заборони щодо самостійного визначення суб'єктом підприємницької діяльності ціни товару, що випливає із положень ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», здійснення позивачем спірних операцій підпадає під законодавче визначення господарської діяльності та діяльності, направленої на отримання доходу. Твердження відповідача з цього приводу, що вказані операції направлені на заниження своїх податкових зобов'язань, зокрема, з податку на додану вартість, в установленому порядку не доведені, фактичним обставинам справи не відповідають.

Судом першої інстанції встановлено, не заперечується відповідачем, що при здійсненні розрахунків податковим органом не враховано, що експортні операції оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, у зв'язку з чим ціна продажу ТОВ НВК «Практика» товару на експорт без урахування ПДВ є вищою, ніж ціна його придбання, що підтверджується первинними документами, копії яких надавались для проведення перевірки, і свідчить про фактичне отримання ТОВ НВК «Практика» прибутку від загального обсягу господарських операцій.

Отже, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що будь-які збитки у ТОВ НВК «Практика» від реалізації на експорт придбаного за договором №12-11-12 від 12.11.2012 товару відсутні.

Крім того, зробивши висновок в акті перевірки від 07.06.2013 про те, що операції з реалізації на експорт здійснювались ТОВ НВК «Практика» виключно з метою ухилення (мінімізації) від сплати податків, податковий орган не міг керуватись лише припущеннями, оскільки таке ухилення являється кримінальним злочином згідно Кримінального кодексу України (ст.212).

При цьому такі висновки податкового не підкріплені належними доказами, зокрема, судовим рішення по кримінальній справі, яке набрало законної сили.

Отже, колегія суддів, як і суд першої інстанції, вважає недоведеним відповідачем факт порушення позивачем податкового законодавства, тому висновки про заниження товариством податку на додану вартість у загальному розмірі 452 956,23 грн. за січень-березень 2013 року є безпідставними.

Суд першої інстанції під час розгляду справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову.

Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року у справі № 804/838/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко