Ухвала суду № 42810555, 18.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13123/14 Головуючий у 1-й інстанції: Бояринцева М.А. Суддя-доповідач: Міщук М.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Горбань Н.І., Гром Л.М. Бодюку В.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадянина Судану ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у справі за позовом Громадянина Судану ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

5 вересня 2014 року Громадянин Судану ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМС або відповідач), у якому просив:

- визнати неправомірним та скасувати рішення відповідача № 200-14 від 20 травня 2014 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні;

- зобов'язати ДМС України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування постанови Громадянин Судану ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки тому факту, що відповідачем не було проведено перевірку наявності чи відсутності у позивача підстав для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, також не дав жодної оцінки тому, що об'єктивна сторона побоювань позивача підтверджується відповідною інформацією.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з`явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вперше звернувся до управління у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою від 24.09.2013 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Причиною звернення за захистом в Україні позивач зазначив, що у зв'язку із збройним конфліктом і атак збройних угрупувань, наближених до уряду Судану, він виїхав та не бажає повертатися до країни постійного проживання через побоювання бути вбитим у зв'язку з його етнічною приналежністю до африканського клану Загава. Причиною, що загрожує життю позивача, за його словами, є належність до африканського, а не арабського племені Загава.

Згідно особової справи, позивач Громадянин Судану ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1., народився в Судані, провінція Дарфур, м. Сараф Умра, неодружений, за національністю - загава, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

Під час проходження співбесіди у компетентним органах, позивач пояснив, що він залишив Судан 14.07.2013 року, легально, літаком рейсом Судан -ОАЕ - Росія. З території Росії позивач 20.08.2013 року нелегально перетнув Державний кордон України. Приблизно місяць він знаходився в прикордонній зоні між Росією та Україною. Документи, які підтверджують особу, у позивача відсутні. На момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував нелегально.

За результатами розгляду особової справи Громадянина Судану ОСОБА_1, головним спеціалістом відділу по роботі з біженцями ГУ ДМС в місті Києві зроблено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.01.2014 року, у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та відсутності загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, рекомендовано ДМС України прийняти рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Судану ОСОБА_1.

Рішенням № 200-14 від 20 травня 2014 року ДМС України відмовила громадянину Судану ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ГУ ДМС України в місті Києві повідомленням № 50 від 26 червня 2014 року проінформувало позивача, що йому відмовлено у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що при перевірці об'єктивної та суб'єктивної сторони обґрунтованого побоювання стати жертвою переслідувань органами міграційної служби не було встановлено наявність фактичних доказів того, що ці побоювання позивача є реальними, а твердження заявника про загрозу в країні громадянської належності є досить сумнівними і носять суперечливий характер. Крім того, позивач є економічним мігрантом, а не біженцем.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» № 3671-VI від 08.07.2011 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 3671) передбачено, що:

- біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

- особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року, Женева, 1992, Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців, (далі Керівництво), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року (далі Конвенція 1951 року) та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року (далі Протокол 1967 року).

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:

а) расової належності;

б) релігії;

в) національності (громадянства);

г) належності до певної соціальної групи;

д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

При цьому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту «A» статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Аналогічна мотивація викладена в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 16.03.2012 року.

Відповідно до Керівництва для встановлення критерію «цілком обґрунтоване побоювання», перш за все, надається оцінка клопотанню заявника, а не оцінка ситуації в країні походження.

Відповідачем проведено збір та аналіз інформації про країну походження та встановлено наступне.

Згідно інформації по країні походження (http://polpred.com), президент Судану ОСОБА_2 і його колега з Чаду ОСОБА_3 заявили про намір продовжити роботу в напрямку закінчення збройних конфліктів у Дарфурі на заході Судану. Глави двох держав зустрілися з місцевими керівниками Дарфура. ОСОБА_2 сказав, що "2014 рік є періодом завершення заколоту, відновлення миру і розвитку і досягнення примирення між племенами в Дарфурі". Президент Судану висловив вдячність за підтримку, надану Чадом в рамках багатораундних переговорів між урядом і повстанськими формуваннями.

За даними губернатора, кількість щорічно скоєних злочинів в північному Дарфурі за останні п'ять років зменшилася майже в сім разів. Якщо в 2004 році, коли міжетнічні зіткнення в Дарфурі мали найбільший розмах, на півночі провінції було зареєстровано 3 622 злочинів, то в 2008 році цей показник знизився до 506 злочинів на рік. За першу половину 2014 року в північному Дарфурі було скоєно 209 злочинів. Також, за словами Кібіров, серйозно покращилася гуманітарна ситуація в регіоні. Він розповів, що в північному Дарфурі знаходяться п'ять основних таборів біженців, в яких в даний час проживають близько 208 тисяч чоловік. У поточному році в свої будинки повернулися 26 тисяч осіб (http://news.mail.ru/politics).

Згідно інформації по країні походження (http://polpred.com), дев'ятий за рахунком контингент миротворців Китаю відбув до Судану для участі в миротворчій місії ООН, яка триватиме 8 місяців. До складу миротворців з 105 осіб в основному увійшли інженери і медичний персонал з Цзінаньського військового округу НВАК, який 4 рази брав участь у миротворчій місії ООН. Другий загін з 120 офіцерів і солдатів вирушить до Судану в останніх числах грудня. В обов'язки китайських миротворців буде входити зведення мостів і доріг, відновлення аеропортів та будівництво укріплень. Ця місія стане самою довгостроковою миротворчою місією Китаю в Судані з 2007 року.

З урахуванням наведеного відповідачем зроблено висновок, що ситуація в провінції Дарфур поступово стабілізується та уряд країни вчиняє можливі кроки для примирення обстановки в регіоні, використовуючи допомогу миротворчого контингенту Китаю та урядових сил сусідніх країн.

Як зазначив позивач під час співбесіди, засвідченої протоколом від 9 жовтня 2013 року, до нього застосовувалося фізичне насилля зі сторони уряду в 2006 році, Проте, покинути країну походження він вирішив у 2013 році. Крім того, після повернення в село Сараф Умра, де він проживав два місяці, йому ніхто не погрожував.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність обставин, за яких у заявника могло б бути обґрунтоване побоювання застосовування до нього фізичного насилля на час виїзду із країни походження та звернення до міграційної служби із заявою про надання статусу біженця в Україні.

Крім того, як вбачається із матеріалів особової справи позивача, у період з 2003 року по 2013 рік, він неодноразово змінював місце проживання у зв'язку із пошуком роботи, а не в зв'язку з побоюваннями стати жертвою переслідування в провінції Дарфур. Заявник переміщався в регіоні Північного Дарфура та не намагався переїхати в інші провінції Судану з метою уникнення небезпеки та як зазначив заявник під час співбесіди, засвідчена протоколом від 9 жовтня 2013 року, він не належить до політичних, громадських, релігійних чи інших організацій.

Разом з тим, до моменту приїзду в Україну, позивач проживав в Російській Федерації протягом одного місяця, де він віддав свій паспорт контрабандистам, які повинні були відправити його до Європи.

Отже, позивач до приїзду в Україну перебував на території третьої безпечної країни - Російської Федерації і мав реальну нагоду звернутися за захистом до відповідних компетентних органів цієї країни, але позивач даною можливістю знехтував, оскільки, як зафіксовано в протоколі від 09.10.2013 року, думав, що Росія не надає статус біженця.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 6 Закону № 3671-VI статус біженця, або додатковий захист не надається особі, яка до прибуття в Україну з наміром набути статус біженця перебувала в третій безпечній країні.

Частиною 22 статті 1 Закону № 3671-VI передбачено, що «Третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, за винятком транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребу додаткового захисту, оскільки така країна:

дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту;

має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;

забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним;

погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту».

Російська Федерація підпадає під таке визначення третьої безпечної країни, а позивач перебував в цій країні достатньо часу та мав можливість звернутися до компетентних органів із відповідною заявою.

Однак, позивачем не наведено поважних причин, через які він не звернувся за захистом до компетентних органів під час перебування в третій безпечній країні - Російській Федерації.

У разі, якщо б побоювання позивача дійсно мали суттєвий характер, то він неодмінно звернувся за захистом ще перебуваючи на території Російської Федерації.

Керівництво дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме, якщо особа добровільно покидає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Вона (особа) може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Вищенаведені факти також свідчать про те, що позивач насправді має на меті отримати не захист від можливих переслідувань чи погроз в країні його постійного проживання, а лише отримати можливість легалізуватися на території України, щоб потім потрапити в країни Європейського союзу. Позивач при переїзді з однієї країни в іншу керується в своїх діях економічною вигодою та вибором країн з територіальною наближеністю до країн Європейського союзу.

Крім того, в даному випадку не була доведена обґрунтованість суб'єктивних побоювань заявника стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Цілком очевидно, що побоювання, які виникли у заявника, мають суто суб'єктивний характер і не підтверджені жодними документальними даними.

Отже, позивач не підпадає під визначення біженця відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Закону № 3671-VI, оскільки заявник особисто не зазнавав переслідувань, погроз, та не підлягав фізичному насиллю за жодною з конвенційних ознак. Про побоювання переслідування за іншими конвенційними ознаками позивач не повідомив. Отже, дана заява не дає підстав вважати, що заявник зазнав переслідувань за жодною з конвенційних ознак.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про прийняття ДМС України рішення оскаржуваного № 200-14 від 20 травня 2014 року в межах повноважень, з метою, якою таке повноваження надано, своєчасно та з урахуванням всіх обставин справи заявника.

Оформлення рішення проведено відповідно до Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 7 вересня 2011 року.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблених у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Громадянина Судану ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст рішення складено 23.02.2015 року

.

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.