Рішення № 42614834, 19.08.2014, Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Фрунзе, 35, смт. Макарів, Київська обл., 08000, т. (04578) 5-12-39

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2014 р. Справа № 1016/3007/12

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Косенко А.В., при секретарі Левківському С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Макарові Київської області цивільну справу за позовом Сафронової Людмили Іванівни в особі представника ТОВ "Консалтингова компанія "Вілліам Інвест Експерт" до ТОВ "Траверз-Буд", ТОВ "Девелоперська компанія "Європа", ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними,-

в с т а н о в и в:

Сафронова Людмила Іванівна в особі представника ТОВ "Консалтингова компанія "Вілліам Інвест Експерт" (далі - позивач ) звернулася з позовом до ТОВ "Траверз-Буд", ТОВ "Девелоперська компанія "Європа", ОСОБА_2, про визнання договорів недійсними.

Згідно уточненої позовної заяви позивач змінив позовні вимоги та просив визнати попередній договір № 618/1 від 20 грудня 2007 року про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_3 за реєстр. №4322, укладеного між Сафроновою Людмилою Іванівною та ОСОБА_2, недійсним. Визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки №618/1 від 03 квітня 2009 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4 за реєстр. №739, укладеного між Сафроновою Людмилою Іванівною та ОСОБА_2, недійсним.

Крім того, просив стягнути з ОСОБА_2 (далі - відповідач) на користь Сафронової Людмили Іванівни збитки у подвійному розмірі, завдані у зв'язку з вчиненням недійсних правочинів, у розмірі 2 935 944,04 (два мільйони дев'ятсот тридцять п'ять тисяч дев'ятсот сорок чотири тисячі) гривень 04 коп., а саме у подвійному розмірі: 722 554,50 гривень - оплата за попереднім договором № 618/1 від 20 грудня 2007 року та договорам купівлі продажу № 618/1 від 03 квітня 2009 року; 98 941,74 грн. - інфляційні нарахування на суму боргу за попереднім договором №618/1 від 20 грудня 2007 року та договорам купівлі продажу №618/1 від 03 квітня 2009 року; 65 089,29 грн. - 3 % річних суму боргу за попереднім договором № 618/1 від 20 грудня 2007 року та договорам купівлі продажу № 618/1 від 03 квітня 2009 року; 572 020,49 грн. - оплата за договором доручення № 1/618 від 20 грудня 2007 року та додатковою угодою № 1 від 17 вересня 2008 року; 5 100,00 грн. - оплата за договором 30.11/618/2 від 30 листопада 2007 року бронювання земельної ділянки; 51,00 грн. - комісію банку за договором 30.11/618/2 від ЗО листопада 2007 року бронювання земельної ділянки; 4 215 грн. 00 коп. - оплата за вчинення нотаріальних дій за попереднім договором № 618/1 від 20 грудня 2007 року.

Свої позовні вимоги обгрутнувала тим, що вказані договори є недійсними, оскільки укладені під впливом обману з боку відповідача відносно обставин, що мають істотне значення, адже на момент укладення договору купівлі продажу, земельна ділянка яка перейшла у власність позивача вже перебувала в іпотеці у третіх осіб та під забороною.

Представник позивача Сохацька О.Є. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав вказаних в уточненій позовній заяві. Додатково вказала, що ОСОБА_6 вчинив обман відносно позивача в результаті чого було змінено позовні вимоги та змінено статус в позовній заяві ТОВ "Траверз-Буд" та ТОВ "Девелоперська компанія "Європа" з відповідачів на треті особи.

Представник відповідача та третьої особи: ТОВ "Траверз-Буд", ОСОБА_7 в судовому засіданні заперечив проти позову, вважає, що позовна заява не підлягає задоволенню.

Третя особа: ТОВ " ДК "Європа" свого представника у судове засідання не направили, хоча неодноразово на їх юридичну адресу відправлялись судові повідомлення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, вислухавши пояснення сторін, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

20.12.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений попередній договір про укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки № 618/1 (далі - попередній договір) та 03.04.2009 року договір купівлі-продажу земельної ділянки № 618\1 (далі - основний договір), за якими позивач придбав у відповідача, земельну ділянку за адресою: с. Березівка, Колонщинської сільської ради, Макарівського району, Київської області, площею 0,1501 га, номер земельної ділянки за генеральним планом забудови № 618, цільове призначення для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, кадастровий номер земельної ділянки, частина якої відчужується 3222782600:07:013:0022, що належала відповідачу на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 089952 , виданого 05.02.2007 року та зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю № 010700600075.

У забезпечення попереднього договору №618/1 та договору купівлі-продажу №618/1 позивач в безготівковому порядку сплатила відповідачу кошти в розмірі 722 554,50 гривень, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 27 рудня 2007 року, платіжним дорученням № 2 від 10 квітня 2009 року, платіжним дорученням № 1 від 09 квітня 2009 року, платіжним дорученням № 1 від 30 червня 2009 року та заявою від 03 квітня 2009 року про повну оплату за договорами №618/1, посвідченої приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_4

Зобов'язання за вказаними вище договорами позивач виконав в повному обсязі, сплативши визначену договорами суму коштів.

Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги позивач посилається на те, що оскільки при укладанні даних договорів він був введений в оману відповідачем, щодо умов договору та його природи, вказані правочини підлягають визнанню недійсним на підставі ст. 230 ЦК України.

Вирішуючи вимоги позивача щодо недійсності оспорюваних ним договорів та стягнення збитків, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

ЦК України встановлює презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин вважається недійсним.

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п.20 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», на відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Проте, заявляючи вимоги про визнання договорів недійсними з тих підстав, що станом на момент укладення основного договору, земельна ділянка яка була відчужена відповідачем на користь позивача перебувала і досі перебуває в іпотеці у третіх осіб та під забороною, позивач не врахував ту обставину, що в іпотеці третіх осіб перебувають частини земельної ділянки за кадастровим номером 3222782600:07:013:0022, площа якої була 2,5 га. Адже відповідач продавав земельні ділянки з основної (великої земельної ділянки) дрібними частинами, різним покупцям, які передавали вже свої земельні ділянки в іпотеку банку, відчужували їх на свій розсуд.

Окрім того, як попередній договір так і основний, укладені між позивачем та відповідачем, були посвідчені нотаріусом та зареєстровані в реєстрі.

Відповідно ст. 55 Закону України «Про нотаріат», нотаріус при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряє відсутність заборони відчуження або арешту майна.

Крім того, позивач посилається на те, що відповідач порушив норми земельного законодавства в результаті чого зміст правочину укладений між сторонами, суперечить актам цивільного законодавства.

Вищевказане обґрунтовує тим, що відповідач неправомірно відчужував частини від основної земельної ділянки не сформувавши земельні ділянки шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, як того вимагає ст. 791 Земельного кодексу України.

З твердженням позивач, щодо неправомірного порядку продажу частин земельної ділянки відповідачем, суд погодитись не може, оскільки до прийняття Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок» (далі - Закон), який набув чинності 2 травня 2009 року, українське законодавство чітко не регулювало продаж частини земельної ділянки.

Лише з прийняттям 05 березня 2009 року Закону відчуження частини земельної ділянки можливе тільки після виділенням її в окрему земельну ділянку здійснюється лише після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку. У разі якщо державним актом на право власності на земельну ділянку було посвідчено право власності на декілька земельних ділянок, відчуження однієї з них здійснюється після виготовлення державного акта, що посвідчує право власності на кожну з цих ділянок. В результаті поділу, об'єднання земельних ділянок їм присвоюються нові кадастрові номери.

Щодо визнання договорів недійсними з підстав не зазначення точного місця розташування та не зазначення меж земельної ділянки, суд погодитися не може, адже в основному договорі в п.1.1.,1.2,1.3. описано місце розташування земельної ділянки, крім того згідно генерального плану забудови, земельній ділянці був присвоєний індивідуальний номер 618 та визначено площу яка складає 0,1501 га.

Враховуючи вищевикладене, позивач не надав суду достатніх доказів того, що в момент вчинення вказаного правочину відповідач навмисно ввів позивача в оману про обставини, які мають істотне значення, а саме щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, при укладанні договорів позивач був ознайомлений з їх змістом та погодився з умовами зобов'язання, про що свідчить відповідний підпис позивача на оспорюваних договорах.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому в силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач укладаючи договір бронювання, попередній так і основний договір купівлі - продажу земельної ділянки усвідомлював їх природу, права і обов'язки сторін, що з них випливають, мав можливість з ними ознайомитися до їх підписання.

Нотаріус роз'яснював як природу посвідчуваних договорів так і права та обов'язки що з них випливають, підписані позивачем договори не містять будь-яких умов щодо "Олімпік парку", ціна земельних ділянок, які ним були придбані, була визначена договором за згодою сторін.

Отже відсутність факту введення позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення для укладення попереднього та основного договору купівлі - продажу земельної ділянки, виключають можливість визнання їх недійсними з заявлених позивачем підстав.

Оскільки вимоги про застосування наслідків недійсності договорів шляхом стягнення збитків переданих на виконання договорів є похідними від вимоги про визнання договорів недійсним, позов в цій частині також задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене, у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись роз'яснення Пленуму Верховного Суду України в п.20 постанови від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. 791 Земельного кодексу України, ст.ст. 203, 204, 215, 230, 509, 655 ЦК України, ст.ст. 15, 16, 60, 79, 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України, суд -

Вирішив :

В задоволенні уточненої позовної заяви Сафронової Людмили Іванівни в особі представника ТОВ "Консалтингова компанія "Вілліам Інвест Експерт" до ТОВ "Траверз-Буд", ТОВ "Девелоперська компанія "Європа", ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 10 днів після проголошення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.223 ЦПК України.

Головуючий А. В. Косенко