ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

№К-14657/07 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2009 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: Костенка М.І., суддів: Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання: Гусєвій К.О.

за участю представників

позивача: Маліченко Л.Т.

відповідача: Матвєєва Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві адміністративну справу № 15/365/06 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екомет» (далі - ТОВ «Екомет») до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - ДПІ) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення за касаційною скаргою ТОВ «Екомет» на постанову господарського суду Миколаївської області від 20.11.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2007 у справі № 15/365/06,

ВСТАНОВИЛА:

Позов подано про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 21.06.2006 № 0000402302/0 з мотивів його невідповідності чинному законодавству України.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 20.11.2006, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2007, у задоволенні позову відмовлено. Основним мотивом відмови у позові зазначено те, що постачальниками позивача не було сплачено податок на додану вартість до Державного бюджету України, тоді як згідно з вимогами пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» обов'язковою умовою виникнення права на відшкодування цього податку є фактична надмірна сплата цього податку до бюджету.

Не погоджуючись з висновками попередніх судових інстанцій, ТОВ «Екомет» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати оскаржувані постанову та ухвалу місцевого та апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення по суті спору. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено обов'язковість надходження відповідної суми податку до Державного бюджету як підставу відшкодування податку на додану вартість. На думку скаржника, право суб'єкта господарювання на податковий кредит не може ставитися у залежність від виконання своїх податкових зобов'язань іншими суб'єктами господарювання.

У доповненні до касаційної скарги ТОВ «Екомет» зазначає про неповне з'ясування судами усіх обставин при розгляді цього спору, зокрема, фактичних даних відносно постачальників позивача та їх перебування на обліку в податкових органах, фактичної сплати ними податку на додану вартість до бюджету.

У відзиві на касаційну скаргу ДПІ зазначає про хибність викладених у касаційній скарзі доводів, зокрема, про помилковість ототожнення скаржником понять «формування податкового кредиту» та «бюджетного відшкодування податку на додану вартість», та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- у зв'язку зі здійсненням службового розслідування відповідачем було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Екомет» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за листопад 2005 року, оформлену актом від 08.06.2006 № 130/23-700-32997275;

- при проведенні перевірки було виявлено, що постачання товару (металевого брухту та металоконструкцій) позивачеві здійснювалося за багатоланковим ланцюгом, де постачальниками були: суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа Крисенко Дмитро Валентинович, товариство з обмеженою відповідальністю «Артекс», приватне підприємство «Ротус», приватне підприємство «Мекатон», приватне підприємство «Спектр», товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрейд», об'єднання «Енергомашкомплекс», суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 та приватне підприємство «Бізнессоюз»;

- названими постачальниками не було сплачено до Державного бюджету України заявлену позивачем до відшкодування суму податку на додану вартість, причому зазначені суб'єкти господарювання або не знаходяться на обліку у податкових органах, або є ліквідованими, або не звітують до податкових органів, або їх свідоцтво про державну реєстрацію скасовано за рішенням суду;

- за наслідками проведеної перевірки відповідачем було прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення про визначення ТОВ «Екомет» завищення суми бюджетного відшкодування в розмірі 339990 грн.

Причиною спору в даній справі стало питання стосовно правомірності відшкодування позивачеві податку на додану вартість за умови відсутності доказів надмірної сплати цього податку до Державного бюджету України контрагентами позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарські суди послалися на те, що правова природа бюджетного відшкодування та джерела його сплати свідчать про те, що в рамках бюджетного відшкодування поверненню платникові податків підлягають лише ті суми податку, які були фактично надмірно сплачені до Державного бюджету України.

Втім з таким висновком погодитися не можна.

Так, згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених норм Закону вбачається, що підставою бюджетного відшкодування податку на додану вартість є правильно сформований податковий кредит відповідно до вимог Закону. Тобто несплата податку на додану вартість сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму цього податку, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

У постанові Верховного Суду України від 12.02.2008 № 08/28 викладено правову позицію, відповідно до якої факт порушення контрагентами-постачальниками продавця своїх податкових зобов'язань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку вимог про надання податкової вимоги - відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету, якщо податковий орган доведе: що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про правопорушення, які допускали його контрагенти; або, що одержати податкову вигоду можна лише тоді, коли на одному з етапів придбання товару, який експортується (сировини, з якої він може бути виготовлений), податок на додану вартість до державного бюджету не сплачується, а експортер (у справі, що розглядається - позивач) вживає заходів до відшкодування податку з бюджету, тобто що без участі експортера податкова вигода не може бути одержана; або що діяльність платника податку, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Таким чином, саме встановлення судом необґрунтованості заявлених платником податку вимог про надання податкової вигоди тягне за собою відмову в її задоволенні.

Разом з тим, попередні судові інстанції наведені обставини не дослідили, питання щодо правильності оформлення податкових накладних та правомірності або протиправного характеру правочинів, на підставі яких здійснювалася поставка товару позивачеві, не з'ясували, тим самим порушивши вимоги статті 159 Кодексу про адміністративне судочинство України (далі - КАС) щодо ухвалення судом рішення на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною другою статті 227 КАС передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

За таких обставин оскаржувані постанова господарського суду Миколаївської області та ухвала Одеського апеляційного господарського суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія, -

 

УХВАЛИЛА:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Екомет» задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Миколаївської області від 20.11.2006 та ухвалу Одеського апеляційного господарського суду від 14.06.2007 у справі №15/365/06 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя: М.І. Костенко

судді: Л.І. Бившева

Н.Є. Маринчак

Є.А. Усенко

Т.М. Шипуліна