Ухвала суду № 42763045, 12.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2015 р. м. Київ К/800/63419/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Конюшка К.В.

суддів: Гончар Л.Я., Чалого С.Я.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року

у справі № 490/6292/14-а

за позовом ОСОБА_2

до Миколаївської міської ради

третя особа ОСОБА_3

про визнання протиправним та скасування рішення

В С Т А Н О В И В :

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з адміністративним позовом до Миколаївської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 N 59/6 «Про скасування рішення виконавчого комітету Тернівської селищної ради народних депутатів м. Миколаєва N 58 від 22.06.90».

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 13.08.2014 позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2014 рішення суду першої інстанції скасовано, та прийнято нове - про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 оскаржив його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції з мотивів порушення цим судом норм матеріального та процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У своїх запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_3 просив залишити рішення суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і правильність застосування судами норм процесуального та матеріального права, судова колегія дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій, відповідно до змісту ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 21.07.1976 було визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 у м. Миколаєві між колишніми співвласниками, за другим варіантом технічної експертизи, яка є обов'язковим для наступних співвласників, а також виділено у користування ОСОБА_4 (правонаступником якої є позивач у цій справі) земельну ділянку площею 521 кв. м., а ОСОБА_5 (правонаступником якого є третя особа у цій справі - ОСОБА_3.) виділено у користування 522 кв. м. При цьому земельну ділянку площею 241 кв. м. залишено у спільному користуванні вказаних осіб.

Виконавчим комітетом Тернівської селищної ради народних депутатів м. Миколаєва прийнято рішення від 22.06.1990 N 58 «Об оформлении самовольно выстроенных строений, разрешение строительства гаража и душа по АДРЕСА_1». Цим рішенням ОСОБА_2 оформлено самовільно побудовані будівлі: сіни, уборна, сарай та дозволено будівництво гаражу площею 18 м. кв., душової.

У своїх доводах позивач зазначив, що на підставі вказаного рішення органу місцевого самоврядування є власником вказаних будівель вже більше 20 років, а Миколаївська міська рада, фактично, скасувала його право власності на ці об'єкти.

При цьому співвласник земельної ділянки згоди на самовільне будівництво споруд та згоди на їх оформлення не надавав. Фактично, виконавчий комітет Тернівської селищної ради народних депутатів м. Миколаєва рішенням від 22.06.1990 N 58 порушив законні права та інтереси співвласника земельної ділянки ОСОБА_5 (правонаступником якого є третя особа у цій справі - ОСОБА_3.). Тобто, вказане рішення виконавчого комітету було прийнято з порушенням законодавства.

З метою виправлення вказаного порушення чинного законодавства Миколаївською міською радою було прийняте рішення від 27.03.2013 N 29/6 «Про скасування рішення виконавчого комітету Тернівської селищної ради народних депутатів м. Миколаєва від 22.06.1990 N 58».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюване у справі рішення є неправомірним та суперечить позиції Конституційного Суду України, викладеній у рішенні від 16.04.2009 у справі N 7-рп/2009.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Миколаївською міською радою скасовано не власне рішення, а рішення виконавчого комітету Тернівської селищної ради, яка була підпорядкована виконавчому комітету Центральної районної ради народних депутатів, який в свою чергу був підпорядкований Миколаївській міській раді. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, Миколаївською міською радою правомірно скасовано незаконне рішення виконавчого органу селищної ради, що не суперечить рішенню Конституційного суду України від 16.04.2009 N 7-рп/2009.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із таким висновком суду апеляційної інстанції в повній мірі з огляду на таке.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 26 Закону України від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі -Закон N 280/97-ВР) питання щодо скасування актів органів виконавчої влади, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням ради, прийнятим у межах її повноважень, вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Згідно з частиною дев'ятою статті 59 цього Закону рішення виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.

Частиною десятою статті 59 Закону N 280/97-ВР визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Системний аналіз наведених положень Конституції і законів України дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов'язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб'єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну, доповнення чи скасування.

Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону N 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Окрім цього, в рішенні №7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 у справі №21-438а14.

Згідно з частиною першою статті 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Ураховуючи те, що рішення Виконавчого комітету Тернівської селищної ради народних депутатів м. Миколаєва від 22.06.1990 N 58 є актом одноразового застосування, він вичерпав свою дію фактом його виконання, а у ОСОБА_2 на його підставі виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією його суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо неправомірності рішення Миколаївської міської ради від 27.06.2013 N 59/6.

Зважаючи на викладене, доводи касаційної скарги частково заслуговують на увагу, підтверджуються викладеними нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2014 року в цій справі скасувати, залишити в силі постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 13 серпня 2014 року.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 2391 КАС України.

Головуючий

(підпис)

К.В. Конюшко

Судді

(підпис)

Л.Я. Гончар

(підпис)

С.Я. Чалий

Згідно з оригіналом помічник судді М.Р. Мергель