Ухвала суду № 42662861, 22.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2015 року м. Київ К/9991/24424/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012

у справі № 2а-6969/11/2670

за позовом Приватного підприємства «Злагода-2000»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Злагода-2000» звернулось з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2011 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 20.06.2011 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач оскаржив його в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішення спору по даній справі невірно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «С.Дж.Р. Груп» за період з серпня по жовтень 2009 року, за підсумками якої складено акт від 29.11.2010 №741/2304/30530830.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0001042604/0 від 07.12.2010 , яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 187666,50 грн., з яких 125111,00 грн. основного зобов'язання та 62555,50 - штрафні (фінансові) санкції, а також №0001052304/0 від 07.12.2010 року, яким позивачу визначеному суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 234584,25 грн., з яких 156389,50 грн. основного платежу та 78194,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції.Так, приписами п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для нарахування податкового зобов'язання по податку на прибуток стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача придбання останнім товару від ТОВ «С.Дж.Р.Груп»на суму 625558,86 грн. та ПДВ 125111,77 грн., за договором від 26.08.2009 року №26-08-09, який суперечить п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю, дійшов до висновку, що відповідачем не доведено існуючих порушень інтересів саме держави і суспільства при укладенні між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» договору від 26.08.2009 року № 26-08-09 у розумінні приписів ст. 228 ЦК України, матеріали справи містять податкові накладні та акти виконаних робіт, розрахунки за вказаним договором проведено у повному обсязі, а тому підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у контролюючого органу були відсутні.

Відповідно до вимог ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК Укрпаїни, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Отже, виходячи з вищенаведеного, судом апеляційної інстанції не встановлено наявність умислу у директора Товариства на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що на час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не надано переконливих доказів про те, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп» ліквідовано або припинено підприємницьку діяльність.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою від 27.04.2011 року закрита кримінальна справа відносно директора ТОВ «С.Дж.Р.Груп» Яким ця А.В..

Законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету є Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахуванню) до бюджету є: платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Згідно вимогам п. 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Відповідно до підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Фактичне виконання сторонами умов договорів підтверджується дослідженими судом першої інстанції належним чином оформленими первинними документами.

Виходячи із приписів пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тільки відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно пп. 5.2.1, п. 5.2. ст. 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу пп. 5.3.9 п. 5.3 цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.-5.7. ст. 5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанцій дійшов правильного висновку про безпідставність висновків податкового органу та про необхідність скасувань оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 у справі № 2а-6969/11/2670 слід відхилити, а судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2012 у справі № 2а-6969/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко