Рішення № 42739699, 12.02.2014, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/4108/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

12.02.0215 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді: Васильєвої Т.Ю.,

при секретарі: Гавріловій Т.В.,

за участі

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідача Вішталюка А.Т., Халабуди А.М., Тарковської Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Можайське" про стягнення боргу, пені та процентів,

Встановив:

ОСОБА_1. звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, посилаючись на те, що 02.04.2012 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 4 про надання поворотної фінансової допомоги, згідно якого, позивач зобов'язався надати відповідачу поворотну фінансову допомогу на безоплатній основі, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти до 01.02.2013 року. На виконання даного договору він надав відповідачу протягом року 686 300, 22 грн., згідно банківських квитанцій і квитанцій до прибуткових касових ордерів, з яких 110 000 грн. відповідач повернув, а решту 576 300, 22 грн. відповідач до цього часу не повернув. Оскільки відповідач не повернув йому вчасно вказані кошти позивач також просить стягнути з відповідача пеню, що передбачена п. 4.2. договору, за один рік до часу подання позову до суду, враховуючи позовну давність, в сумі 2 103 495 грн., а також 3 % річних за час прострочення, що розраховані ним в сумі 26 526 грн. Тому позивач звернувся з даним позовом до суду, яким просить стягнути з відповідача вищевказані кошти, а саме 576 300, 22 грн. суми боргу, 2 103 495 грн. пені та 26 526 грн. процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, з підстав, викладених у позовній заяві, в тому числі позивач пояснив, що на виконання договору про надання поворотної фінансової допомоги він з квітня 2012 року вносив різні суми відповідачу, кошти, які передані згідно прибуткових касових ордерів, отримував особисто директор ТОВ «Можайське» Вішталюк А.Т., в січні 2014 року в них погіршилися відносини, тому він попросив Вішталюка А.Т. дописати на виданих йому квитанціях до прибуткових касових ордерів, що кошти вносились саме згідно договору № 4. В червні 2014 року Вішталюк А.Т. забрав у нього ці ордери та повернув вже дописаними з посиланням на договір № 4. Будь-яких інших договорів він з відповідачем не укладав та будував відносини з директором підприємства на довірі один одному. Він перераховував кошти підприємству та надав директору на його особисте звернення, оскільки був зацікавлений в нормальній роботі підприємства як його співзасновник. Та представник позивача відсутність в касових книгах підприємства коштів, відображених в квитанціях до прибуткових касових ордерів, розцінює як незаконну діяльність з ведення подвійної бухгалтерії та намагання уникнути повернення коштів позивачу, при цьому звернув увагу на зміну складу засновників та директора підприємства за час розгляду справи, що на його думку свідчить про намагання Вішталюка А.Т. уникнути відповідальності.

Представник відповідача Вішталюк А.Т., який під час розгляду справи і його пояснень був співзасновником та директором ТОВ «Можайське», в судовому засіданні пояснив, що дійсно з позивачем було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги, але на виконання цього договору позивачем перераховувались кошти виключно через банк в загальній сумі 141 000 грн., які йому було повернуто, по прибутковому касовому ордері на суму 2 967 грн. кошти перераховувались позивачем як фізичною особою-підприємцем та з інших підстав, а не як поворотна фінансова допомога, інші надані позивачем квитанції до прибуткових касових ордерів видавались не на виконання договору про поворотну фінансову допомогу, а на підтвердження права позивача на дані суми з прибутку підприємства, зазначені в них кошти позивачем ніколи не сплачувались, ні в касу підприємства, ні йому особисто, хоча дійсно надані квитанції заповнені бухгалтером підприємства, на них стоїть печатка підприємства, самі ордера до даних квитанцій також знаходяться в позивача, оскільки кошти ним не вносились та невнесення даних коштів позивачем підтверджується касовими книгами, де відсутні відомості про їх надходження. Представники відповідача за довіреностями в судовому засіданні пояснили, що про обставини справи їм відомо від Вішталюка А.Т., оскільки вони не були учасниками їх фінансових відносин, та вважають, що за відсутності надходження коштів до каси підприємства, воно не може повертати вказані в квитанціях до прибуткових касових ордерів кошти, представник відповідача Тарковська Л.С. підтримала надані суду письмові заперечення (а.с. 142 - 146) та просила позов задовольнити частково, а саме в сумі 31 000 грн. неповернутих коштів поворотної фінансової допомоги, сплачених шляхом банківських переказів, та 23 560 грн. пені, розрахованої за квітень - лютий 2014 року, в задоволенні інших вимог просила відмовити, оскільки 2 967 грн. вносились на інші цілі, вказані в квитанції, а решта коштів, на які посилається позивач, не вносились в касу підприємства взагалі, при цьому звернула увагу на нумерацію наданих квитанцій, які мають послідовну нумерацію з 1 по 7 номер, хоча виписані за період з квітня по серпень 2012 року, що є неможливим з огляду на те, що підприємство вело активну фінансову діяльність в цей період і з іншими особами, що підтверджується касовими книгами, а тому квитанції не могли б мати таку послідовну нумерацію.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням відповідача свідок ОСОБА_6 пояснила, що вже тривалий час працює головним бухгалтером ТОВ «Можайське», та надані позивачем квитанції до прибуткових касових ордерів (а.с. 40 - 46) виписувала саме вона, але хто дописав на них посилання на договір № 4 їй невідомо, вона цього в квитанціях не писала. Ці квитанції переписувались нею неодноразово, тому вони заповнялись нею не у вказані в них дати, а значно пізніше та всі в один день, декілька разів за домовленістю директора Вішталюка А.Т. і ОСОБА_1 вона писала різне цільове призначення даних коштів, а саме як виручка від реалізації, потім як закупка мінеральних добрив та ще різні підстави. Кошти по даних квитанціях підприємству не вносились, оскільки якби кошти надавались, то це було б відображено в касових книгах, та й самі ордери до даних квитанцій відсутні, вважає, що вони також знаходяться в позивача. Такі дії вона вчиняла виключно за вказівкою директора Вішталюка А.Т. А квитанція на суму 2 967 грн. належним чином проведена через касу підприємства, що відображено в касовій книзі, але це були кошти за дизпаливо, а не поворотна фінансова допомога. Крім цього, нею складено висновок щодо обставин справи, а саме вказано про відсутність надходження коштів в сумі 576 300, 22 грн., на які посилається позивач, в касу підприємства (а.с. 108 - 109).

Заслухавши учасників судового розгляду, свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає необхідним позов задовольнити частково з наступних підстав.

Так, дійсно сторонами не заперечується, що 02.04.2012 року між ТОВ «Можайське» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4 про надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до якого ОСОБА_1 зобов'язався надавати ТОВ «Можайське» поворотну фінансову допомогу, а ТОВ «Можайське» зобов'язалося повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, вказаних в договорі, в строк до 01.02.2013 року. Договором передбачено право вносити кошти як через банки, так і в касу підприємства, строк дії договору встановлено до 01.05.2014 року та передбачено пеню за несвоєчасне повернення коштів у розмірі 1 % від суми поворотної фінансової допомоги за кожен день прострочення (а.с. 9).

Сторонами не заперечується, що на виконання даного договору позивач перерахував відповідачу 141 000 грн., відповідно до квитанцій № 72, № 76 від 03.04.2012 року та № 75 від 04.04.2012 року (а.с. 10 - 12).

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 234 ТОВ «Можайське» прийняло від ФОП «ОСОБА_1.» 2 967 грн. на підставі внесення коштів згідно договору, якого саме договору в квитанції не зазначено (а.с. 39).

Згідно квитанцій до прибуткових касових ордерів № 1 - 7, ТОВ «Можайське» прийняло від ОСОБА_1 наступні кошти: 15.04.2012 року - 113 183 грн. та 118 407 грн., 28.04.2012 року - 57 340, 22 грн. та 145 153 грн., 29.05.2012 року - 12 000 грн., 26.07.2012 року - 25 000 грн., 26.08.2012 року - 71 250 грн. (а.с. 40 - 46).

