Рішення № 42816470, 20.02.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 лютого 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Кеміня М.П.,

суддів - Боднар О.В., Джуга С.Д.

при секретарі: Чейпеш С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк Україна» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 грудня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк Україна» звернулося до Ужгородського міськрайонного суду із вищезгаданим позовом. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 18.04.2003 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №482/1, згідно якого останній отримав кредит у сумі 160 тис. грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 10% річних, з кінцевим терміном повернення 17.04.2023 року.

Виконання зобов'язань за кредитним договором було забезпечено, у тому числі, договором поруки №574 від 18.04.2003 року, укладеним між Банком та ОСОБА_3, та договором поруки №575 від 18.04.2003 року, укладеним між Банком та ОСОБА_4

Взяті на себе зобов'язання Позичальник ОСОБА_2 щодо повернення кредиту та сплати відсотків за його користування належним чином не виконує, у зв'язку з чим Банком 04.02.2014 року були надіслані Позичальнику ОСОБА_2 та поручителям ОСОБА_3, ОСОБА_4 письмові вимоги про погашення простроченої заборгованості за кредитним договором, однак такі останніми залишені без задоволення.

07.03.2014 року Банком було надіслано Позичальнику ОСОБА_2 вимогу про дострокове відкликання кредиту, а 25.04.2014 року надіслано повторні вимоги Позичальнику та Поручителям про повне погашення заборгованості за кредитним договором №482/1 від 18.04.2003 року, але станом на теперішній час заборгованість за кредитом залишилась непогашеною.

Відповідно до розрахунків заборгованості, станом на 26.05.2014 року заборгованість по кредиту складає 119072,22 грн., з яких: 81554,10 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 11924,02 грн. - заборгованість за процентами; 16339,11 грн. - втрати Банку від інфляції за несплату кредиту та процентів; 4586,23 грн. - 3% річних за несплату кредиту та процентів; 4668,76 грн. - пеня за несплату кредиту та процентів. Оскільки відповідачі в добровільному порядку не погасили наявну заборгованість по кредиту, Банк просить стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором у розмірі 119072,22 грн., з кожного та понесені ним судові витрати.

У процесі розгляду справи представником позивача в порядку ст.31 ЦПК України подано до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог та уточнення вимог щодо способу стягнення заборгованості (а.с.156-158, 221-222) в якій ставиться питання про: стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ «Державний ощадний банк Україна» заборгованості за кредитним договором №482/1 від 18.04.2003 року, яка станом на 30.10.2014 року становить 196 373,48 грн., з яких: 81 554,10 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 11 924,02 грн. - заборгованість за процентами; 13 596,56 грн. - пеня за несплату кредиту та процентів; 76 910,26 грн. - втрати Банку від інфляції за несплату кредиту та процентів (ст.625 ЦК України); 12 388,53 грн. - 3% річних за несплату кредиту та процентів (ст.625 ЦК України), шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстровано в реєстрі за №2671, а саме на - житловий будинок АДРЕСА_1, що складається в цілому із п'ятикімнатного житлового будинку під літ. «А» за планом земельної ділянки, загальною площею 243,1 кв.м., житловою площею 79,8 кв.м., сараю під літ. «Б» за планом земельної ділянки, огорожі за №1-4 за планом земельної ділянки, бетонної доріжки - І за планом земельної ділянки, що на праві власності належить ОСОБА_2, а також майнові права на право користування земельною ділянкою, площею 450 кв.м., на якій розташований вказаний житловий будинок з надвірними спорудами, встановивши спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за поточною ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; стягнення з ОСОБА_3 на користь АТ «Державний ощадний банк Україна» на підставі договору поруки №574 від 18.04.2003 року заборгованості за кредитним договором №482/1 від 18.04.2003 року в розмірі 196 373,48 грн.; стягнення з ОСОБА_4 на користь АТ «Державний ощадний банк Україна» на підставі договору поруки №575 від 18.04.2003 року заборгованості за кредитним договором №482/1 від 18.04.2003 року в розмірі 196 373,48 грн.; стягнення з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. на користь АТ «Державний ощадний банк Україна» сплаченого судового збору у розмірі 3 654,00 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 11 грудня 2014 року уточнений позов ПАТ «Державний ощадний банк Україна» - задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором в розмірі 106349,14 грн., з яких: 81554,10 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 11924,02 грн. - заборгованість по відсотках; 10587,02 грн. - пеня за порушення зобов'язань по поверненню основної суми кредиту за період з 10.06.2013 року по 30.10.2014 року; 2284,0 грн. пеня за порушення зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 10.06.2013 року по 30.10.2014 року. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Та скасовано раніше вжиті заходи забезпечення позову.

У апеляційній скарзі ПАТ «Державний ощадний банк Україна» просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю із ухваленням по справі нового рішення. Зокрема стверджує, що суд безпідставно не задовольнив його позовні вимоги в частині понесених Банком втрат від інфляції за прострочення боржником грошового зобов'язання, а також три проценти від простроченої суми оскільки не правильно витлумачив норми матеріального права які регулюють спірні правовідносини; не погоджується з рішенням суду в частині відмови у задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет застави вказуючи на те, що судом не вірно застосовано норми матеріального права які регулюють спірні правовідносини зокрема ст.39 ЗУ «Про іпотеку» а також інші нормативні акти; вважає неправомірним відмови у позові про стягнення суми боргу з поручителів ОСОБА_6 та ОСОБА_4, позаяк суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що договори поруки є припиненими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб які з'явилися в судове засідання, перевіривши, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи Банк пред'являючи позов та в процесі розгляду справи змінюючи та уточнюючи свої позовні вимоги фактично просив одночасно вирішити питання про стягнення заборгованості за кредитним договором в тому числі і щодо стягнення боргу з поручителів і звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з роз'ясненнями яке міститься в п. 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 5 вирішуючи питання одночасного задоволення вказаних позовних вимог, правильним є зазначення в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на суму заборгованості за кредитним договором, а розрахунок суми заборгованості повинен бути наведений у мотивувальній частині рішення. Винятком, коли суд може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за основним зобов'язанням, є ситуація, коли особа позичальника є відмінною від особи іпотекодавця з урахуванням положень ст. 11 Закону № 898-ІV (або ст. 589 ЦК щодо заставодавця). Це положення узгоджується з п. 9 зазначеної постанови, відповідно до якого передбачене одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником.

З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2003 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №482/1, згідно якого останній отримав кредит у сумі 160 тис. грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 10% річних, з кінцевим терміном повернення 17.04.2023 року тобто ОСОБА_2 є позичальником за вказаним кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір застави нерухомого майна (іпотека), за умовами якого ОСОБА_2 передав в заставу Банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, що складається в цілому із п'ятикімнатного житлового будинку під літ. «А» за планом земельної ділянки, загальною площею 243,1 кв.м., житловою площею 79,8 кв.м., сараю під літ. «Б» за планом земельної ділянки, огорожі за №1-4 за планом земельної ділянки, бетонної доріжки - І за планом земельної ділянки, що на праві власності належить Заставодавцю, а також майнові права на право користування земельною ділянкою, площею 450 кв.м., на якій розташований вказаний житловий будинок з надвірними будовами.

Тобто в даному випадку і позичальник і майновий поручитель являється однією особою - ОСОБА_2, і за таких обставин враховуючи вищенаведені роз'яснення Пленуму колегія суддів приходить висновку, що правильним є зазначення в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки з посиланням на суму заборгованості за кредитним договором, а розрахунок суми заборгованості повинен бути наведений у мотивувальній частині рішення, а не навпаки як це вирішено судом першої інстанції.

Визнаючи суму заборгованості по зазначеному кредитному договору, колегія суддів виходить із наступного. Суд першої інстанції частково задовольняючи позов в сумі 106 349,14 грн., зазначив, що така складається із 81 554,10 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 11 924,02 грн. - заборгованість по відсотках; 10 587,02 грн. - пеня за порушення зобов'язань по поверненню основної суми кредиту за період з 10.06.2013 року по 30.10.2014 року; 2 284,0 грн. пеня за порушення зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 10.06.2013 року по 30.10.2014 року. Причому щодо пені суд першої інстанції застосував строки давності в один рік, оскільки про це було заявлено відповідачем ОСОБА_7 в письмову вигляді в суді першої інстанції з чим погоджується і колегія суддів.

Разом з тим суд першої інстанції зазначив, що позовні вимоги Банку в частині стягнення з Позичальника втрат Банку від інфляції за несплату кредиту та 3% річних за несплату кредиту та процентів задоволенні не підлягають, оскільки на думку суду норми ст.625 ЦК України є загальними та застосовуються до правовідносин, що виникають з грошових зобов'язань, якщо інше не передбаченого спеціальними нормами чи договором, позаяк зі змісту кредитного договору №482/1 від 18.04.2003 року слідує, що за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню основної суми кредиту та своєчасної сплати відсотків за користування кредитом Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу, за кожний день прострочення, то в даному випадку застосовуються спеціальні норми передбаченні договором, а не загальні передбаченні ст. 625 ЦК України.

Проте погодитись із таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки таких висновків суд прийшов з порушенням норм матеріального права, та фактично ототожнив правовому природи трьох процентів річних як відповідальності за порушення грошового зобов'язання та неустойки.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс11).

З врахуванням наведеного колегія суддів приходить висновку, що в загальну суму заборгованості за вказаним кредитним договором слід також включити нараховані Банком втрати від інфляції за несвоєчасну сплату кредиту та процентів (ст. 625 ЦК) в розмірі 76 910.26 грн., та суму 3 % річних за несвоєчасну сплату кредиту та процентів в розмірі 12 388.53 грн. Сума розрахунку яких відповідачами не оспорювалась, а фактично оспорювалась правова підстава їх застосування.

Таким чином сума загальної заборгованості станом на 30.10.2014 року по кредитному договору №482/1, укладеного 18.04.2003 року між Банком та ОСОБА_2 становить 195 647,93 грн. і така складається із: 81 554,10 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 11 924,02 грн. - заборгованість по відсотках; 10 587,02 грн. - пеня за порушення зобов'язань по поверненню основної суми кредиту за період з 10.06.2013 року по 30.10.2014 року; 2 284,0 грн. пеня за порушення зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом за період з 10.06.2013 року по 30.10.2014 року; 76 910.26 грн. - втрати від інфляції за несвоєчасну сплату кредиту та процентів (ст. 625 ЦК); 12 388.53 грн. - 3 % річних за несвоєчасну сплату кредиту та процентів (ст. 625 ЦК).

Не ґрунтується на вимогах закону і висновок суду щодо відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки оскільки, як зазначив суд вартість предмету застави значно перевищує суму заборгованості за кредитним договором, яка становить 106349,14 грн., а допущені позичальником порушення основного зобов'язання не завдають збитків заставодержателю і не змінюють обсяг його прав, в силу чого суд прийшов висновку, що вимога позивача про дострокове звернення стягнення предмет застави є передчасною і до задоволення не підлягає.

Проте, як уже зазначалось загальна сума заборгованості по кредиту ОСОБА_2 перед Банком значно вища ніж та, яку суд першої інстанції навів у своєму рішенні, крім того, такий висновок суду не ґрунтується на нормах матеріального права, зокрема ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» норм ЦК України та ЗУ «Про іпотеку» щодо права банку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання по кредитному договору іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Із врахуванням вищезгаданих роз'яснень Пленуму, колегія суддів приходить висновку, що вимоги Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими матеріалами справи, такий спосіб захисту в даному випадку є пріоритетним та таким, що підлягає до задоволення.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягнення заборгованості з Поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки з моменту укладення між майновим поручителем ОСОБА_2 та Банком в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором нотаріально посвідченого договору застави нерухомого майна від 10.10.2003 року, настала передбачена п.4.2 Договорів поруки від 18.04.2003 року та п.2.3 Кредитного договору №482/1 від 18.04.2003 року обставина, яка припинила дію договорів поруки.

Судом вірно встановлено, що пунктами 4.1 та 4.2 Договорів поруки передбачено, що ці договори набувають чинності з моменту їх підписання сторонами. Дія цих договір припиняється після погашення Боржником або Поручителем заборгованості за кредитним договором №482/1 від 18.04.2003 року та додатковими угодами до нього або після укладення нотаріально посвідченого договору застави квартири, що буде забезпечувати зобов'язання за кредитним договором №482/1 від 18.04.2003 року. Також п.2.1 та п.2.3 Кредитного договору №482/1 від 18.04.2003 року визначено, що виконання Позичальником зобов'язань забезпечується договорами поруки. Після укладення нотаріально посвідченого договору житла, що буде придбано за кредитні кошти, договори поруки втрачають чинність.

Матеріалами справи стверджено що, 10 жовтня 2003 року, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з Кредитного договору, між Банком та ОСОБА_2 був укладений нотаріально посвідчений договір застави нерухомого майна, зареєстрований в реєстрі за №2671, за умовами якого останній передав, а Застоводержатель прийняв у заставу в порядку і на умовах, визначених цим Договором предмет застави, що належить Заставодавцю на праві власності, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1, а також майнові права на право користування земельною ділянкою, площею 450 кв.м., на якій розташований вказаний житловий будинок з надвірними будовами.

Банк натомість стверджував, що передбачені пунктами 4.2 Договорів поруки події, які припиняють їх дію, не настали, так як заборгованість за кредитним договором не погашена та нотаріально посвідчений договір застави «саме квартири», а не житла, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором не укладався.

Тобто в даному випадку є неоднакове розуміння сторонами змісту викладеного в договору поруки в яких зазначено, що порука припиняється в тому числі і після укладення «договору застави квартири» (4.1 та 4.2 Договорів поруки) та п.2.3. Кредитного договору в якому зазначено, що після укладення нотаріально посвідченого договору застави «житла» що буде придбане за кредитні кошти, договір поруки втрачає чинність.

Суд першої інстанції вірно дав правовий аналіз змісту правочину взявши до уваги загально прийняте у правовій сфері значення термінів, що поняття застави нерухомого майна охоплює собою визначені у договорах поруки та кредитному договорі поняття «договір застави житла» та «договір застави квартири», доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, і колегія суддів приходить висновку, що в цій частині рішення суду є законним та обґрунтованим, та таким що не підлягає скасуванню.

За змістом ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи Банк за подачу позовної заяви сплатив судовий збір в розмірі 1 190.73 грн. (т.1 а.с.15), також за подачу заяви про забезпечення позову Банком оплачено судовий збір в розмірі 121.80 грн. (т.1 а.с.130), при збільшенні позовних вимог Банк доплатив судовий збір в розмірі 80.77 грн. (т.1 а.с.169), за заявою про забезпечення позову Банк оплатив судовий збір в розмірі 121.80 грн. (т.1 а.с.179) і за подчу апеляційної скарги банком сплачено 1827 грн. судового збору (т.2 а.с.11), отже Банком оплачено судового збору на загальну суму 3 342.10 грн. які і підлягають стягненню з ОСОБА_2

Керуючись ЗУ «Про іпотеку», ст.ст. 202-213, 625, 1054-1057 ЦК України, ст.ст. 307-309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк Україна» задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11 грудня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк Україна» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити.

Скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк Україна» заборгованості за кредитним договором №482/1 від 18.04.2003 року, та в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ «Державний ощадний банк Україна» про стягнення з ОСОБА_2 витрат Банку від інфляції за несплату кредиту та відсотків та 3% річних за несплату кредиту та процентів та у зверненні стягнення на предмет застави за договором застави нерухомого майна, та в цій частині ухвалити нове рішення.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором застави нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за №2671, а саме на - житловий будинок АДРЕСА_1, що складається в цілому із п'ятикімнатного житлового будинку під літ. «А» за планом земельної ділянки, загальною площею 243,1 кв.м., житловою площею 79,8 кв.м., сараю під літ. «Б» за планом земельної ділянки, огорожі за №1-4 за планом земельної ділянки, бетонної доріжки - І за планом земельної ділянки, що на праві власності належить ОСОБА_2, а також майнові права на право користування земельною ділянкою, площею 450 кв.м., на якій розташований вказаний житловий будинок з надвірними спорудами, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк Україна» за кредитним договором №482/1 від 18.04.2003 року, яка станом на 30.10.2014 року становила 195 647,93 грн. (сто дев'яносто п'ять тисяч шістсот сорок сім гривень 93 копійки), встановивши спосіб реалізації предмета застави шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за поточною ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Змінити рішення в частині вирішення питання про судові витрати стягнувши з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк Україна» сплачений судовий збір у розмірі 3 342.10 грн.(три тисячі триста сорок дві гривні 10 коп.)

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено на протязі двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач:Судді: