Ухвала суду № 42726509, 02.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року Справа № 1554/15/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Ліщинський А.М.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників:

від відповідача Яремак Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 року у справі № 2а-3084/12/0970 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПБС» до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПБС» звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000332203 від 25.06.12р. та № 0000892203 від 19.09.12р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Податкове повідомлення-рішення № 0000892203 від 19.09.12р. та податкове повідомлення-рішення № 0000332203 від 25.06.12р. винесені з порушенням закону та підлягають скасуванню, оскільки висновки, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень. ДПІ при написанні акту перевірки, не вправі керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори очевидно суперечать інтересам держави та суспільства, не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими. Визнання нікчемними усіх правочинів (договорів), які на думку перевіряючих «здійснені без мети настання реальних наслідків», не узгоджується з чинним законодавством. Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, зокрема, будь-який правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, відобразивши в акті перевірки певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину. Довести наявність ознак нікчемності правочину можна одним єдиним способом: встановити норму закону, в якій чітко сказано, що правочин є нікчемним. В акті перевірки не наведено норм Законів, якими б повністю або частково заперечувалась (спростовувалась) правомірність договорів між ТзОВ «ПБС» та підприємствами-постачальниками.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 року у справі № 2а-3084/12/0970 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську за № 0000332203 від 25.06.12 року та за № 0000892203 від 19.09.12 року.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, відповідно до якої останній просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити. В обгрунтування апеляційних вимог посилається на таке.

За результатами позапланової виїзної перевірки ТзОВ «ПБС» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року встановлено порушення статтей 198, 201 Податкового Кодексу України. Зазначено, що ТзОВ «ПБС» до складу собівартості придбаних (виготовлених), реалізованих товарів (робіт, послуг) включено витрати по постачальниках, в яких відсутні ліцензії на будівельні роботи, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, незначна чисельність працівників, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, що призвело до завищення відображених показників у рядку 05.1 Декларації з податку на прибуток підприємства за ІІ квартал 2011 року на 703209 грн. та за ІІІ квартал 2011 року на 592546,00 грн., чим порушено підпункт 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4, пункт 138.6, пункт 138.8 статті 138 підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України. Як зазначено в акті перевірки від 11.06.2012 року № 3953/22-3/32872788 податковий кредит сформований від ризикових постачальників ТОВ «Ресурсна компанія», ПП «ВОЛЛІ» та ПП «Прем'єр-буд».

Представник апелянта в судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги.

Позивач явку повноважного представника не забезпечив, про дату, місце та час розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Предметом документальної перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Така перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, а тому органи державної податкової служби мають право вимагати надання вказаних документів під час перевірки.

З 14.05.2012 року по 01.06.2012 року ДПІ в м. Івано-Франківську було проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «ПБС» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 31.03.2012 року, про що складено акт перевірки № 3953/22-3/32872788 від 11.06.2012 року. В акті перевірки зазначається про порушення позивачем ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

За наслідками перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення № 0000332203 від 25.06.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 298024,00 грн., № 0000342203 від 25.06.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 202911,00 грн. та застосовано штрафну санкцію -101456,00 грн. та № 0000352203 від 25.06.2012 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 18286,00 грн. за червень і 16126,00 грн. за липень 2011 року.

За наслідками розгляду поданої позивачем скарги скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000342203 від 25.06.2012 року в частині застосованої штрафної санкції в сумі 61177,00 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000352203 від 25.06.2012 року. В іншій частині скарга залишена без задоволення.

24.09.2012 року ТзОВ «ПБС» було отримано податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Івано-Франківську № 0000892203 від 19.09.2120 року, яке винесено також на підставі акту перевірки № 3953/22-3/32872788 від 11.06.2012 року, та містить зменшену нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення. В основу обґрунтування для винесення податкових повідомлень-рішень в акті перевірки відповідачем зроблено висновок про визнання нікчемними договорів, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПБС» і ТОВ «Ресурсна компанія», ПП «ВОЛЛІ» та ПП «Прем'єр-буд».

З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ «ПБС» було укладено із ПП «ВОЛЛІ» договір підряду № 90723 від 23 липня 2011 року, договір підряду № 01/04В від 11 квітня 2011 року, договір підряду № 108 від 01 червня 2011 року. За умовами вказаних договорів Підрядник - ПП«ВОЛЛІ» зобов'язувався виконати для ТзОВ «ПБС»:

- роботи по будівництву Лісової автомобільної дороги ЖЗ №3, а саме влаштування росверку по буро набивних палях на ПК77+40,44 -ПК 77+76,4 в с.Поляниця Яремчанської міської ради; роботи по будівництву:

а) внутрішньої технологічної автомобільної дороги В6-В17 (трубчасті переїзди та водоскиди, земляні роботи, повздовжній дренаж);

б) внутрішньої технологічної автомобільної дороги ЖЗ №3 В7-1(земляні роботи);

в) лісової автомобільної дорогиЖЗ №3 (влаштування оголовків трубчастих переїздів та водопропускних труб; повздовжній дренаж, відсипання обочин, відсипання оголовків трубчастих переїздів та з'їздів з дороги);

г) загальнобудівельні роботи Шестирівневої відкритої автостоянки№1 на 2000 автомобілів ТК «Буковель», рампа №1 та рампа №2 в с.Поляниця Яремчанської міської ради;

- роботи по будівництву очисних (каналізаційних) споруд потужністю 4000 куб.м/добу Туристичного комплексу «Буковель» відповідно до зведеного кошторисного розрахунку.

Позивачем було укладено договір підряду № 0180-1 від 22 серпня 2011 року із ПП «Прем'єр-буд».

За умовами вказаного договору Підрядник - ПП «Прем'єр-буд» зобов'язувався виконати для ТзОВ «ПБС»: роботи з будівництва «Каналізаційних очисних споруд потужністю 4000 м.куб. добу» ТК «Буковель».

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.180.1 ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.1 ст.201 ПК України передбачено, що податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 Податкового кодексу України).

Абзацом 1 пункту 198.6 Кодексу, встановлено що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Долучені до матеріалів справи податкові накладні містить усі необхідні реквізити, заповнені без порушень та відповідають вимогам пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України.

Податковим кодексом України передбачено лише один випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті ПДВ - відсутність податкової накладної.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Долучені позивачем до матеріалів справи документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується договорами, податковими та видатковими накладними, та іншими письмовими документами.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів, укладених позивачем з контрагентами - ПП «Прем'єр-буд», ТОВ «Ресурсна компанія» та ПП «ВОЛЛІ». В акті перевірки № 3953/22-3/32872788 від 11.06.2012 року таких відомостей не зазначено.

Як доведено матеріалами справи ПП «ВОЛЛІ» та ПП «Прем'єр-буд», на момент здійснення господарських операцій з ТзОВ «ПБС», були зареєстрованими в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємсців, не були ліквідовані, їх діяльність в установленому законом порядку не була припинена.

Отже, при вирішенні питання щодо правомірності формування податкового кредиту за правочинами з даними контрагентами, на підставі наданих ними податкових накладних, слід керуватися їхнім статусом саме на момент здійснення операцій, а не якимись іншими даними.

Наданий апелянтом в судовому засіданні 02.02.2015 року вирок Сихівського районного суду міста Львова від 26.12.2012 року, щодо керівника контрагента позивача - ПП «ВОЛЛІ» Тура А.О., не був предметом дослідження судом першої інстанції, так як такий, на день винесення постанови у справі, відсутній в матеріалах справи.

Відтак доводи апелянта про визнання директора ПП «ВОЛЛІ» Тура А.О. винним у вчиненні злочинів передбачених ч. 2, ст. 205, ч. 2,27, 358 ч. 4 КК України колегія суддів враховує, та зазначає, що згідно ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок. Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу. Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Доводи апелянта в іншій частині апеляційної скарги на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене та оцінюючи обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що оскаржувані повідомлення-рішення № 0000332203 від 25.06.12р. та № 0000892203 від 19.09.12р. винесено протиправно, через що заявлений позов підлягає до задоволення.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2012 року у справі № 2а-3084/12/0970 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Ліщинський А.М.

Запотічний І.І.