Рішення № 42839004, 17.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/1793/14-ц 17.02.2015 17.02.2015 17.02.2015

Провадження №22-ц/784/387/15

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1-й інстанції Волкова О.І.

Категорія 55 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

17 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М.,Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Яценко Л.В.,

без участі осіб, які беруть участь у справі і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЮГТРАНС»

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 грудня 2014 року

за позовом

ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЮГТРАНС» ( далі - ТОВ « Компанія «ЮГТРАНС») про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Компанія «ЮГТРАНС» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди.

Позивач зазначав, що з 03 липня по 25 грудня 2013 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, займав посаду механіка КПП. За вказаний період йому була нарахована заробітна плата у розмірі 5801 грн.19 коп., але виплачено лише 2750 грн. Решта коштів при звільненні йому виплачена не була за відсутністю коштів у відповідача.

Оскільки дії відповідача щодо невиплати належної йому заробітної плати є неправомірними, то позивач вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у розмірі 15 375 грн. та моральної шкоди, в зв'язку з перенесеними ним душевними стражданнями, яку він оцінює у розмірі 2000 грн.

Посилаючись на викладене позивач просив стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але не виплачену заробітну плату у сумі 3051 грн.19 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку з 25 грудня 2013 року по 19 вересня 2014 року в сумі 15 375 грн. 30 коп. та компенсацію моральної шкоди в розмірі 2000 грн.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 грудня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 3051 грн.19 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку з 25 грудня 2013 року по 19 вересня 2014 року в сумі 15 375 грн. 30 коп. та компенсацію моральної шкоди в розмірі 2000 грн., всього 20 426 грн. 49 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі ТОВ « Компанія «ЮГТРАНС», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні вимог ОСОБА_2 відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В роз'ясненнях, що містяться в п.20 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року за №13 передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільнені, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 03 липня 2013 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу до ТОВ «Компанія»ЮГТРАНС» механіком КПП ( а.с.4).

Наказом №104к від 25 грудня 2013 року позивач звільнився із займаної посади за ст.38 КЗпП України - за власним бажанням.

Між тим, при звільненні відповідачем не виплачено належну йому заробітну плату.

Згідно довідки відповідача №107 від 28.07.2014 року залишок нарахованої, але невиплаченої йому заробітної плати становить 3051 грн.19 коп. ( а.с.3).

Оскільки відповідач, в порушення вимог ст.116 КЗпП України, не виплатив в повному обсязі належні позивачу кошти при звільненні, що свідчить про порушення прав працівника на отримання належних сум, а отже є підстави для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати.

Доказів поважності причини невиплати належних працівникові при звільненні сум відповідач не надав, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що було порушено право позивача на отримання заробітної плати при звільненні, а тому позовні вимоги щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено судом вірно.

Між тим, ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягуючи на його користь середній заробіток за час затримки при звільненні, суд першої інстанції не звернув уваги на таке.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час затримки розрахунку обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Оскільки звільнення ОСОБА_2 відбулося 25 грудня 2013 року, то середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме за жовтень і листопад 2013 року.

Разом з тим, визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд допустив неправильне застосування ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100( далі - Порядок), яке суперечить змісту цих норм та практиці їх застосування.

Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у

випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час за весь час затримки по день фактичного розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 п. 8 Порядку).

Ухвалюючи рішення в цій частині, суд першої інстанції неправильно застосував норми ст. 27 Закону України «Про оплату праці» та Порядок при визначенні розміру середньої заробітної плати за весь час затримки та помилково для її обрахування виходив із середньоденної заробітної плати розрахованої за 6 місяців.

З матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений 25 грудня 2013 року. Середньоденна заробітна плата, виходячи з заробітної плати за жовтень і листопад 2013 року, складала 66 грн. 02 коп. (911.34+937.43 : 28). Тому, середня заробітна плата за час вимушеного прогулу (265 днів) складає 17495 грн. 30 коп.

Довідку ТОВ «Компанія «ЮГТРАНС» про середньоденну заробітну плату позивача колегія суддів не приймає до уваги, так як розрахунок середньоденної заробітної плати проведений в порушення зазначеного Порядку, а саме, виходячи із заробітної плати позивача за 6 місяців ( 5801.19:100 днів = 58.02).

Приймаючи до уваги, що затримка у виплаті заробітної плати позивачу при його звільненні мала місце і становить 3051 грн.19 коп., а також те, що не виплата вказаної суми не оспорюється відповідачем та не проведена ним до розгляду справи у суді, та враховуючи, що позивачем визначено остаточний обсяг своїх вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме 15375 грн.30 коп., тоді як відповідно до розрахунку розмір середнього заробітку за цей же період становить 17495 грн. 30 коп., що є більшим від заявлених вимог, стягнення перерахованої суми буде вважатися виходом за межі заявлених позивачем вимог, колегія суддів погоджується з розміром стягнутої на користь останнього суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Доводи апеляційної скарги про можливість зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв'язку з істотністю суми заборгованості порівняно із середнім заробітком позивача не ґрунтується на вимогах закону, оскільки відповідно до положень ст.ст.116,117 КзПП України можливість зменшення судом таких сум може мати місце лише у разі наявності спору між сторонами про розмір належних до виплати коштів при звільненні працівника.

Як вбачається із матеріалів справи між позивачем та відповідачем відсутній спір щодо розміру належної до виплати позивачеві заробітної плати. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України №6-114 цс13 від 20 листопада 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд не з'ясував чи працевлаштувався позивач з моменту звільнення до прийняття рішення судом, чи перебуває він на обліку в центрі зайнятості, чи має інші доходи, чому він не працевлаштувався значення для вирішення даного спору не мають. Оскільки частина 3 ст.117 КЗпП України, яка передбачала з'ясування вказаних обставин (отримання заробітної плати за новим місцем роботи) при вирішені питання про стягнення середнього заробітку втратила чинність на підставі Закону України №3248 від 20 грудня 2005 року.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції, виходячи з положень ст. 237-1 КЗпП України, вважав, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, а тому дійшов вірно висновку , що є підстави для стягнення компенсації цієї шкоди та визначив її розмір у 2000 грн.

В той же час, враховуючи принцип розумності та справедливості, обставини справи, колегія суддів вважає, що достатнім розміром на відшкодування компенсації моральної шкоди є 500 грн.

На підставі викладеного, рішення суду в частині вимог про стягнення компенсації моральної шкоди в силу ст. 309 ЦПК України підлягає зміні. В решті рішення суду залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного стягнення з відповідача на користь позивача компенсації моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки в судовому засіданні знайшло підтвердження порушення відповідачем права позивача на своєчасне одержання винагороди за працю і такі порушення законних прав позивача на заробітну плату призвели до моральних страждань.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЮГТРАНС» задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 05 грудня 2014 року в частині задоволених вимог щодо стягнення компенсації моральної шкоди змінити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ЮГТРАНС» на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 500 ( п'ятсот) грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: