Ухвала суду № 42621563, 03.02.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/192/2015(м)

264/3275/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Литвиненко Н.В.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 53

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

03 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сорока Г.П.,

суддів - Баркової Л.Л., Гаврилової Г.Л.,

при секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення заборгованої індексації заробітної плати з компенсацією та середнього заробітку за час затримки її виплати за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі за текстом ПАТ «ММК ім.Ілліча») та просив зобов'язати відповідача виплатити йому грошову суму в розмірі 53 938,86 грн. у рахунок погашення заборгованості з невиплаченої індексації заробітної плати за період з травня 2003 року по грудень 2011 року та стягнути суму у розмірі 39 028,16 грн. за затримку розрахунку при звільненні за період з вересня 2013 року по теперішній час у відповідності зі ст.117 КЗпП України.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 20.02.1985 року по 01.09.2013 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем, який при виплаті йому заробітної плати не проводив передбачену діючим законодавством індексацію заробітної плати, внаслідок чого порушено його права на оплату праці, які мають бути відновлені шляхом зобов'язання підприємства виплатити йому відповідні суми заборгованості та згідно з вимогами ст.ст.116,117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_2 заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно у сумі 1070,60 грн., середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 2500 грн., а всього 3570,60 грн., з утриманням ПАТ «ММК ім.Ілліча» з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.

Також стягнуто з ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема вказує, що судом першої інстанції при винесенні рішення були порушені та недотримані вимоги ст.ст.62,202 ЦПК України щодо оцінки представлених доказів за внутрішнім переконанням суду на підставі всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності, а також зобов'язання суду приймати законне та обґрунтоване рішення. Ним були надані суду вичерпні докази, що підтверджують вину відповідача, яким суд не надав оцінки, при ухваленні рішення здійснено стягнення грошових сум за період з березня 2003 року по липень 2006 року, однак в його позові містилась вимога про стягнення грошових сум за період з травня 2003 по грудень 2011 року.

Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи не подав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення телефонограми, зареєстрованої у встановленому порядку в журналі телефонограм, витяг з якого долучено до матеріалів справи. Тому, виходячи з положень ст.305 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення представника відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» Новгородської В.В., яка просила апеляційну скаргу позивача відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що позивач з 20.02.1985 року по 30.09.2013 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "ММК ім.Ілліча", що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці. За цей період йому нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.

Згідно наданого ПАТ «ММК ім.Ілліча» розрахунку індексації заробітної плати ОСОБА_2 з компенсацією за затримку у виплаті за період з березня 2003 року по липень 2006 року сума нарахованої індексації становить 527,04 грн., сума нарахованої компенсації відповідно становить 543,56 грн.

Відповідно до довідки №1/98870 ПАТ «ММК ім.Ілліча» розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_2 за останні два робочих місяців до звільнення складає 221,36 грн.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з доведеності наявності факту порушення трудового законодавства в частині невиплати позивачу індексації заробітної плати за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно з компенсацією за затримку у її виплаті в сумі 1070,60 грн., тому дійшов до висновку про стягнення цієї суми з відповідача на користь позивача.

Керуючись положеннями ст.ст.116,117 КЗпП України, з урахуванням правових позицій Верховного Суду України, викладених в п.20 Постанови Пленуму від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», виходячи з того, що при звільненні позивача з підприємства з ним не був проведений повний розрахунок із заробітної плати, суд також дійшов висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.10.2013 року по 07.11.2014 року суд першої інстанції, виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, прийшов до висновку, що за 278 робочих днів з урахуванням середньоденного заробітку в розмірі 221,36 грн. середній заробіток складає 61538,08 грн.(278 дн. х 221,36 грн.). Разом з тим, з урахуванням того, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково, враховуючи розмір спірної суми, на яку має право позивач, частку, яку вона становить у заявлених вимогах, неістотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи, керуючись принципами справедливості, співмірності та розумності, суд визначив розмір відшкодування середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за час затримки розрахунку, у сумі 2500 грн.

З таким висновком суду колегія суддів не може не погодитись, оскільки вони випливають з обставин справи, наявних у справі доказів та грунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ч.5 ст.95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживачів товарів та послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів громадян», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень частин 1-4 ст.4 даного Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення проводиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дії цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, в якому індекс споживчих цін не перевищує визначений поріг індексації.

Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Відповідно до ч.5 ст.4 вказаного Закону в разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначені обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (з наступними з мінами та доповненнями) індекс споживчих цін для проведення індексації та сум індексації проводиться наростаючим підсумком, починаючи з 06.03.2003 року.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 цього ж Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст. 3 Закону компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведеними в п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається зі справи, відповідач в період роботи позивача у відповідності з наведеними нормами права не проводив нарахування та не виплатив йому при звільненні суму індексації заробітної плати за період в межах позовних вимог з травня 2003 року по липень 2006 року включно з компенсацією втрати частини заробітку за час затримки її виплати у розмірі 1070,60грн. (індексація 527,04грн.+ компенсація 543,56грн.) За період з серпня 2006 року по день звільнення позивача індексація заробітної плати проводилась випереджаючим методом шляхом періодичних підвищень заробітної плати, а між періодами підвищень заробітної плати нараховувалась сума індексації та виплачувалась, тому за цей період заборгованість з індексації у відповідача перед позивачем не утворилась. У зв'язку з цим суд першої інстанції правильно дійшов до висновку про часткове задоволення позову та стягнув з відповідача на користь позивача суму індексації заробітної плати з компенсацією у розмірі 1070,60грн.

Правильність висновків суду першої інстанції щодо сум заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією за затримку її виплати підтверджується довідкою начальника управління з компенсації ПАТ «ММК ім.Ілліча» від 18.06.2014 року, а також наданими апеляційному суду помісячним розрахунком сум індексації заробітної плати позивача та особовими рахунками позивача по нарахуванню та виплаті заробітної плати, з яких вбачається, що відповідачем періодично проводилось підвищення заробітної плати позивача, а в періоди між підвищенням заробітної плати нараховувалась та виплачувалась сума індексації, що розрахунок сум індексації проведений у відповідності з положеннями Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, з урахуванням базових місяців щодо початку нарахування сум індексації та періодичних підвищень заробітної плати.

Наведений позивачем у позовній заяві розрахунок сум індексації заробітної плати суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги, оскільки цей розрахунок проведений не у відповідності з вимогами вказаного Порядку проведення індексації грошових доходів населення, без врахування початку нарахувань індексації, періодичних підвищень заробітної плати, базових місяців та фактично нарахованих і виплачених позивачу сум індексації заробітної плати.

Колегія суддів також вважає, що у зв'язку з частковим задоволенням позову у відповідності з вимогами ч.2 ст.117 КЗпП України з урахуванням спірної суми, на яку позивач має право, того, що позов про стягнення індексації заробітної плати з компенсацією задоволено частково на суму 1070,60грн., що становить 1,98% від заявленої суми вимог про стягнення індексації заробітної плати (позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 53938,86грн.) та є незначною часткою у заявлених вимогах, неістотності цієї частки порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку з дня звільнення по день ухвалення судом рішення (61358,08грн.), конкретних обставин справи, того, що позивач тривалий час не звертався до відповідача чи до суду з вимогою про проведення виплат сум індексації, що сума індексації позивачу на день звільнення не була нарахованою та не значилась заборгованою, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, суд першої інстанції обгрунтовано визначив розмір відшкодування середнього заробітку в сумі 2500грн.

Судом повно та всебічно розглянута справа, дана оцінка всім наданим доказам та наведені відповідні висновки. Свої висновки суд достатньо повно та мотивовано обґрунтував.

Наведені в апеляційній скарзі доводи цих висновків не спростовують.

Будь-яких нових обставин чи нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б апеляційному суду підстави провести переоцінку, зроблену судом першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено та апеляційному суду не надано.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи та є безумовною підставою для скасування чи зміни рішення, у справі не встановлено. А помилкове посилання в рішенні суду на утворення заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією за період з березня місяця 2003 року, хоча позивач просив стягнути заборгованість з індексації з травня 2003 року, згідно положень ч.3 ст.309 ЦПК України не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, оскільки, як вбачається з помісячного розрахунку заборгованості з індексації за березень та квітень 2003 року позивачу сума індексації нарахована «0», а тому це не призвело до неправильного вирішення справи і свідчить про допущену судом технічну описку в рішенні, яка може бути виправлена у порядку ст.219 ЦПК України.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи та вимогам закону, апеляційних підстав для його скасування чи зміни у справі не вбачається, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 07 листопада 2014 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Баркова Л.Л.

Гаврилова Г.Л.