Постанова № 42786010, 11.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа№ 62/86

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 11.02.2015 року,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року

у справі № 62/86 (суддя - Нечай О.В.)

за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі

Фонду державного майна України

до 1) Федерації професійних спілок України

2) малого багатогалузевого приватного підприємства «Оста»

про визнання права власності, недійсним договору та витребування

майна

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.11.2011 року позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Федерації професійних спілок України та малого багатогалузевого приватного підприємства «Оста» про визнання права власності, недійсним договору та витребування майна задоволено повністю. Визнано недійсним з моменту укладення підписаний 26.05.2004 року між Федерацією професійних спілок України та Малим багатогалузевим приватним підприємством «Оста» договір купівлі-продажу майнового комплексу загальною площею 1040,8 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 85/79, визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс загальною площею 1040,8 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 85/79, витребувано у власність держави в особі Фонду державного майна України з незаконного володіння Малого багатогалузевого приватного підприємства «Оста» майновий комплекс загальною площею 1040,8 кв.м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 85/79, стягнуто з відповідачів в дохід Державного бюджету України судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 року рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2011 року у справі № 62/86 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2014 року касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 04.11.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2014 року у справі № 62/86 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Так, при новому розгляді даної справи, провадження у справі № 62/86 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Федерації професійних спілок України та малого багатогалузевого приватного підприємства «Оста» про визнання права власності, недійсним договору та витребування майна в частині позовних вимог до малого багатогалузевого приватного підприємства «Оста» припинено. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду від 05.11.2014 року Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року у справі № 62/86 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.05.2004 року, укладеного між Федерацією професійних спілок України та МБПП «Оста» задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Федерація професійних спілок України вважає подану прокурором апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року законним і обґрунтованим та просить суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення.

Прокурор у судових засіданнях суду апеляційної інстанції 21.01.2015 року, 02.02.2015 року, 11.02.2015 року та представник Фонду державного майна України у судовому засіданні 02.02.2015 року надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали доводи зазначені в апеляційній скарзі та просили оскаржуване рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26.05.2004 року, укладеного між Федерацією професійних спілок України та МБПП «Оста» задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін. При цьому, представник Фонду державного майна України у судове засідання 11.02.2015 року не з'явився про день та час розгляду справи позивач був повідомлений належним чином на підтвердження чого в матеріалах справи містяться повідомлення про вручення поштового відправлення та розписка представника про оголошення по справі перерви. Про причини неявки суд не повідомили.

Представник Федерації професійних спілок України у судових засіданнях суду апеляційної інстанції 21.01.2015 року, 02.02.2015 року, 11.02.2015 року також надали суду свої пояснення по справі в яких заперечили проти задоволення апеляційної скарги на підставі доводів зазначених у відзиві на скаргу. Представник відповідача вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року законним і обґрунтованим та просить суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, представник відповідача зазначив, що прокуратурою та позивачем було пропущено строк позовної давності.

Згідно з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мале багатогалузеве приватне підприємство «Оста» припинено в результаті ліквідації. (Запис від 28.11.2012 року № 10691110013004019).

Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора та представника відповідача, що з'явились у судове засідання, колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки Фонд державного майна України про дату та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, участь представників позивача у судовому засіданні 11.02.2014 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі. Крім того, як встановлено судом, мале багатогалузеве приватне підприємство «Оста» припинено в результаті ліквідації.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, та у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду справи за клопотанням сторін вже продовжувався.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи та докази, подані до апеляційної інстанції, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга Заступника прокурора міста Києва задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції 03.11.2003 р. Федерації професійних спілок України (далі - відповідач - 1) Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано Свідоцтво про право власності, яким посвідчено, що майновий комплекс площею 1040,8 кв. м, що розташований по вул. Вишгородській, 85/79 в м. Києві належить відповідачу - 1.

Відповідно до змісту Свідоцтва про право власності, до майнового комплексу входять 9 будівель та споруд, зазначених в додатку, а саме: корпус 6 площею 213,2 кв. м (літера А), корпус 5 площею 36,8 кв. м (літера Б), корпус 1 площею 97,4 кв. м (літера В), корпус 2 площею 97,2 кв. м (літера Г), корпус 3 площею 95,9 кв. м (літера Д), корпус 4 площею 97 кв. м (літера Е), корпус 7 площею 93,1 кв. м (літера С), будинок сауни площею 113,3 кв. м (літера Л), гараж площею 196,9 кв. м (літера К).

З матеріалів справи вбачається, що 26.05.2004 р. між відповідачем - 1 (продавець) та малим багатопрофільним приватним підприємством «Оста» (далі - відповідач - 2, покупець) було укладено договір купівлі-продажу майнового комплексу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенком М.І., зареєстрований в реєстрі за номером 2251 (далі - договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого продавець продає (передає у власність), а покупець купує (приймає) майновий комплекс, розташований за адресою: м. Київ, вул. Вишгородська, 85/79, загальною площею 1040,8 кв. м., що складається з перелічених вище об'єктів. За змістом п. 5 договору купівлі-продажу продаж об'єкту здійснюється по договірній ціні, що складає 1000000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на ті обставини, що нерухоме майно, яке відчужене Федерацією професійних спілок України малому багатопрофільному приватному підприємству «Оста» на підставі договору купівлі-продажу, є державною власністю, внаслідок чого розпорядження ним повинно було відбуватись виключно за наявності згоди Фонду державного майна України. Приймаючи до уваги відсутність згоди позивача на підписання спірного договору, останній підлягає визнанню недійсним в судовому порядку, а нерухоме майно - поверненню у державну власність.

Як вірно вказав суд першої інстанції, статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» встановлено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» Кабінету Міністрів України, в основному до 1 жовтня 1991 року, забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій у відання органів державного управління. Повністю закінчити цю роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна.

На виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України» Кабінет Міністрів України 24 вересня 1991 р. видав Постанову «Про заходи щодо виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України» № 227 (далі - постанова КМ № 227), якою організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у віданні органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1991 р. № 237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.

У жовтні 1990 року відбувся XV з'їзд профспілок України, який за рішенням делегатів був перетворений в І Установчий з'їзд незалежних профспілок України та на якому було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України та проголошено незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. На з'їзді також було прийнято Положення про Федерацію незалежних профспілок України, затверджене рішенням З'їзду від 06.10.1990 р., яким було визначено її правовий статус, організаційну структуру, права та обов'язки, у тому числі і майнові, та, зокрема, передбачено, що Рада Федерації незалежних профспілок України є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді і необхідні для виконання цілей та завдань Федерації незалежних профспілок України, становлять її власність і охороняються законом.

Відповідно до ст. 86 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно з ст. 87 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року соціалістичною власністю є: державна (загальнонародна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень). Право розпорядження майном, що є власністю профспілкових та інших громадських організацій, належить виключно профспілковим та іншим громадським організаціям.

Статтею 98 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року встановлено, що власністю профспілкових та інших громадських організацій є майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Згідно із ст. 1 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності» професійна спілка (профспілка) є добровільною громадською організацією, яка об'єднує трудящих, зв'язаних спільними інтересами за родом їхньої діяльності як у виробничій, так і в невиробничій сферах, для захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів своїх членів.

Згідно з ч. 3 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності» профспілки є незалежними у своїй діяльності від органів державного управління, господарських органів, політичних та інших громадських організацій, вони їм не підзвітні і не підконтрольні. Забороняється будь-яке втручання, спроможне обмежити права профспілок або перешкодити їх здійсненню, якщо інше не передбачено законом.

Частинами 1 та 2 ст. 20 Закону Союзу Радянських Соціалістичних Республік «Про професійні спілки, права та гарантії їхньої діяльності» визначено, що профспілки та їхні органи відповідно до законодавства є юридичними особами. Профспілки володіють, користуються і розпоряджаються майном та коштами, що належать їм на правах власності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про власність» право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про власність» суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

Відповідно до частин 1 - 4 ст. 4 Закону України «Про власність» власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування, а також у довірчу власність іншим особам. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про власність» суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про власність» об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

В свою чергу, як вірно вказав місцевий господарський суд, статтею 31 Закону України «Про власність» визначено, що до державної власності в Україні належать загально-державна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Таким чином, враховуючи положення вищевказаних норм законодавства та беручи до уваги правомірність набуття Федерацією профспілок України майна в порядку правонаступництва від колишньої Ради профспілок України та Загальної Конфедерації Профспілок СРСР, в тому числі майна, набутого за рахунок власних коштів, відрахувань внесків членськими організаціями, пожертвувань громадян та на інших не заборонених законом підставах,судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний майновий комплекс належав до профспілкового майна, яке до державної власності не відносилось, що фактично спростовує доводи прокуратури щодо належності вищезазначеного майна до державної власності.

Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції у Постанові Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29 листопада 1990 року № 506-XII зазначено, що виходячи з Декларації про державний суверенітет України, статті 71 Конституції Української РСР було постановлено, що до введення в дію Закону Української РСР «Про роздержавлення майна», зокрема, було встановлено мораторій на території республіки на будь-які зміни форм власності і власника державного майна, ініціаторами та учасниками яких є органи державної влади і управління.

З огляду на вищенаведене, судова колегія погоджується з місцевим господарським судом, що положення Постанови Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності» від 29.11.1990 р. № 506, Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10.09.1991 р. № 1540-ХІ, Постанови Верховної Ради України «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР» від 04.02.1994 № 3943-ХІІ, Закону України «Про власність» не поширювались на профспілкові організації Федерації профспілок України, оскільки, як вірно вказав суд першої інстанції, вони у жовтні 1990 року вийшли зі складу загальносоюзної громадської організації - Всесоюзної центральної ради професійних спілок та не були органами державної влади та управління.

Згідно з ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами 1 - 3 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Крім того, частиною 6 ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено, що держава не втручається у здійснення власником права власності.

Таким чином, Федерація професійних спілок України, володіючи майном на праві власності, має право вільно розпоряджатися належним йому майном, в тому числі відчужувати його у незаборонений законом спосіб.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною першою ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29 травня 2013 року № 11 правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України «Про оренду землі», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про іпотеку», «Про страхування», «Про банки і банківську діяльність», «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Пунктом 2.5 та п.п. 2.5.1 п. 2.5 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 визначено, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

У зв'язку з цим, слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що Заступником прокурора міста Києва та Фондом державного майна України ні під час розгляду справи у суді першої інстанції, ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не було доведено суду, що Федерацією професійних спілок України було незаконно відчужено майновий комплекс площею 1040,8 кв. м, що розташований по вул. Вишгородській, 85/79, на користь малого багатопрофільного приватного підприємства «Оста» за договором купівлі-продажу.

Більш того, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, власником зазначеного майнового комплексу станом на дату укладення договору купівлі-продажу, на підставі норм законодавства, чинного на момент передачі Федерації професійних спілок України нерухомого майна, був саме відповідач - 1, так як ним було набуте спірне майно на законних підставах.

За таких обставин, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.

Оскільки, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також встановили, що спірне майно станом на дату укладення вказаного договору належало Федерації професійних спілок України на законних підставах, позовні вимоги про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс площею 1040,8 кв. м, що розташований по вул. Вишгородській, 85/79 в м. Києві, а також витребування у власність держави в особі Фонду державного майна України вказаного майна також задоволенню не підлягають. Місцевим господарським судом правомірно відмовлено у задоволенні позову.

Щодо позовних вимог до малого багатопрофільного приватного підприємства «Оста», судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів, згідно з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мале багатогалузеве приватне підприємство «Оста» припинено в результаті ліквідації. Запис від 28.11.2012 року № 10691110013004019.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Згідно з п. 4.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року № 18 за наявності відомостей про припинення діяльності суб'єкта господарювання, який є стороною у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до частини сьомої статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 частини першої статті 80 ГПК господарський суд повинен перевірити відповідні відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Враховуючи, що мале багатогалузеве приватне підприємство «Оста» припинено в результаті ліквідації, місцевим господарським судом правомірно було припинено провадження по справі в частині позовних вимог до відповідача-2 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, прокуратурою було заявлено позовні вимоги про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс площею 1040,8 кв. м, що розташований по вул. Вишгородській, 85/79 в м. Києві, а також витребування у власність держави в особі Фонду державного майна України вказаного майна з незаконного володіння відповідача - 2.

Оскільки суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також встановив, що спірне майно станом на дату укладення вказаного договору належало Федерації професійних спілок України на законних підставах, позовні вимоги про визнання права власності держави в особі Фонду державного майна України на майновий комплекс площею 1040,8 кв. м, що розташований по вул. Вишгородській, 85/79 в м. Києві, а також витребування у власність держави в особі Фонду державного майна України вказаного майна також задоволенню не підлягають та правомірно відмовлені судом.

Крім того, в матеріалах справи відсутні буді-які документи на підтвердження власника майнового комплексу площею 1040,8 кв. м, що розташований по вул. Вишгородській, 85/79 в м. Києві, станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції враховуючи те, що відповідача - 2 припинено шляхом ліквідації.

Виходячи з вищевикладеного судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову Заступника прокурора міста Києва та припинив провадження в частині позовних вимог до малого багатогалузевого приватного підприємства «Оста».

Таким чином, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом помилково було відмовлено у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором та позивачем строку позовної давності. При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції прокуратурою та Фондом державного майна України строк позовної давності із зверненням до суду з позовом про визнання права власності, недійсним договору та витребування майна був пропущений. Судом встановлено, що прокуратурою міста Києва у 2005 році за зверненням депутата Волинця М.Я. проводилась перевірка підприємства «Господарське управління ФПУ» (унітарне підприємство ФПУ). Крім того, прокуратурою Оболонського району у 2007 році проводилась перевірка щодо додержання вимог земельного законодавства відповідачем МБПП «Оста». Тобто, станом на 2005 рік та 2007 рік прокуратурі було відомо про укладення спірного договору купівлі-продажу майнового комплексу площею 1040,8 кв. м, що розташований по вул. Вишгородській, 85/79 в м. Києві.

У відповідності до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відповідно до ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, ні прокурором, ні позивачем не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі Заступника прокурора міста Києва, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року, прийняте після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону, крім помилкового посилання як на підставу відмови у задоволенні позову застосування строку позовної давності, що не вплинуло на правильність вирішення судом справи по суті та висновки суду щодо відмови у задоволенні позову, та підлягає виключенню з мотивувальної частини судового рішення.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

У відповідності ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Заступника прокурора міста Києва, слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

При прийнятті оскаржуваного рішення суду, місцевим господарським судом помилково не було розподілено судові витрати за розгляд судом першої інстанції позову Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

Так, у відповідності до п. 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року у справі № 62/86 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2014 року у справі № 62/86 залишити без змін.

3. Стягнути з Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова 18/9, ідентифікаційний код 00032945) в дохід Державного бюджету України 10941 грн. судових витрати за розгляд справи судом першої інстанції та 10609 грн. судових витрати за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

4. Видачу наказу по справі № 62/86 доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 62/86 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Лобань

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук

Дата підписання 16.02.2015 року