Ухвала суду № 42926176, 04.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року м. Київ К/800/21186/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Вербицької О.В., Зайцева М.П.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Луцьк Фудз»

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013

у справі № 2а/0370/2643/12 Волинського окружного адміністративного суду

за позовом Публічного акціонерного товариства «Луцьк Фудз»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ «Луцьк Фудз» просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача грошового зобов'язання із податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 13.07.2012 № 2659/22-6/00377163. Згідно цих висновків позивач порушив норми пункту 1.4 ст. 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, пункту 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), пункту 185.1 ст.185, пунктів198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України: завищив податковий кредит на загальну суму 2064980,00 грн. у червні, липні, серпні, вересні, грудні 2010 року, січні-вересні 2011 року за господарськими операціями із поставок позивачу товарів від СПД ОСОБА_4, ТОВ «Медео-Захід», ТОВ «Терлич», які не мали реального характеру.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.08.2012 № 0000182201 про збільшення ТОВ «Луцьк Фудз» грошового зобов`язання із податку на додану вартість на 2064980,00 грн. за основним платежем та про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 467690,75 грн.

У судовому процесі встановлено, що позивач відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними СПД ОСОБА_4 на поставку цукру-піску за договором від 09.08.2010 № 09/08, ТОВ «Медео-Захід» - на поставку сільськогосподарської продукції та томатної пасти за договором від 17.05.2010 № 17/05/10/1, ТОВ «Терлич» - на поставку макаронних виробів за договором від 30.08.2010 № 30/08/2010.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті (у редакції до внесення змін Законом України від 4 липня 2013 року № 408-VII) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Відмовляючи у задоволенні позову та зробивши висновок про не підтвердження у судовому процесі реального характеру поставок позивачу товарів СПД ОСОБА_4, ТОВ «Медео-Захід», ТОВ «Терлич», суди попередніх інстанцій виходили з того, що у вказаних постачальників відсутні основні засоби (складські приміщення, виробничі потужності, транспортні засоби), трудові ресурси, необхідні для здійснення поставки позивачу вказаних товарів у таких кількостях.

Цей висновок зроблений з врахуванням відсутності у позивача доказів транспортування товарів від постачальників; не відповідності вантажопідйомності транспорту, який вказаний у товарно-транспортних накладних, виписаних на підтвердження транспортування товару від ТОВ «Медео-Захід» до позивача, масі вантажу, який вказаний у цих накладних (при максимальній вантажопідйомності вантажного автомобіля у 2590 кг та прицепу у 6350 кг, у переважній більшості товарно-транспортних накладних вказано, що перевозився вантаж масою більше 20 тн.); відсутності у ТОВ «Терлич» технічних можливостей для виробництва макаронних виробів товарних марок «Руна», «LA PASTA», та недостатність наявної у цього товариства кількості борошна (962626 кг) для виробництва 1326281,95 кг макаронних виробів з огляду на технічні нормативи його виробництва (на виробництво 1000 кг макаронних виробів необхідно 1017 кг борошна). Зазначені обставини встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів, приєднаних до справи, оцінка яких судом відповідає правилам оцінки доказів, встановленим статтею 86 КАС України.

Висновок судів попередніх інстанцій щодо правової оцінки встановленим у справі обставинам відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в іншому судовому рішенні, зокрема в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність цих висновків судів попередніх інстанцій, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Луцьк Фудз» залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: О.В. Вербицька М.П. Зайцев