Ухвала суду № 42747711, 12.02.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 лютого 2015 рокусправа № 804/19344/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Головко О.В.

суддів: Ясенової Т.І. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Троянова А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року в адміністративній справі

за позовом Державного підприємства «Придніпровська залізниця»

до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції

третя особа Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання дій протиправними та скасування постанови,-

в с т а н о в и в :

До суду надійшов позов Державного підприємства «Придніпровська залізниця», в якому позивач просив визнати протиправними дії старшого державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 06.11.2014 про стягнення з ДП «Придніпровська залізниця» виконавчого збору у розмірі 1675,64 грн. у виконавчому провадженні № 44124202, а також визнати протиправною та скасувати вказану постанову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що оскаржувана постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 44124202 винесена на виконання виконавчого листа № 2/180/98/2014, виданого Марганецьким міським судом Дніпропетровської області по цивільній справі про стягнення з Державного підприємства «Придніпровська залізниця» та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної каліцтвом, у розмірі 100000,00 грн. В цей же день виконавче провадження ВП № 44124202 приєднано до зведеного виконавчого провадження ВП № 45370429, яке також перебуває в провадженні Кіровського ВДВС.

Позивач є боржником у виконавчому провадженні ВП № 44124202, тобто стороною вказаного виконавчого провадження, відкритого за виконавчим документом, виданим Марганецьким міським судом Дніпропетровської області по цивільній справі. В межах цього ж виконавчого провадження відповідачем було прийнято оскаржувану постанову від 06.11.2014 про стягнення з боржника виконавчого збору. На даний час виконавче провадження ВП № 44124202 про стягнення з Державного підприємства «Придніпровська залізниця» моральної шкоди та стягнення виконавчого збору не закінчено, та постановою державного виконавця від 06.11.2014 приєднано до зведеного виконавчого провадження ВП № 45370429 про стягнення з Державного підприємства «Придніпровська залізниця» коштів на відшкодування моральної шкоди по виконавчим листам, виданим Марганецьким міським судом Дніпропетровської області по цивільним справам.

Оскаржувана постанова державного виконавця від 06.11.2014 про стягнення з боржника виконавчого збору не виділялася в окреме провадження від виконавчого провадження ВП № 44124202 про стягнення шкоди, оскільки вказане виконавче провадження не закінчено.

Враховуючи встановлені обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному випадку позивачем оскаржується рішення державного виконавця, яке прийнято під час виконання судового рішення в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання судового рішення по цивільній справі, а не з метою виконання зведеного виконавчого провадження. Більш того, у зведеному виконавчому провадженні ВП № 45370429, до якого в подальшому передано виконавче провадження ВП № 44124202, об'єднано виконавчі провадження по виконанню рішень судів однієї юрисдикції. Зведене виконавче провадження ще не закінчено і оскаржувана постанова державного виконавця від 06.11.2014 про стягнення з боржника виконавчого збору не виділялася в окреме провадження від нього, а тому в даному випадку не можуть бути застосовані правила визначення юрисдикції, викладені у п. 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.12.2010, стосовно поширення на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору юрисдикції адміністративних судів, оскільки ці роз'яснення стосуються випадків, коли виконавче провадження за основним виконавчим документом закінчено, а постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору виділено в окреме провадження. Таким чином заявлені позовні вимоги розгляду в порядку адміністративного судочинства не підлягають, оскільки мають бути розглянуті за нормами ЦПК України судом, який видав виконавчий документ.

Суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції з огляду на приписи чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Частиною 1 статті 28 вказаного Закону визначено, що у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що до суду, який видав виконавчий документ, можуть бути оскаржені виключно рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця в процесі виконання судового рішення.

Постанови ж державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, в силу приписів п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», є самостійними виконавчими документами, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою.

При цьому закон не ставить в залежність виконання вказаних виконавчих документів від вирішення питання про їх виділення в окреме виконавче провадження, адже відповідно до ч. 7 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі завершення виконавчого провадження з виконання рішення немайнового характеру та в разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Таким чином постанову про стягнення виконавчого збору може бути прийнято як до, так і після завершення (закінчення) виконавчого провадження.

З огляду на викладене суд першої інстанції необґрунтовано не взяв до уваги роз'яснення п. 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.12.2010, згідно з яким слід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Враховуючи сукупність викладених обставин, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 160, 199, 204, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Придніпровська залізниця» задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2014 року в адміністративній справі № 804/19344/14 скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений 16 лютого 2015 року.

Головуючий: О.В. Головко

Суддя: Т.І. Ясенова

Суддя: А.В. Суховаров