Ухвала суду № 42686758, 03.02.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 р.Справа № 820/16802/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Старостіна В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2014р. по справі № 820/16802/14

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Управління Пенсійного фонду України в Куп'янському районі Харківської області

про скасування рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Куп'янському районі Харківської області, в якому просив:

- скасувати Рішення №35 від 05 серпня 2014 року про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, згідно з яким на нього накладено фінансові санкції в розмірі 54026 грн. 50 коп.;

- скасувати Рішення №36 від 05 серпня 2014 року про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум несвоєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків, згідно з яким на нього накладено фінансові санкції в розмірі 26649 грн. 02 коп.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2014 року в задоволені адміністративного прозову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 109 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", п. 291 ст. 291 Податкового кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Також зазначив, що судом першої інстанції не наведено жодних обґрунтувань та посилань на обставини справи, згідно яких підтверджено правомірність нарахування штрафу в розмірі, що перевищує законодавчо встановлений розмір штрафу для будь-якого платника.

Відповідач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги позивача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

У відповідності до положень ст. 197 КАС України, зазначена адміністративна справа розглянута в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу Управління Пенсійного фонду України в Куп'янському районі Харківської області від 17.07.2014 року № 108 у період з 17.07.2014 р. по 18.07.2014 р., направлення № 163 від 17.07.2014р., відповідно до статті 13 та абзацу шостого пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», начальником відділу контрольно-перевірочної роботи відповідача проведена позапланова перевірка, за поданням Куп'янського міжрайонного прокурора від 11.06.2014р. № 04-36-2587(а.с. 11-36,54-56).

За наслідками перевірки було складено акт № 38 від 18.07.2014 року яким встановлено порушення позивачем:

- ст. 19 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заниження ФОП за 2004-2010 рр. на 54026,50 грн. по найманих працівниках;

- ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заниження страхових внесків за 2004-2010 рр. на 18709,81 грн. (страхові внески із заробітної плати найманих працівників), в тому числі по тарифу 32% на 17742,97 грн. та по тарифу 1-2% на 966,84 грн.;

Перевіркою достовірності формування та подання відомостей про застраховану особу встановлено порушення:

- п.4 ч.2 ст. 17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", неподання індивідуальних відомостей за найманих працівників за 2001-2009 рр., та неподання відомостей про нарахування заробітної плати застрахованих осіб за січень-грудень 2010 року;

- п. 4 ч.2 ст.17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", неподання індивідуальних відомостей за ФОН ОСОБА_2 (рнокпп НОМЕР_1), який перебував на спрощеній системі оподаткування (фіксованому податку) за 2007-2008 рр. зі ставкою - 100 грн., в місяць та 2009 рік зі ставкою - 60 грн., в місяць.

- п.4 ч.2 ст.17 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", неподання звіту, щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування по фізичній особі- підприємцю ОСОБА_2, який знаходився на спрощеній системі оподаткування (фіксований податок) за 2010р., зі ставкою 60 грн.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято рішення № 35 про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески відповідно до п. 3 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 54026,50 грн. та рішення № 36 про застосування фінансових санкцій за донарахування Органами ПФ України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків на підставі п. 4 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у розмірі 26649,02 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив правовідносини між сторонами по справі, застосував відповідні норми матеріального та процесуального права та виходив з наступного.

Відповідно до п.7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-У1 від 08.07.2010 р., стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Отже, відповідач і після 01.01.2011 року наділений законодавцем повноваженнями на застосування до платників внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фінансових санкцій за діяння, що визнавались законом правопорушенням до 01.01.2011 року та були вчинені платником внесків до 01.01.2011 року. При цьому, такі повноваження підлягають реалізації за правилами, що діяли до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто за правилами ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулюються виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058-1V від 09.07.2003 року зі змінами) та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-У1 віл 08.07.2010 р.

Згідно з п.1 ст.14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі за текстом - Закон) роботодавці: є фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, для осіб зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.17 Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки і в повному обсязі страхові внески.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування передбачено Законом та Інструкцією із змінами «Про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Пенсійний фонд України», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за № 64/8663 (далі - Інструкція).

Згідно до п.2 ст. 20 Закону, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до п.6 ст.20 Закону, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

За приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, накладається штраф у розмірі всієї суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу), а в разі повторного протягом року такого порушення - штраф у триразовому розмірі суми прихованої (заниженої) заробітної плати (виплат, доходу) ( п.3 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що діяла на час допущення порушень).

Фактичні обставини справи свідчать про те, що перевіркою встановлено заниження суми заробітної плати, на яку нараховуються страхові внески за 2004-2010 рр., на 54026,50 грн. по найманим працівникам ( п. 3.1 та п. 3.2. Акту № 38 від 18.07.2014 р.). Донарахування проведено на підставі даних Куп'янської ОДПІ про суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою 1 ДФ за 2004-2010 рр. по найманих працівниках.

На підставі п.3 ч.9 статті 106 Закону, відповідачем винесено рішення № 35 від 05.08.2014 року про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником суми заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески на суму 54026,50 грн. (а.с. 37).

За донарахування органом Пенсійного фонду або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначених сум за кожний повний або не повний місяць, за який донараховано ці суми. Підставою для прийняття відповідного рішення є акт перевірки, акт звірки та розрахунок суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (п.4 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що діяла на час допущення порушень, п.9.3.4 Інструкції).

На підставі п.4 ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем винесено рішення № 36 від 05.08.2014 року про застосування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України сум своєчасно не обчислених та несплачених страхових внесків на суму 26649,02 грн. Вказане рішення винесене за наслідками донарахування перевіркою суми страхових внесків в розмірі 18709,81 грн. (а.с. 38).

Отже, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, колегія суддів погоджується з приводу необґрунтованості стверджень позивача про відсутність станом на 05.08.2014 року правової підстави для застосування фінансових санкцій за донарахування страхових внесків за 2004-2010 роки, відповідно до ч.9 ст.106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки приписи зазначеної статті підлягають застосуванню до правовідносин з приводу загальнообов'язкового державного пенсійного страхування в тій редакції, яка існувала на момент настання певного юридичного факту, в тому числі і події скоєння правопорушення.

Зазначена позиція суду підтверджується позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 3 грудня 2013 року ( справа № 21-436а13) та від 03.06.2014 року (справа №21-172а14).

Згідно з ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Крім того, колегією суддів не приймаються твердження позивача про відсутність підстав для застосування до нього штрафних (фінансових) санкцій), оскільки на час їх застосування він перебував на спрощеній системі оподаткування, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 2 та 3 ч. 15 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" Фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються. Нараховані органами Пенсійного фонду України суми фінансових санкцій, зазначених в абзаці другому цієї частини, та не сплачені фізичними особами - підприємцями, які обрали особливий спосіб оподаткування, підлягають списанню. Вказаними абзацами частину п'ятнадцяту статті 106 доповнено згідно із Законом України від 07.07.2011 р. N 3609-VI.

Підпунктом 4 пункту 8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.

Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому, сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.

За період до 01.01.2011 р. відносини, що виникали між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регулювалися Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Виключно цим Законом визначалися платники страхових внесків, порядок їх нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, відповідальність страхувальників, стягнення заборгованості за цими внесками.

Таким чином, оскільки ч. 15 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" доповнено абзацом 2 згідно Закону України від 07.07.2011 р. № 3609-VI., а заборгованість позивача по сплаті страхових внесків та сум штрафних санкцій виникла за період 2004-2010р.р., то відповідач правомірно керувався законодавством, що діяло на момент виникнення такої заборгованості.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Управлінням Пенсійного фонду України в Куп'янському районі Харківської області сформовані рішення про застосування фінансових санкцій від 05 серпня 2014 року №35, №36 в межах його компетенції та в повній відповідності з нормами чинного законодавства, тому вимоги позивача про визнання недійсними вказаних рішення є безпідставними та не підлягають задоволенню.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст.2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Отже, апеляційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_1задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2014р. по справі № 820/16802/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Старостін В.В. Ральченко І.М.