Ухвала суду № 42839006, 17.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1412/9669/12 17.02.2015 17.02.2015 17.02.2015

Провадження №22-ц/784/24/15 Головуючий у 1-й інстанції Андрощук В.В.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.

У Х В А Л А

Іменем України

17 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання - Яценко Л.В.,

без участі осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2014 року

за позовом

публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» ( далі - ПАТ «Дельта Банк») до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

та зустрічним позовом

ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства „Дельта Банк" про визнання договору на відкриття карткового рахунку недійсним( нікчемним) та зобов'язання повернути кошти,

В С Т А Н О В И Л А:

19 жовтня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» ( далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що 22 квітня 2008 року між ТОВ «Комерційний Банк « Дельта», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 004-14962-220408. За умовами цього договору відповідачеві Банком було відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 в національній валюті. Обслуговування держателя карткового рахунку здійснюється на умовах, викладених у тарифах пакету Віза Класичний, в Правилах здійснення операцій за картковим рахунком.

Між тим, відповідач порушив умови кредитного договору.

Станом на 07 серпня 2012 року мав заборгованість на суму 4604 грн.22 коп.

Посилаючись на вищевказані обставини та уточнивши позовні вимоги, позивач остаточно просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитом у розмірі 4829 грн. 22 коп., з яких тіло кредиту - 1462 грн.25 коп., заборгованість за відсотками - 1216 грн.75 коп., заборгованість за комісіями - 1925 грн.22 коп., пеня - 225 грн.

Не погоджуючись з даним позовом, ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом та посилаючись на те, що даний договір укладено з порушенням вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо інформації, яку слід надавати при укладанні договору, ст..19 цього Закону щодо здійснення Банком нечесної підприємницької практики ст.ст.203,215,229 ЦК України, та уточнивши свої позовні вимоги просив визнати договір на відкриття карткового рахунку недійсним( нікчемним) та зобов'язати повернути кошти.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2014 року позов Банку задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь Банку заборгованість за кредитом у розмірі 4829 грн. 22 коп. та судові витрати. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Банку відмовити, задовольнивши його позовні вимоги у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається із матеріалів справи, 22 квітня 2008 року між ТОВ «Комерційний Банк « Дельта», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 було укладено договір №004-14962-220408 на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, за умовами якого обслуговування держателя відбувається відповідно до умов, викладених у Тарифному пакеті Visa Класичний Промо, що міститься в додатку №1 до цього договору та згідно з Умовами цього договору, Умовами надання Картки і Правил.

Так, відповідно до п.1.3 договору, відповідачеві надано кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії на загальну суму 30 000 грн. та на день укладання цього договору встановлюється ліміт кредитної лінії на рахунку на суму 3000 грн.

Моментом надання Банком держателю карти кредиту є день здійснення операції за допомогою картки або день утримання платежів, передбачених тарифами, за умови відсутності на рахунку власника коштів держателя. З підписом цього договору держатель засвідчив, що він ознайомлений з Правилами, Тарифами та погоджується вважати їх обов'язковими до застосування до відносин, які виникли на підставі цього договору ( п. 2.1, 5.1 Договору).

Відповідно до п.2.3 Договору та п.1.1.1 Тарифу держатель сплачує Банку проценти за користування кредитною лінію та, або овердрафтом за ставками, які зазначені в тарифах: щомісячно, в останній робочий день поточного місяця, за період з дати останнього нарахування за кожен день користування - 29.90% річних .

У разі порушення держателем строків сплати заборгованості за кредитною лінією та/або овердрафтом та процентів за користування кредитною лінією та/або овердрафтом, держатель сплачує Банку пеню в розмірі, в строки та порядку, як і визначені правилами та тарифами: щомісячно, на суму непогашеної частки обов'язкового мінімального платежу з дати прострочення (15 числа) -0.01%, але не менше та /або не більше 50 грн. за кожен факт прострочки ( п.3.7 Договору, п.3.1 Тарифу).

Між тим, відповідач порушив умови кредитного договору.

Станом на 07 серпня 2012 року виникла заборгованість, у розмірі 4829 грн. 22 коп., з яких: тіло кредиту - 1462 грн. 25 коп., заборгованість за відсотками - 1216 грн.75 коп., заборгованість за комісіями - 1925 грн.22 коп., пеня - 225 грн.

Встановивши викладені обставини, суд дійшов вірного висновку про те, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання і у відповідності до ст.ст. 526,553-554, 1050, 1054 ЦК України, задовольнив вимоги позивача та стягнув з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором.

Правочин може бути визнаний судом недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання на момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Частиною 1 статті 203 ЦК України, якою обґрунтовано позов, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Так, ч.1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як вбачається із матеріалів справи даний договір є договором приєднання, оскільки складається із тарифів та Правил здійснення операцій за картковими рахунками, відкритими фізичним особам ( далі - Правил).

Звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним, ОСОБА_2 посилався на те, що викладені у договорі вимоги щодо встановлення ліміту кредитної лінії, оплати обов'язкового щомісячного платежу, повідомлення про зміни тарифів, вимоги щодо врегулювання спорів між сторонами, надання ним згоди на розголошення банківської інформації третім особам, є порушення положень ст. 19 Закону України « Про захист прав споживачів», тобто нечесною підприємницькою практикою.

Між тим, особисто підписуючи оскаржуваний кредитний договір відповідач з умовами щодо встановлення ліміту кредитної лінії, оплати обов'язкового щомісячного платежу, повідомлення про зміни тарифів, вимоги щодо врегулювання спорів між сторонами, надання ним згоди на розголошення банківської інформації третім особам погодився.

У зв'язку з цим, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 добровільно уклав з банком договір на відкриття кредитної лінії на платіжну картку, який є договором приєднання на умовах, встановлених Тарифами та Правилами.

А тому посилання на те, що вказані умови слід розцінювати як порушення банком діючого законодавства під час укладання оскаржуваного договору є безпідставними.

Згідно ст. 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" підприємницька практика вважається нечесною, якщо вводить споживача в оману, зокрема стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Однак, апелянтом не наведено жодних обставин, стосовно яких його введено в оману при укладенні договору, а також стосовно яких його вибір був не свідомим.

Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Відповідно до вимог ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів " договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх з врахуванням відсотків. Тобто, у наведеному Законі чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит та вартість послуги з оформленням договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний та варіанти його повернення.

Крім того, наслідком ненадання передбаченої ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" інформації згідно ст. 15 ЗУ "Про захист прав споживачів" є право споживача розірвати кредитний договір, коли надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації спричинило: придбання продукції, яка не має потрібних споживачеві властивостей; неможливості використання придбаної продукції за призначенням, якщо на його вимогу належна інформація не надана на протязі місяця. Однак із позовом про розірвання кредитного договору позивач не звертався та такими обставинами позов не обґрунтовував.

З тексту укладеного сторонами кредитного договору та тарифів на обслуговування платіжних карток вбачається, що такі умови договором передбачені, погоджені сторонами, відтак жодних підстав вважати, що при його укладенні позивача введено в оману та приховано інформацію про продукцію(кредит), внаслідок чого його вибір був несвідомим - відсутні.

Більш того, уклавши 22 квітня 2008 року кредитний договір ОСОБА_2, відповідно до п.5.1 договору своїм підписом засвідчив факт та згоду з умовами цього Договору, Правилами, Тарифами та погодився вважати їх обов'язковими для застосування до відносин, які виникли на підставі цього Договору, тобто підтвердив свої права та обов'язки за цим договором, свою здатність виконувати умови цього договору, та що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і вважає їх справедливими по відношенні до нього.

По листопад 2009 року намагався його виконувати, що підтверджується доданим до справи розрахунком заборгованості.

Оскільки позивачем було надано передбачену Законом України « Про захист прав споживачів» інформацію, за такого судова колегія вважає, що права ОСОБА_2 при укладенні та виконанні кредитного договору, Банком не порушені.

Підстав для визнання даного кредитного договору недійсним ( нікчемним) та повернення коштів колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги проте, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права щодо не сплати позивачем судового збору за уточнені позовні вимоги то вони не заслуговують на увагу, оскільки уточнення позовних вимог було пов'язано з усуненням арифметичної помилки, яка була допущена при складанні позову. Звертаючись з даним позовом до суду у серпні 2012 року позивачем було сплачено судовий збір, виходячи із визначеного на час звернення до суду мінімального розміру такого платежу 214 грн.60 коп.

Незважаючи на те, що суд першої інстанції при ухваленні спірного рішення щодо відмови у задоволенні зустрічного позову виходив із інших підстав, але остаточний висновок суду є правильним, таке не є підставою для скасування даного рішення в силу ч.2 ст.308 ЦПК України.

Враховуючи, що рішення суду прийнято з дотриманням вимог процесуального та матеріального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х ВА Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: