Ухвала суду № 42844894, 05.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

05 лютого 2015 рокусправа № 804/11388/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Бишевської Н.А.

суддів: Добродняк І.Ю Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицької О.О.,

представників сторін:

позивача : - Міхайлов О.В. (дов.від 01.07.2014 року)

відповідача: - Фадєєв Д.С. (дов.від 05.01.2015 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 р. у справі № 804/11388/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконда"

до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

"01" серпня 2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Віконда" звернулось до суду з адміністративним позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

- № 0001712201 від 24.07.2014 року, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 500 406 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 750 203 грн.

- № 0001702201 від 24.07.2014 року, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 705 466 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 352 733 грн.

- № 0001842201 від 25.07.2014 року, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12 971,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно дійшов висновку про нереальність господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_4, оскільки факт виконання договорів підтверджується видатковими, податковими накладними, накладними-вимогами на відпуск (списання) отриманих товарно-матеріальних цінностей. Відсутність товарно-транспортних накладних пояснюється тим, що складські приміщення позивача та ФОП ОСОБА_4 знаходяться на відстані ста метрів одне від одного на одній складській території, а тому перевезення товару від ФОП ОСОБА_4 до позивача відбувалося навантажувачами позивача. Позивач зазначає, що порушення контрагентом податкової дисципліни та не знаходження останнього за юридичною адресою не є підставою для відмови у праві на податковий кредит. відсутність факту порушення обігу готівки позивач пояснює дотриманням необхідних вимог законодавства в даній галузі.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 р. у справі № 804/11388/14 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконда" до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено.

Постанову суду мотивовано встановленням факту реальності здійснення господарської діяльності позивачем та правомірність відображення її результатів у податковому обліку. Щодо порушення обігу готівкових коштів, судом зазначено, що здача коштів до банківської установи, не потребує підпису одержувача у видатковому касовому ордері, а факт отримання коштів банком підтверджується квитанцією.

Не погодившись з постановою суду, Криворізькою центральною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області подано апеляційну скаргу, згідно якої особа, яка подає апеляційну скаргу просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 р. у справі № 804/11388/14, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вважає, що суд не врахував, що до перевірки позивачем надано документи, що не можуть в повному обсягу підтвердити реальність здійснення господарської діяльності, відсутні товарно-транспортні накладні свідчать про не підтвердження факту транспортування товару, та відповідно його фактичної наявності. Скаржником вказано, що відсутність на видаткових документах підпису одержувача коштів, свідчить про наявність в касі підприємства над лімітної суми готівкових коштів.

Представниками сторін під час апеляційного перегляду справи надано ґрунтовні пояснення щодо обставин справи та підтримано позиції викладені в апеляційній скарзі та запереченнях до неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, фахівцями Криворізької центральної ОДПІ з 10.06.2014 року по 08.07.2014 року проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Віконда» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2013 року.

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 856/22-01/32974441 від 11.07.2014 року, в якому зафіксовано виявлені під час перевірки порушення, зокрема:

- порушення п.44.1 ст. 44, п.138.2, 138.8 ст.138, пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого Товариством занижено податок на прибуток у сумі 1 500 406 грн.;

- п.198.6 п.198.3 ст. 198, п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.2.1, 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість у сумі 705 466 грн.;

- п.3.5 гл.3 Положення «Про ведення касових операцій в національній валюті України», що відбулось внаслідок перевищення позивачем ліміту залишку готівки в касі підприємства у сумі 6 485,73 грн.

Висновки податкового органу щодо виявлених порушень, ґрунтувались на відсутності товарно-транспортних накладних, внаслідок чого податковим органом здійснено висновок про відсутність руху товарів в межах господарських операцій та відповідно не підтверджено реальний характер укладених господарських угод. Крім того, наявність податкової інформації щодо сумнівності контрагента позивача, відсутність останнього за юридичної адресою призвели до визнання правочинів ТОВ «Віконда» нікчемними, тобто такими, що не направлені на досягнення реального результату господарської діяльності, а мали на меті лише отримання податкової вигоди. Висновки відповідача щодо наявності надлишкових над лімітних коштів в касі підприємства ґрунтується на встановленні факту відсутності підпису одержувача на видаткових документах.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення: від 24.07.2014 року № 0001712201, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 500 406 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 750 203 грн., від 24.07.2014 року № 0001702201, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на суму 705 466 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 352 733 грн. та від 25.07.2014 року № 0001842201, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12 971,46 грн.

Не погоджуючись з висновками податкового органу, вважаючи безпідставними та протиправними винесені податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Дослідивши обставини по справі, колегія суддів вважає за можливе погодитись з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Так, відповідно до пояснень представника позивача, 01.01.2012 року та 04.01.2013 року між ТОВ «Віконда» (Покупець) та ФОП ОСОБА_4 укладено договори купівлі-продажу, відповідно до умов яких, продавець передає, а покупець приймає та зобов'язується оплатити визначений умовами угоди товар (склопакети). Відповідно до видаткових накладних за перевіряє мий період за даними угодами позивачем отримано товару на загальну суму 4 277 863 грн. у т.ч. ПДВ 705 466 грн. Витрати на суму 3 572 397 грн. віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування за 4 квартат 2012 року; ні підставі отриманих від продавця податкових накладних Товариством сформовано податковий кредит на суму за жовтень 2012 року - 347133 грн., за листопад 2012 року - 260 000 грн. та за грудень 2012 року на суму 98 333 грн.

Реальність та правомірність укладених угод підтверджено наданими до перевірки, копіями договорів купівлі-продажу, видатковими та податковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями; реальність транспортування та збереження товару підтверджена договором оренди на складське приміщення, подорожніми листами, актами виконаних робіт, актами списання дизельного палива тощо.

Через відсутність товарно-транспортних накладних та сертифікатів якості на товар, а також враховуючи наявність податкової інформації про відсутність ФОП ОСОБА_4 за юридичною адресою та нікчемність укладених ним правочинів по ланцюгу постачання, податковий орган дійшов висновку про безтоварність операцій, укладених між ТОВ «Віконда» та ФОП ОСОБА_4, та відповідно до заниження податкових зобов'язано з податку на прибуток та податок на додану вартість, внаслідок протиправного формування витрат та податкового кредиту за нікчемними угодами.

Заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів вважає необґрунтованими такі висновки податкового органу з наступних підстав.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 ПК України).

У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України (в редакції, що діяла на момент формування позивачем податкового кредиту) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно положень п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами статей 183 та 184 ПК України про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Системний аналіз правових норм свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Доказів того, що станом на момент проведення господарської операції позивачем з ФОП ОСОБА_4, останнє не знаходилось в Єдиному реєстрі як юридична особа та не було платником ПДВ, відповідачем суду не надано.

Факт реальності здійснення вищевказаної господарської операції між позивачем та ФОП ОСОБА_4 у 4 кварталі 2012 року підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи.

Використання позивачем придбаних у ФОП ОСОБА_4 склопакетів сторонами не заперечується.

Частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається саме на відповідача (якщо він заперечує проти адміністративного позову).

Доказів порушень відображення вищевказаних господарських операцій в бухгалтерському та податковому обліку позивача матеріали справи не містять.

Зазначені первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарської операції та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність первинних документів є достатньою підставою для відображення вказаних операцій в бухгалтерському обліку, на якому базується податковий облік, що свідчить про неправомірність позиції відповідача щодо незаконності віднесення Товариством сум по операціях з ФОП ОСОБА_4 до витрат, а також сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту, що, в свою чергу, зумовлює відсутність підстав для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Стосовно перевірки контрагента позивача, на підставі якої і було здійснено висновки про нікчемність правочинів з придбання нафтопродуктів, колегія суддів зазначає наступне:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 ПК України визначені права податкових органів.

При цьому, з аналізу вищевказаної норми вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності. Жодним законом України на органи податкової служби не покладається повноважень щодо здійснення контролю за додержанням цивільно-правового законодавства України.

Отже, з наведеного, суд приходить до висновку про те, що податкові органи взагалі не наділені повноваженнями щодо визнання угод недійсними (нікчемними), як це зазначено в акті перевірки, оскільки правочини є нікчемними лише якщо їх недійсність встановлена законом або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним, а тому будь-які висновки контролюючих податкових органів щодо порушень цивільно-правових норм платниками податків є такими, що здійснюються поза межами повноважень та порушують ст.ст.6, 19 Конституції України, ст.ст.20, 21 ПК України.

Отже, вищезазначені дії відповідача щодо встановлення нікчемності договорів в акті перевірки свідчать про перевищення контролюючим органом власних повноважень, бо правову оцінку правочинів чи інших дій щодо додержання сторонами ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України щодо встановлення факту нікчемності правочину, може надавати виключно лише суд.

Частинами 1 та 5 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України (в редакції чинній на жовтень 2012 р.) визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох із сторін в разі виконання правочину обома сторонами в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їх на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст.228 ЦК України, є:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Отже, договори купівлі-продажу не віднесені до переліку тих правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, тобто такі, що порушують публічний порядок.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не надано суду належних доказів встановлення вини та умислу позивача щодо порушення публічного порядку та завдання шкоди державі, не надано суду і відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки. не тільки не містить посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок у акті перевірки про нікчемність правочину, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечать інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду про визнання вини посадових осіб позивача.

Також, слід зазначити, що акт перевірки фактично не містить посилань на відсутність документів бухгалтерського обліку та порушення саме позивачем будь-яких норм чинного податкового законодавства України.

При цьому, норми Податкового кодексу України не пов'язують право платника податку на податковий кредит з проведенням будь-яких зустрічних перевірок та не ставить право платника податку на формування податкового кредиту в залежність від сплати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Крім цього, і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Отже, якщо контрагенти позивача по ланцюгу постачання не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку на додану вартість до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цих підприємств і така відповідальність не може бути покладена на позивача.

Також податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Щодо посилань Криворізької центральної ОДПІ на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Сам факт відсутності у підприємства документів, що засвідчують транспортування товару, або наявність в таких документах певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати по придбанню цього товару до податкового кредиту. Крім того, надані позивачем докази беззаперечно свідчать про те, щ транспортування склопакетів відбувалось за рахунок та засобами ТОВ «Віконда», що не заборонено законом.

Щодо наявності над лімітних коштів в касі підприємства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до матеріалів акт перевірки, на 2013 рік ТОВ «Віконда» затверджено ліміт залишку готівки в касі в розмірі 17 грн. На момент перевірки до каси підприємства прийнято видатковий касовий ордер від 25.04.2013 року на загальну суму 6 485,73 грн., який не підтверджений підписом отримувача готівки. Внаслідок чого відповідач дійшов висновку про перевищення позивачем встановленого ліміту залишку готівки в касі підприємства. З даними висновками колегія суддів не може погодитись з огляду на таке.

Згідно до пояснень представника позивача, що підтверджені матеріалами справи, у видатковому касовому ордері від 25.04.2013 року на суму 6500,00 грн. в якості одержувача грошових коштів вказано ПАТ «ОТП «Банк». ПАТ «ОТП «Банк» на отримання грошових коштів у розмірі 6500,00 грн. видало квитанцію № 53 від 25.04.2013 року.

Згідно пункту 3.7 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, приймання одержаної з банку готівки в касу та видача готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі. Документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та відбитком печатки (штампа) банку. Документом, що свідчить про здавання виручки до банку через інкасаторів, є копія супровідної відомості до сумки з готівковою виручкою (готівкою), засвідчена підписом та відбитком печатки інкасатора-збирача.

У відповідності до п.3.10 вказаного вище Положення у касових ордерах, які оформляються на загальну суму проведених підприємством касових операцій (видача готівки за видатковими відомостями, електронними платіжними засобами, здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі тощо), реквізит "Одержав" або "Прийнято від" не заповнюється.

Пунктом 3.5 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, встановлено, що у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору.

Таким чином, реквізит «Одержав» заповнюється лише у разі видачі фізичним особам готівки за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю; у разі ж здавання готівки до банку, отримання готівки з банку за чеком та оприбуткування її в касі реквізит «Одержав» та/або «Прийнято від» не заповнюється, підпис одержувача грошових коштів не ставиться.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки позивач за видатковим касовим ордером від 25.04.2013 року на суму 6 500 грн. здавав готівку до банку, то у видатковому касовому ордері правомірно не міститься підпис одержувача грошових коштів тому, що факт отримання грошових коштів банківською установою підтверджується квитанцією № 53 від 25.04.2013 року.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновки, що рішення суду першої інстанції винесено з повним встановленням та дослідженням всіх обставин по справі, вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, які повністю повторюють заперечення на адміністративний позов ТОВ «Віконда», розглянуті та спростовані судом першої інстанції, свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи не знайшли., а отже підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, передбачених ст.. 202 КАС України, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 р. у справі № 804/11388/14 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2014 р. у справі № 804/11388/14 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк

Суддя: Я.В. Семененко