Та сторонами не заперечується, що відповідачем було повернуто позивачу 110 000 грн. внесеної ним поворотної фінансової допомоги.

На підтвердження наявності інших фінансових відносин з позивачем, крім укладеного договору № 4, відповідач надав суду копії первинних бухгалтерських документів про виплату підприємством позивачу дивідендів протягом січня - лютого 2013 року (а.с. 36 - 38).

Згідно засвідчених копій реєстру прибуткових касових ордерів за квітень, травень, липень та серпень 2012 року, відомості про надходження коштів, а відповідно внесення в реєстр відповідних прибуткових ордерів на суму, вказану в наданих позивачем квитанціях, відсутні (а.с. 112, 113, 118, 120).

Відповідно до оглянутих в судовому засіданні касових книг ТОВ «Можайське» за періоди: з 02.01.2014 року по 19.04.2012 року, з 20.04.2014 року по 16.07.2014 року, з 18.07.2014 року по 28.09.2014 року, копії яких долучено окремо до справи, кошти, вказані в наданих суду квитанціях до прибуткових касових ордерів № 1 - 7 (а.с. 40 - 46), відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що обов'язок відповідача повернути кошти позивачу випливає з укладеного між ними договору № 4, а тому на підставі ст.ст. 626, 629, 525, 526, 625 ЦК України просить стягнути вказані ним в позові кошти з відповідача з урахуванням пені та 3 % річних від простроченої суми.

З огляду на відносини, які склалися між сторонами по справі, між ними було укладено договір, на виконання якого поширюються в тому числі норми, що встановлюють правове регулювання договору позики, так як позивач передав відповідачу у власність певні грошові кошти, а відповідач укладеним договором зобов'язався їх повернути в тій же сумі, що відповідає ст. 1046 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

На що позивач надав суду відповідні квитанції про здійснення касових операцій на загальну суму 141 000 грн. та квитанції до прибуткових касових ордерів на загальну суму 545 300, 22 грн.

Та оцінюючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності суд вважає, що позивачем не доведено отримання коштів відповідачем від позивача в сумі 542 333, 22 грн., згідно наданих ним квитанцій до прибуткових касових ордерів № 1 - 7 (а.с. 40 - 46), оскільки шляхом допиту як самого позивача, який пояснив, що вносив кошти не безпосередньо в касу підприємства, а передавав особисто в руки його директору Вішталюку А.Т., представників відповідача та свідка ОСОБА_6, які також вказали, що вказані в даних квитанціях кошти в касу підприємства взагалі не надходили, що також підтверджується оглянутими в судовому засіданні касовими книгами та реєстром прибуткових касових ордерів, де вказані суми не відображені, судом було встановлено, що дані кошти до підприємства не надходили.

Крім цього суд враховує, що сторони не заперечують внесення дописувань у дані квитанції з посиланням саме не договір № 4, що є неприпустимим, та за відсутності самих касових ордерів взагалі неможливо встановити відповідність даних квитанцій основному первинному бухгалтерському документу - прибутковому касовому ордеру, на підтвердження якого і видаються квитанції до них.

Згідно п. 2.2. Положення про ведення касових операцій в національній валюті в України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 р. за № 40/10320, підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

П.п. 2.6., 3.11 вказаного Положення встановлено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. Прибуткові та видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів (додаток 4), який ведеться окремо за прибутковими та видатковими операціями.

Згідно п. 2.1. договору № 4, внесення коштів на рахунок або в касу ТОВ "Можайське" буде підтверджено випискою з банківського рахунку або приходно касовим оредром.

Проте жодного прибуткового касового ордеру до наданих квитанцій до них № 1 - 7 суду не надано, отже не надано належного доказу на підтвердження внесення коштів в касу підприємства. Вищевказаними доказами в судовому засіданні встановлено відсутність оформлення таких документів в бухгалтерській документації відповідача.

