Ухвала суду № 42838992, 17.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/6757/14-ц 17.02.2015 17.02.2015 17.02.2015

Провадження № 22ц-784/222/15 Головуючий у 1-й інстанції Губницький Д.Г.

Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Ухвала

Іменем України

17 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

при секретарі Яценко Л.В.,

за участю:

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області

на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2014 року, постановлену у справі за поданням головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області про встановлення способу виконання рішення,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області звернувся до суду з поданням про зміну способу виконання рішення.

Державний виконавець зазначав, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2005 року заборонено ПП «Алсу» здійснювати самочинне будівництво прибудови до магазину в будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві та зобов'язано знести зазначену прибудову; з ПП «Алсу» на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 стягнуто суму моральної та матеріальної шкоди.

Вказане рішення набрало законної сили.

Однак, рішення суду не виконано, оскільки рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26 жовтня 2006 року за ПП «Алсу» визнано право власності на незавершене будівництво одноповерхової прибудови до приміщень магазину АДРЕСА_1

Також, 23 травня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради 23 травня 2008 року ПП «Алсу» було видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення, розташовані за вказаною адресою.

Виходом на місце державний виконавець не може встановити конкретне місце розташування прибудови, що підлягає знесенню, її розмір та площу, яка у виконавчому документі теж не визначена.

Посилаючись на наведене, державний виконавець просив встановити спосіб виконання рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2005 року шляхом зазначення точної площі та визначення місцезнаходження прибудови до магазину у будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві, яка підлягає знесенню.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2014 року в задоволенні подання відмовлено.

В апеляційній скарзі державний виконавець просить скасувати ухвалу суду, посилаючись на її незаконність та постановити нову ухвалу про задоволення подання.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2005 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 09 лютого 2006 року, заборонено ПП «Алсу» здійснювати самочинне будівництво прибудови до магазину в будинку АДРЕСА_1 в м. Миколаєві, зобов'язано знести зазначену прибудову, а також з ПП «Алсу» на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 стягнуто суму моральної та матеріальної шкоди.

Вказане рішення суду набрало законної сили, однак залишилось не виконаним.

Звертаючись в суд з поданням про зміну способу виконання рішення суду, державний виконавець вказував на те, що виконати рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 12 жовтня 2005 року неможливо, у зв'язку з тим, що виданий на його підставі виконавчий лист не містить відомостей щодо конкретного місцезнаходження прибудови, її розміру та площі, а беручи до уваги рішення Господарського суду Миколаївської області від 26 жовтня 2006 року, яким за ПП «Алсу» визнано право власності на незавершене будівництво одноповерхової прибудови до приміщень магазину АДРЕСА_1, а також наявного у ПП «Алсу» свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення, розташовані за вказаною адресою, самостійно визначити чітке місцезнаходження спірної прибудови неможливо.

Відповідно до ст.14 ЦПК України при набранні рішенням законної сили, воно є обов'язковими до виконання на всій території України, а державна виконавча служба, як єдиний орган примусового виконання, зобов'язана прийняти всі необхідні заходи для його виконання.

Частиною 1 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) передбачено, що за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець із власної ініціативи або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який надав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання.

Згідно з вимогами ст.373 ЦПК України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Під зміною способу виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленим.

Суд першої інстанції правильно виходив із відсутності обставин, що унеможливлюють виконання рішення та того, що така зміна способу виконання рішення фактично призведе до зміни суті цього рішення, що є неприпустимим.

Крім того, вимога державного виконавця про визначення точних координат будівлі, яка підлягає знесенню, не є встановленням порядку і способу виконання судового рішення в розумінні ст.. 373 ЦПК України.

З огляду на наведені обставини, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Оскільки оскаржувана ухвала постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, то підстав для її скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області відхилити, а ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді