Ухвала суду № 42612706, 03.02.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13297/14 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

представника відповідача - Рака О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, за апеляційними скаргами Державної реєстраційної служби України, ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до Державної реєстраційної служби України, в якому, з урахуванням збільшення вимог, просила визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 07.08.2014 №730/к про звільнення, поновити її на посаді заступника директора Департаменту державної реєстраційної служби юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Державної реєстраційної служби України чи на рівнозначній посаді з 07.08.2014, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 131544,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року позов задоволено частково. Скасовано оспорюваний наказ, поновлено позивача на посаді та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу. У задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач та позивач подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність та безпідставність звільнення позивача. Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність такої та необґрунтованість заявленої суми відшкодування.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що з травня 2011 року позивач працювала на посаді заступника директора Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Державної реєстраційної служби України.

Матеріали справи свідчать про те, що наказом Державної реєстраційної служби України від 23.07.2014 №191/09 позивачу надано частину невикористаної щорічної основної відпустки з 08.08.2014 по 22.08.2014.

Разом з тим, наказом відповідача від 07.08.2014 №730/к її звільнено із займаної посади відповідно до пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» (у зв'язку з порушенням присяги державного службовця).

Зазначене звільнення було погоджене Міністерством юстиції України, про що свідчить лист від 06.08.2014 №39534-0-61-14/14.

Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що він прийнятий на підставі службової записки заступника начальника Управління - начальника відділу роботи з персоналом Управління кадрової роботи Т.С. Рудяк від 06.08.2014 року №234-10-27-14 та подання заступника голови Державної реєстраційної служби України А.О. Янчука.

У матеріалах справи наявна копія листа реєстраційної служби Головного управління юстиції у Донецькій області від 06.08.2014 №4.1-4/216, в якій адресант просить, у зв'язку з виробничою необхідністю, відрядити двох фахівців Державної служби України з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до реєстраційної служби Маріупольського управління юстиції Донецької області з 07.08.2014 строком на 14 днів.

На підставі вказаного листа Державною реєстраційною службою України прийнято наказ від 06.08.2014 №36/10 про відрядження ОСОБА_2 до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області терміном на 14 календарних днів з 07.08.2014 по 20.08.2014.

Також, матеріали справи містять службову записку від 06.08.2014 №234-10-27-14 заступника начальника Управління - начальника Відділу роботи з персоналом Управління кадрової роботи Т.С.Рудяк на ім'я заступника голови Державної реєстраційної служби України, якою повідомляється, що відповідно до вищевказаного листа реєстраційної служби Головного управління юстиції у Донецькій області та резолюції голови Державної реєстраційної служби України Онищенка Г.В., наказами Державної реєстраційної служби України від 06.08.2014 №35/10 та від 06.08.2014 №36/10 Долинський І.М. (директор Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) та ОСОБА_2 (заступник директора Департаменту державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) відряджаються до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області. Разом з цим, зазначено, що з наказами про відрядження Долинський І.М. та ОСОБА_2 ознайомилися, але від підпису відмовились.

Окрім того, в матеріалах справи наявне подання заступника голови Державної реєстраційної служби України Янчука А.О. від 06.08.2014, в якому зазначається, що відрядження ОСОБА_2 до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області було викликано крайньою необхідністю у наданні кваліфікованої методично-консультативної допомоги у зв'язку з істотними ускладненнями у роботі Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, і що її відмова від підписання наказу про відрядження фактично свідчить про відмову від виконання своїх службових обов'язків, є безвідповідальним вчинком та прикладом несумлінного здійснення службовою особою центрального органу виконавчої влади покладених на Державну реєстраційну службу України завдань, негативно впливає на репутацію державного службовця, що є вкрай неприпустимим у непростий для країни час. Окрім того, така відмова суперечить та шкодить інтересам державної служби, ставить під сумнів можливість ефективного здійснення Укрдержреєстром та структурними підрозділами територіальних органів Міністерства юстиції України, що забезпечують здійснення повноважень Укрдержреєстру своїх завдань, підриває довіру до Укржержреєстру, як носія влади, створює перешкоди у неналежному виконанні працівниками Департаменту своїх повноважень, що унеможливлює подальше перебування позивача на державній службі.

З огляду на викладене, в поданні запропоновано розглянути можливість застосування до позивача крайнього заходу відповідальності державного службовця у вигляді припинення перебування на державній службі, у зв'язку з порушенням присяги державного службовця.

Наведені обставини покладені в основу доводів відповідача на обґрунтування заперечень проти позову та правомірності спірного звільнення.