Оскільки наявність квитанцій про передачу коштів без наявності відомостей про видачу прибуткових касових ордерів на вказані суми та їх реального зарахування в дохід підприємства не може створювати для підприємства обов'язку повернення зазначених в даних квитанціях коштів, так як підприємство не може повертати кошти, яких не отримувало, а відносини, які виникли при передачі коштів працівникам підприємства чи видачі позивачу даних квитанцій без їх отримання чи зарахування в касу підприємства, виходять за межі підстав даного позову та згідно ст. 11 ЦПК України не можуть бути оцінені судом в межах даного провадження.

Що стосується наданої позивачем квитанції до прибуткового касового ордеру № 234 на суму 2 967 грн., суд вважає, що позивачем не доведено внесення коштів за даною квитанцією відповідачу на виконання саме договору № 4 про надання поворотної фінансової допомоги, оскільки даний договір укладався з позивачем як з фізичною особою, натомість в квитанції вказано про отримання коштів від фізичної особи-підприємця без посилання на виконання якого саме договору вони внесені.

Тому суд вважає доведеним наявність правовідносин між позивачем та відповідачем з виконання договору № 4 про надання поворотної фінансової допомоги на суму 141 000 грн., з яких позивачу підприємством було повернуто 110 000 грн.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ст. 526, 530, 623, 624, 625 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений у ньому строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки.

Згідно п. 3.1. договору № 4, поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 01.02.2013 року.

П. 4.2. договору № 4 визначено, що в разі неповернення в зазначений в договорі термін поворотної фінансової допомоги ТОВ «Можайське» нараховується пеня у розмірі 1 % від загальної суми поворотної фінансової допомоги, яка надавалась на протязі 2012 року, за кожен день прострочення.

П. 8.1. договору № 4 встановлено, що договір діє до 01.05.2014 року.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

В свою чергу, ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прострочив повернення позивачу 31 000 грн. отриманої фінансової допомоги з 01.02.2013 року (п. 3.1. договору), при цьому підстава для нарахування пені в позивача була лише до 01.05.2014 року (п. 8.1. договору), та позивач звернувся до суду 14.08.2014 року з вимогами стягнення пені за строк з 14.08.2014 року по 14.08.2014 року та в подальшому позовні вимоги не змінював, з урахуванням вимог строку позовної давності, згідно ст.ст. 256, 258 ЦК України, та вимог ст.ст. 549, 551 ЦК України, суд вважає, що з відповідача підлягає до стягнення пеня за строк з 14.08.2013 року (в межах строку позовної давності) по 30.04.2014 року (до закінчення строку договору), в розмірі 1 % простроченої суми неповернутих коштів за кожен день прострочення, що становить 80 600 грн.

Та оскільки договором не встановлений інший розмір процентів, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, з відповідача слід стягнути 3 % річних від простроченої суми за період з 01.02.2013 року (п. 3.1. договору) по 14.08.2014 року (згідно позовних вимог), що становить 1 426, 85 грн.

Тому суд вважає, що з відповідача слід стягнути 31 000 грн. неповернутих коштів отриманої від позивача фінансової допомоги, 80 600 грн. пені та 1 426, 85 грн. процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, що становить загальну суму 113 026, 85 грн.

Крім цього, згідно зі ст. 88 ЦПК України з відповідача слід пропорційно до розміру задоволених позовних вимог стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору, що становить 1 130, 27 грн.

Керуючись ст.ст. 256, 258, 525, 526, 530, 549, 553, 554, 549, 551, 623, 624, 625, 629, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Можайське" на користь ОСОБА_1 113 026, 85 грн., з яких 31 000 грн. - сума боргу, 80 600 грн. - пеня, 1 426, 85 грн. - проценти.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Можайське" на користь ОСОБА_1 1 130, 27 грн. на відшкодування судових витрат.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: