Ухвала суду № 42665178, 05.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14781/14 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

05 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дешко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХТЛ Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Державного казначейства України в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетного відшкодування, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ТОВ «ХТЛ Україна» бюджетного відшкодування податку на подану вартість на рахунок платника у банку за грудень 2013 року, за результатами якої складено акт від 16.05.14р. №868/1-26-50-15-02-33494763.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення ТОВ «ХТЛ Україна»: п.198.3, п.198.6 ст.198 з урахуванням абз. а) п.200.4 ст.200 в тому числі п.102.1, 102.5 Податкового кодексу ТОВ «ХТЛ Україна» завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за грудень 2013р. на 955618грн. та від'ємного значення за грудень 2013 року у сумі 134583 грн., занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню на загальну суму 104602 грн.

На підставі акту перевірки від 16.05.14р. №868/1-26-50-15-02-33494763, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.06.14р. №0000121502, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, за основним платежем 104602 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 26150,5 грн; податкове повідомлення-рішення від 03.06.14р. №00001221502, яким ТОВ «ХТЛ Україна» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 955618грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в сумі 238904,5грн.; податкове повідомлення-рішення від 03.06.14р. №00001231502, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 134583грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням податкового органу, позивач звернувся із адміністративним позовом до суду, в якому просив визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав всі правові підстави для формування податкового кредиту та витрат, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», а отже, у позивача були всі підстави для віднесення витрат пов'язаних із веденням господарської діяльності до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню як протиправні.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом вірно встановлено, що Позивач не був суб'єктом грального бізнесу в розумінні Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15.05.2009р. №1334-VI та не здійснював відповідну діяльність, пов'язану з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп'ютерних симуляторах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах, в електронному (віртуальному) казино незалежно від місця розташування сервера.

Дійсно Законом України «Про заборону грального бізнесу в Україні» від 15.05:2009р. з червня 2009 року запроваджено обмеження щодо здійснення грального бізнесу в Україні.

Згідно ст. 1 вищезазначеного закону, гральний бізнес - діяльність, пов'язана з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп'ютерних симуляторах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах, в електронному (віртуальному) казино незалежно від місця розташування сервера; азартна гра - будь-яка гра, обов'язковою умовою участі в якій є сплата гравцем грошей, у тому числі через систему електронних платежів, що дає змогу учаснику як отримати виграш (приз) у будь-якому вигляді, так і не отримати його залежно від випадковості.

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ від 04.12.2012р. серія АА № 777877 основними видами діяльності Позивача, зокрема є неспеціалізована оптова торгівля; оптова торгівля іншими машинами й устаткуванням; надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.

В межах своєї господарської діяльності Позивач здійснював експортні операції по реалізації гральних автоматів. Про це свідчать численні контракти, укладені з Austrian Gaming Industries GmbH: контракт від 23.03.2011р. №3/11, контракт від 12.03.2012р. №4/12, контракт від 12.06.2012р. №5/12, контракт від 10.10.2012р. №6/12, контракт від 10.10.2012р. №7/12, контракт від 26.06.2013р. №1/13 та контракт від 19.11.2013р. №3/13. За умовами зазначених контрактів Позивач за період, який перевірявся, здійснював господарську діяльність, яка полягала в продажі гральних автоматів бувших у вжитку. Загальний обсяг реалізації склав 25 593 504 грн.

Також Позивач здійснював імпортні операції щодо купівлі товару у Austrian Gaming Industries GmbH, a саме пультів, панелей, консолей, апаратів для керуванням напругою, пристроїв для введення або виведення інформації, стрічки та плівки з пластмаси самоклейні. Дані товари є приналежними та пов'язаними з гральними автоматами, призначені для їх обслуговування. Доказом здійснення імпортних операцій є укладений з Austrian Gaming Industries GmbH контракт від 03.09.2013р. № 2 та контракт від 12.12.2013р. №4.

При цьому за наслідками виконання укладених контрактів у Позивача наявні усі необхідні первинні бухгалтерські документи, в тому числі серед яких є належним чином оформлені податкові накладні та митні декларації.

Слід зазначити, що із забороною грального бізнесу та участю в азартних іграх, законодавець не вилучив з цивільного обороту гральні автомати. Відтак, Позивач цілком правомірно здійснював операції по реалізації гральних автоматів.

Відповідно до п.п. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Окрім того, відповідно до п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

При цьому згідно п. 195.1 ст. 195 Податкового кодексу України, операції з вивезення товарів за митну територію України у митному режимі експорту, оподатковуються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Відповідно до п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Наведені правові норми свідчать, що для отримання платником податку права на бюджетне відшкодування необхідними та достатніми умовами є: 1) фактична сплата податку на додану вартість отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до бюджету, 2) подання заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, та 3) додання розрахунку суми бюджетного відшкодування.

З огляду на зазначене, 07.04.2014 р. Позивач подаючи уточнюючий розрахунок з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2013 року з відповідними додатками, скористався своїм правом про повернення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок у банку, зазначивши про це в рядку №23.1. в уточнюючому розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що дійсність господарських взаємовідносин з контрагентами, підтверджено всі правові підстави для формування податкового кредиту. Крім того, вся надана Позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів, та те що вона має силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

В той же час Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях Позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, колегія суддів першої інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов'язання ДПІ подати до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування та стягнення спірних сум ПДВ задоволенню не підлягають, оскільки є передчасними тому, що право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ виникає після закінчення процедури судового оскарження, окрім того, законодавчо встановлений механізм відшкодування з Державного бюджету України податку на додану вартість, який, передбачає насамперед підготовку податковим органом, за заявою платника податків належного висновку про підтвердження сум такого відшкодування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 листопада 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.