Обґрунтовуючи позов, позивач, зокрема, зазначає, що її звільнення є протиправним, адже наказ про її відрядження до реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області на період з 07.08.2014 по 20.08.2014 прийнятий без скасування та внесення змін до попереднього наказу про надання їй невикористаної щорічної відпустки на період з 08.08.2014 по 22.08.2014.

Зазначена обставина також підтверджується листом Національного агентства України з питань державної служби №5526/23-14 від 08.10.2014, яким повідомлено позивача, що робочою групою Нацдержслужби України проведено позапланову перевірку обставин, викладених у зверненнях ОСОБА_2 щодо законності її звільнення, та встановлено, що при виданні наказу Укрдержреєстру щодо направлення ОСОБА_2 у відрядження не було враховано необхідність внесення змін до попереднього наказу про надання їй відпустки або його скасування.

Окрім того, доводи позивача ґрунтуються на тому, що у зв'язку із бойовими діями та ситуацією, яка склалась на території Донецької області, дане відрядження потенційно становило небезпеку для її життя та здоров'я.

Також, позивач зазначає, що її не було вчасно ознайомлено із наказом про відрядження. І що звільнення за порушення присяги державного службовця вчинене без проведення належного службового розслідування.

У зв'язку із чим, позивач звернулась до адміністративного суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, судова колегія зважає на таке.

Суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України «Про державну службу». Він визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті.

Відповідно до положень ст. 1 цього Закону державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Згідно статті 3 цього Закону державна служба ґрунтується на принципах служіння народу України; демократизму і законності; гуманізму і соціальної справедливості; пріоритету прав людини і громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Відповідно до статті 5 цього Закону, яка визначає основи етичної поведінки державного службовця, державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Основні обов'язки та права державного службовця визначені статтями 10 та 11 Закону України «Про державну службу» відповідно.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що затверджуються керівниками відповідних державних органів у межах закону та їх компетенції (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про державну службу»).

Відповідно до частини 2 статті 9 вказаного Закону регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.

Підстави припинення державної служби, крім, передбачених Кодексом законів про працю України, визначені статтею 30 вказаного Закону.

Так, пунктом 6 частини 1 цієї норми передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, у разі порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про державну службу» громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

Системний аналіз приведених норм та тексту присяги державного службовця свідчить на користь висновку, що в основі поведінки державного службовця закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми, недодержання яких утворює факт порушення присяги. Тому, складаючи присягу, державний службовець покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. Відтак, як порушення присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Таким чином, як порушення присяги можна розглядати лише таке дисциплінарне правопорушення, яке підриває довіру до державного службовця як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та несумісне з посадою. Натомість, дисциплінарне правопорушення пов'язується лише з порушенням правових вимог щодо проходження державної служби.

Особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців передбачені ст. 14 Закону України «Про державну службу». Згідно цієї норми дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

Враховуючи вищенаведені банкетні норми частини 2 статті 9 та частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» правове регулювання дисциплінарної відповідальності державних службовців регулюється також положеннями Кодексу законів про працю України.

Так, відповідно до статті 147 цього Кодексу за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно статті 147-1 Кодексу законів про працю України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

За приписами статті 149 цього Кодексу до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Системний аналіз спеціальних і загальних норм, свідчить, що за вчинення державним службовцем порушень службової дисципліни, дисциплінарних правопорушень допускається застосування дисциплінарних стягнень, найбільш суворим з яких є звільнення.

Із пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 випливає, що підставами захисту порушеного права звільненої особи може бути не тільки звільнення без законних підстав, а й порушення порядку його проведення.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.200 №950 затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може бути проведено службове розслідування, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об'єднанню громадян; у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства, порушення етики поведінки.

За пунктом 2 цього Порядку рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем'єр-міністром України, керівником державного органу (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.

Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право: отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування; подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять; звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (пункт 7 Порядку).

Відповідно до пункту 8 Порядку за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються: факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов'язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань); висновки службового розслідування, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру; обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством

У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Згідно абзацу 1 пункту 9 та абзацу 2 пункту 10 цього Порядку акт службового розслідування підписується членами комісії та подається на розгляд керівника органу державної влади (посадової особи), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування. За результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування.

Враховуючи, що припинення державної служби за порушення присяги є найсуворішою санкцією відповідальності державного службовця, яке має наслідком його звільнення, рівень юридичних гарантій захисту прав зазначеної особи в процедурах вирішення питань застосування такої відповідальності має бути не меншим, ніж під час звільнення за вчинення дисциплінарного правопорушення.

