Ухвала суду № 42707042, 09.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2015 року Справа № 1557/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Костів М.В.,

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Дутка І.С.

представники сторін:

від позивача Яковишин З.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012 року у справі № 2а-2096/12/0970 за позовом Приватного акціонерного товариства «Лукор» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне акціонерне товариство «Лукор» звернулось з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Івано-Франківської області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення № 000071221 від 04.09.2012 року в частині щодо заниження податку на прибуток по операціях позивача за договорами з ТОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново Ком» на суму 52886,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 3928,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Калуською ОДПІ в Івано-Франківській області на підставі акту перевірки неправомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині збільшення податку на прибуток на суму 52886,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 3928,00 грн., оскільки висновки податкового органу щодо відсутності реальності господарських операцій по договорах, укладених з ТОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново Ком» не відповідають фактичним обставинам та нормам законодавства України.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012 року у справі № 2а-2096/12/0970 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної Державної податкової інспекції Івано-Франківської області № 000071221 від 04.09.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 52886, 00 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 3928,00 грн.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції податковим органом подано апеляційну скаргу. В посилання на правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення посилається на те, що за наслідками планової виїзної перевірки встановлено порушення позивачем п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 135.1, п.135.2, п.135.4, п.135.5, п.135.7, ст. 135, п. 137.1, ст. 137, п.138.1, п.138.5, пп.138.10.1 п.138.10 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за ІV квартал 2010 року -15 500 грн., І квартал 2011 року -1 813 грн., II квартал 2011 року -27249 грн., II-III квартали 2011 року -7888 грн., ІІ-ІV квартали 2011 року -228 грн., І квартал 2012 року -208 грн. Вказані висновки відповідачем зроблено на підставі матеріалів зустрічних перевірок контрагентів позивача, відповідно до яких не знайшли свого підтвердження здійснення господарських операцій у поданій податковій звітності стосовно часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, тобто відсутність адміністративно-технічних можливостей для придбання, реалізації та здійснення діяльності, відсутності їх за місцезнаходженням на момент перевірки. Також посилається на те, що позивачем не підтверджено руху товарів та їх використання в господарській діяльності.

Представник позивача в судовому засіданні проти поданої апеляційної скарги заперечує, просить в задоволені такої відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Предметом документальної перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Така перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, а тому органи державної податкової служби мають право вимагати надання вказаних документів під час перевірки.

З 11.06.2012 року по 13.08.2012 року відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт за № 1531/220/31256759 від 20.08.2012 року.

На підставі акту перевірки відповідачем 04.09.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 000071221, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання зі сплати податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в розмірі 282150 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі 3928 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було подано суду належних, допустимих та достатніх доказів правомірності та обґрунтованості прийнятого нею податкового повідомлення-рішення № 000071221 від 04.09.2012 року в частині донарахування позивачу 52886 грн. податку на прибуток приватних підприємств та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 3928 грн., у зв'язку з чим суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову та скасування вказаного податкового повідомлення-рішення в цій частині нарахованих ним грошових зобов'язань.

Колегія суддів погоджується я з висновками суду першої інстанції з наступного.

Підставою для визначення відповідачем позивачу грошових зобов'язань зі сплати податку на прибуток підприємств за період з 01.10.2010 року по 31.03.2012 року є висновок про неможливість віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум податку, сплаченого контрагентам, у зв'язку з придбанням товарів, оскільки видані ними первинні документи оформленні на виконання нікчемних, на думку відповідача, правочинів.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Разом з тим, у листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 року № 143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Тобто вказана правова норма передбачає включення до валових витрат не лише суми фактично сплачених, але також і нарахованих витрат. В свою чергу, пунктами 5.3 - 5.7 статті 5 вказаного Закону обмеження на віднесення витрат по придбаних, але фактично неоплачених товарах (робіт, послуг) до складу валових не встановлені.

Таким чином, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» не передбачена норма, яка зобов'язує платника податків зменшувати валові витрати на суму безоплатно отриманого товару, віднесену до валових витрат за першою подією (оприбутковування товару).

Крім того, слід зазначити, що пункт 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлює порядок ведення податкового обліку, а лише визначає поняття валових витрат і їх склад. Безпосередньо правила ведення податкового обліку встановлені статтею 11 вказаного Закону, відповідно до якої валові витрати і валові доходи формуються за правилом першої події.

Отже, твердження відповідача про порушення позивачем пункту 5.1 статті 5 цього Закону через те, що останній не відкоригував валові витрати при списанні кредиторської заборгованості не відповідає приписам цієї норми. Вказані обставини судом першої інстанції досліджено не було, однак, на правильність вирішення справи це не вплинуло.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відтак необхідною умовою для збільшення валових витрат виробництва (обігу) є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який підтверджується відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, судом встановлено, що позивачем з контрагентами - ТОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново Ком» укладено декілька договорів поставки, на підставі яких і відбувались оспорювані податковим органом господарські операції.

Як доведено матеріалами справи, на виконання договорів, позивачем прийнято у ТзОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново-Ком» товар згідно укладених угод.

Контрагентами виписано позивачу податкові накладні, матеріали справи містять копії видаткових накладних, згідно яких видавався товар, що містять номенклатуру поставки товару, її кількість та ціну, долучено до матеріалів справи і копії прибуткових ордерів (т.1, а.с. 106, 117, 123, 129, 131). Також позивачем, в обгрунтування реальності господарських операції по правочинах укладених з зазначеними вище контрагентами, зокрема, факту отримання товару та його використання у власній господарській діяльності подано копії карток складського обліку матеріалів, вимог товару, актів приймання-передачі товару.

Окрім зазначеного матеріалами справи доведено, що позивачем товар отримано, на суму отриманого позивачем товару виписано всі податкові та видаткові накладні, а покупцем здійснено розрахунок за отриманий товар згідно поданих копій платіжних документів №№ 567, 435, 1459, 4490, 4509, 488 (а.с.172-177).

Апелянтом даний факт у апеляційній скарзі не спростовано. Відтак, надані позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів, укладених позивачем з ТОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново Ком». В акті перевірки від 20.08.2012 року не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ТОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново Ком» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України в частині створення та ведення господарської діяльності.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не заслуговують на увагу посилання відповідача, в обґрунтування неможливості здійснення вищевказаних господарських операції, на розбіжності в декларуванні позивачем та ТзОВ «Вісан», ПП «Інвест Пром», ПП «Ново-Ком» податкових зобов'язань по господарських операціях. Виходячи з конституційного принципу щодо індивідуальної відповідальності особи, не виконання особою свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, може тягти відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи, а не для його контрагентів.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа № 21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.12.2012 року у справі № 2а-2096/12/0970 без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Костів М.В.

Запотічний І.І.