Ухвала суду № 42852263, 25.02.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8694/14-ц

Провадження № 22-ц/779/489/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Фединяка В.Д.

секретаря Петріва Д.Б.

за участю: представника апелянта - Винника І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із займаного житлового приміщення,- за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

В червні 2014 року представник ПАТ «ВіЕс Банк» звернувся в суд з даним позовом, посилаючись на те, що 13.06.2008 року з ОСОБА_3 укладено кредитний договір №67/16, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в сумі 30000 грн. під 18% річних на строк до 12.06.2023 року. В забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 13.06.2008 року уклав договір іпотеки, надавши банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 31,8 кв.м. та житловою площею 17,1 кв.м. У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань станом на 11.06.2014 року утворилась заборгованість, яка становить 21083,30 грн., в рахунок погашення якої позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а також виселити відповідача.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.01.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, вважаючи його незаконним через порушення судом норм матеріального та процесуального права представник ПАТ «ВіЕс Банк» подав апеляційну скаргу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що факт виникнення заборгованості по кредитному договору підтверджується долученими документами до матеріалів справи розрахунку та не заперечувались відповідачем по справі. А тому суд безпідставно всупереч вимог кредитного та іпотечного договорів, цивільного законодавства зробив висновок про те, що при відмові у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості позивачу не будуть завдані збитки, оскільки обов'язки боржника за кредитним договором продовжують існувати та позивач має можливість отримати даний борг.

Зазначає, що банк навів достатньо доказів порушення його прав відповідачем та беззаперечно довів право на звернення стягнення щодо переданого в іпотеку майна для задоволення вимог за зобов'язанням.

Крім того вказує на порушення судом принципу рівності сторін, змагальності та дипспозитивності, оскільки відповідач не надав жодних письмових доказів спростування вимог банку.

Просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення представника апелянта, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості за кредитом та вартість іпотечного майна є не співмірними, а позивач не довів суду, що порушення зобов'язання по кредитному договору позичальником завдає збитків іпотекодержателю і змінює обсяг його прав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 13.06.2008 року між ПАТ «ВіЕс Банк» (тоді ВАТ «Електрон Банк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №67/16, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 30000 грн., строком до 12.08.2023 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань між банком та ОСОБА_3 того ж дня укладено договір іпотеки, відповідно до якого надано в іпотеку належне позичальнику нерухоме майно вартість якого сторони оцінили в 72000 грн. , а саме: квартиру АДРЕСА_1.

Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, оскільки згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Як роз'яснено в п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконує умови укладеного між ним та ПАТ «ВіЕс Банк» кредитного договору, на забезпечення виконання якого було укладено договір іпотеки, в результаті чого станом на 11.06.2014 року утворилась заборгованість в розмірі 21083,30 грн., з яких 19166,67 грн. - заборгованість по кредиту, 1818,78 - заборгованість по відсотках, 97,85 грн. - пеня. Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.01.2015 року дана заборгованість стягнута з позичальника і як вбачається зі слів представника апелянта виконавчий лист по цьому рішенні буде передаватися виконавчій службі для виконання.

Відповідно до укладеного договору іпотеки банк набув права вимоги на передане в іпотеку майно, проте сума заборгованості відповідача перед позивачем є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки, яка перевищує суму боргу більш як в три рази. Отже, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «ВіЕс Банк», суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та врахував вимоги ЗУ «Про іпотеку».

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» - відхилити.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 21 січня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

Я.Ю. Ковалюк

В.Д. Фединяк