Отже, припинення державної служби на підставі пункту 6 частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» має бути вмотивованим. При цьому, має бути обґрунтована неможливість застосування до державного службовця інших дисциплінарних стягнень.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що передумовою звільнення державного службовця за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов'язаного зі здійсненням службової діяльності, з підстави припинення державної служби за порушення присяги мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, порядок проведення якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950. Відтак, підставою звільнення за порушення присяги державного службовця може бути лише встановлений в ході службового розслідування факт скоєння державним службовцем проступку проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків. Так, державний службовець, який вчинив дисциплінарний проступок, не може бути звільнений за порушення присяги, якщо цей проступок не можна кваліфікувати як порушення присяги.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 21 травня, 4 червня, 17 вересня, 3 грудня 2013 року, 22 квітня 2014 року, 24 червня 2014 року (справи №№ 21-403а12, 21-167а13, 21-231а13, 21-379а13, 21-90а14, № 21-107а14 відповідно).

Як убачається з матеріалів справи, службове розслідування відносно ОСОБА_2 не проводилося, комісія з проведення службового розслідування не створювалася, а спірний наказ про звільнення позивача з посади було прийнято лише на підставі службової записки та подання, внесеного заступником голови Державної реєстраційної служби України.

Враховуючи викладене, відповідачем порушені права позивача особисто надавати пояснення по суті звинувачень, заявляти клопотання чи зауваження, позбавлено права оскаржити прийняте за результатами розслідування рішення в адміністративному чи судовому порядку. Тобто відповідачем не дотримана процедура звільнення позивача.

Отже, наказ про звільнення позивача від 07.08.2014 №730/к прийнято необґрунтовано, без врахування особи позивача, її попередньої роботи, обставин, за яких вчинено проступок, розміру заподіяної шкоди, ступеня тяжкості проступку, тобто, не у спосіб, передбачений чинним законодавством, що було правильно встановлено судом першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що відповідачем, усупереч вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено того, що позивачем вчинено дії, які порушують присягу державного службовця, а тому й правомірності її звільнення. Тому, спірний наказ підлягає скасуванню.

У відповідності до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, захистивши порушене право позивача шляхом її поновлення на посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вищевикладене.

Обговорюючи вимоги апеляційної скарги позивача щодо необхідності задоволення її вимоги про відшкодування моральної шкоди, судова колегія зважає на наступне.

Цивільно-правова відповідальність за завдану моральну шкоду визначається статтею 1167 Цивільного кодексу України.

Так, за приписами цієї норми моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно - правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Отже, суд при вирішенні зазначеного питання повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

На підтвердження заподіяння моральної шкоди та її розміру, що заявлений до компенсації, позивачем надано висновок експертного дослідження фахівця-психолога №2-10/10 від 10.10.2014, відповідно до якого внаслідок неправомірного звільнення позивачу було спричинено психологічні (моральні) страждання, і орієнтовний розмір завданих моральних страждань становить 108 мінімальних заробітних плат, що складає 131544,00 грн.

Колегія суддів наголошує, що наданий позивачем висновок не являється висновком експерта у розумінні статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України, адже здійснений не за наслідками судової експертизи, призначеної судом, а відповідно до заяви позивача.

Аналіз змісту вказаного висновку свідчить про те, що він не відповідає вимогам пункту 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.01.1998 № 53/5, згідно з яким, експерту забороняється, зокрема, вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з'ясування питань права, позаяк у висновку фахівцем надано оцінку правомірності звільнення позивача з посади, про що свідчить резолютивна частина висновку наступного змісту: «внаслідок неправомірного звільнення з Державної реєстраційної служби України ОСОБА_2 були спричинені психологічні (моральні) страждання». Водночас, вирішення питання правомірності звільнення з публічної служби не відноситься до компетенції ані фахівця в певній галузі наук, ані експерта, а є виключною прерогативою суду.

Зазначені обставини свідчать про те, що фахівець виходив з власних переконань щодо неправомірності дій Державної реєстраційної служби України, яка на час дослідження не була встановлена. Відтак, наведене дає суду підстави для сумнівів в об'єктивності проведеного дослідження.

Відповідно до частини 1 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи з приведеної норми, апеляційний суд доходить висновку, що доводи позивача про перенесені душевні страждання неправомірним звільненням з посади не знайшли належного підтвердження в ході судового розгляду справи.

При цьому, судова колегія зазначає, що наявність судового рішення, яким визнано незаконним звільнення та поновлено її на посаді, а також стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу достатньо відновлює порушені права та інтереси позивача, в тому числі її ділову репутацію.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про залишення без задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Отже, доводи апеляційних скарг спростовуються вищевикладеним та висновками суду першої інстанції, а тому скарги задоволенню не підлягають, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Державної реєстраційної служби України, ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали буде складений 09 лютого 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М