Ухвала суду № 42662941, 22.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/9991/32423/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 22.01.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011

у справі № 2а-4233/10/2170

за позовом Науково-виробничого приватного підприємства „Днепр-2"

до Державна податкова інспекція у м. Херсоні

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Наукове-виробниче приватне підприємство „Днепр-2" звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (правонаступник - Державна податкова інспекція у м. Херсоні Головного управління Міндоходів у Херсонській області) про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення №0003202301/2 від 10.08.2010.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову перевірку позивача та складено акт №1144/23-5/31006992 від 15.03.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення №0003202301/2 від 10.08.2010, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання по податку на прибуток на 225776, 56 грн.: основний платіж 120542, 05 грн., штрафні (фінансові) санкції 105234, 51 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР, задекларовані позивачем зобов'язання по податку на прибуток підлягають виключенню із складу валових витрат збільшено за рахунок виявлення порушень податкового законодавства під час формування валових доходів та валових витрат у 2008-2009 роках.

Зобов'язання з податку на прибуток відповідачем обраховане у результаті виключення із складу валових витрат коштів у сумі 559558, 94 грн., сплачених приватним підприємцям за надання маркетингових послуг по розширенню ними ринку постачальників продукції, оскільки таке зменшення об'єкта оподаткування позивачем є штучним в порушення принципу безпосередності господарської діяльності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що виконання зазначених договорів маркетингових послуг за своїм економічним змістом, що надані приватними підприємцями, можуть бути пов'язаними з підготовкою, організацією та веденням виробництва або продажем позивачем товарів та послуг і тому суд вважає, що їх вартість може бути віднесена до складу валових витрат позивача.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Судова колегія Вищого адміністративного суду України також вважає обґрунтованим спростування судами посилань податкового органу на факт непідтвердження платником податків використання у власній господарській діяльності отриманих по спірним господарським операціям послуг, оскільки наведеними законодавчими приписами однією з правових підстав для включення витрат до складу валових визначено саме подальше використання у власній господарській діяльності придбаних у постачальників послуг, а не безпосередньо факт їх використання.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 у справі № 2а-4233/10/2170 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2011 у справі № 2а-4233/10/2170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко