Ухвала суду № 42816466, 20.02.2015, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

20 лютого 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Джуги С.Д.,

суддів - Боднар О.В., Кеміня М.П.

при секретарі: Чейпеш С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Берегівського районного суду від 26 листопада 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, третя особа -ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

в с т а н о в и л а :

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - ПАТ КБ «ПриватБанк») подало апеляційну скаргу на рішення Берегівського районного суду від 26 листопада 2014 року яким у задоволенні його позову про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено.

В апеляційній скарзі, просить рішення суду скасувати, як таке що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення даного позову. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що мораторій носить тимчасовий характер, а тому суд повинен був вирішити справу по суті та згідно ст.217 ЦПК України відстрочити виконання рішення суду, як це зазначено в ухвалах ВССУ. Звертає увагу на те, що боржник порушив умови кредитного договору, а відтак згідно приписів ЗУ «Про іпотеку» наявні всі підстави для задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представника Банку, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне в її задоволенні відмовити з наступних підстав.

Встановлено, що 10.09.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, згідно якого остання отримала кредит в сумі 26 062,75 доларів США під 15 % річних з кінцевим терміном повернення 10.09.2023 року (а.с.16-20).

З метою забезпечення виконання зобов'язань по даному кредитного договору 10.09.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого стало належне останньому нерухоме майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21-23).

Своїх зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_3 не виконувала належним чином внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно розрахунку банку становить 1 147 548,39 грн.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні даного позову з підстав, передбачених ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі по тексту - Закон №1304-VII).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він ґрунтується на нормах матеріального права.

Зокрема згідно ч.1 Закону №1304-VII, протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції по даній справі кредит отриманий ОСОБА_3 є споживчим та укладений в іноземній валюті; площа будинку, який є предметом іпотеки менше 250 кв.м. (82,50 кв.м.) і такий є постійним місцем проживання іпотекодавця та боржника (згідно відповіді Берегівського РВ ГУ ДМС України в Закарпатській області). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно іншого нерухомого майна, крім вищезазначеної будинку за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не зареєстровано.

Таким чином судом вірно застосовано до даних правовідносин приписи Закону №1304-VII.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянта на необхідність ухвалення рішення про задоволення позову із відстрочкою його виконання до моменту втрати чинності Законом №1304-VII, з наступних підстав.

Згідно ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відстрочка виконання рішення - це перенесення його виконання на більш пізній строк у часі у зв'язку з існуванням обставин, які утруднюють вчасне виконання рішення. При цьому цей строк повинен бути конкретно визначений.

Відповідно до ст. 3 Закону №1304-VII цей Закон набирає чинності з дня його опублікування та втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Дана обставина, у розумінні ст. 217 ЦПК України, не є обставиною, яка утруднює вчасне виконання рішення. Крім того, в даному випадку неможливо встановити конкретно визначений строк втрати чинності Законом №1304-VII, а тому відстрочка виконання рішення є неможлива.

Що стосується інших доводів апеляції з посиланням на приписи ЗУ «Про іпотеку», то такі не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, оскільки не зважаючи на те, що позов банку ґрунтується на нормах матеріального права, такий задоволений бути не може відповідно до Закону №1304-VII який є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не зважаючи на його обґрунтованість.

За таких обставин суд дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, а оскільки вимога про виселення є похідною, то така також задоволенню не підлягає.

Зазначене є підставою для відхилення апеляційної скарги відповідно до ст. 308 ЦПК України, яка перевірена апеляційним судом з врахуванням приписів ст. 303 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Берегівського районного суду від 26 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її постановлення і може бути оскаржена в касаційному порядку на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач

Судді