Ухвала суду № 42662940, 22.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/9991/49858/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства „ЛЄСІК&Т" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012

у справі № 2а/1570/3507/11

за позовом Приватного підприємства „ЛЄСІК&Т"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „ЛЄСІК&Т" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси (правонаступник - Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області) про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень: № 0000342334/0 від 08.12.2010; №0000412334/0 від 28.12.2010.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань правових відносин з TOB „Агро-Гелеос", ПП „Агроера 2009", TOB „Шторм" за серпень 2010 року та складено акт № 5829/23-34/32153060/24 від 22.11.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000342334/0 від 08.12.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 334735, 80 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем порушено вимоги пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що в свою чергу привело до порушення пп. 7.2.6, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено суму податку на додану вартість тому числі за рахунок завищення податкового кредиту на загальну суму 875284, 03 грн.

В ході проведення перевірки було встановлено наявність розбіжностей за серпень 2010 року згідно "Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України" по наступним контрагентам: TOB „Шторм" на суму 645, 8 тис. грн., ПП „Агроера 2009" на суму 206,1 тис. грн., TOB „Агро-Гелеос" на суму 100,0 тис. грн.

Крім того, відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача, з питань достовірності даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за період липень 2010 року та складено акт № 5896/23-34/32153060/17 від 10.12.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000412334/0 від 28.12.2010, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання в сумі 296477, 70 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", що в свою чергу привело до порушення пп. 7.2.6, пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено суму по податку на додану вартість тому числі за рахунок завищення податкового кредиту на загальну суму 197651, 80 грн.

Відповідач прийшов до висновку щодо безпідставно виписаних податкових накладних на податкові зобов'язання на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу контрагентів - покупців у липні 2010 року, які не можуть розглядатись в якості необхідного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих, також було встановлено, наявність розбіжностей за липень 2010 року згідно „Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України" по ПП „Агроера 2009" на суму 197651, 80 грн.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наведені законодавчі положення дають підстави для висновку про те, що визначальною умовою виникнення у платника права на податковий кредит, окрім належного документального оформлення господарської операції та наявності податкової накладної, є реальність здійснення цієї операції в рамках провадження економічної діяльності платника. При цьому документальне обґрунтування права на податковий кредит покладається на платника.

Згідно з частинами першою, другою ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у контрагентів позивача: ТОВ „Агро-Гелеос", ПП „Агроера 2009", ТОВ „Шторм" встановлено відсутність в фінансово-господарської діяльності фактів передачі та постачання товарів (послуг), неможливість фактичного здійснення господарських операцій, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності; відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, спеціального обладнання, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності, безтоварність господарських операцій, їх спрямованість лише на отримання податкової вигоди шляхом декларування податкового кредиту та зменшення своїх зобов'язань перед Державним бюджетом.

При цьому відсутність реальної підприємницької діяльності у правовідносинах Товариства з названими контрагентами було встановлено судами на підставі сукупності таких обставин: контрагенти не задекларували відповідну суму податкових зобов'язань за розглядуваними операціями; позивачем не подано необхідних документів на підтвердження існування активу, його руху в процесі виконання поставок (доказів його транспортування, приймання уповноваженою особою тощо), його оплати, подальшого використання у господарській діяльності Товариства.

Зі змісту первинних бухгалтерських документів не вбачається хто є вантажовласником, а зазначено, що послуги з перевезень вантажу здійсненні для ТОВ „Ростзернопродукт", лише в деяких документах здійснено дописки "для ПП „Лєсік & Т", у протиріч вимог укладених позивачем специфікацій до договорів поставки продукції.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку підтверджують правильність висновку судів про недостовірність відомостей у представлених платником первинних документах (податкових накладних, видаткових накладних), на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та, як наслідок - про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно відмовили у задоволенні позову Товариства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства „ЛЄСІК&Т" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 у справі № 2а/1570/3507/11 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „ЛЄСІК&Т" залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 у справі № 2а/1570/3507/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко