Рішення № 42583737, 02.02.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-5863/2011

Провадження № 22-ц/779/57/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бойчук О. В.

Суддя-доповідач Матківський Р.Й.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Матківського Р.Й.

суддів Ковалюка Я.Ю.,Шишка А.І.

секретаря Капущак С.В.

з участю позивача - ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2011 року позивач звернувся в суд з даним позовом, просив постановити рішення про стягнути з ОСОБА_3 на його користь 39400 гривень позики та понесені судові витрати.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідач, який є позичальником за письмовим договором позики від 26 квітня 2007 року не виконав своїх зобов'язань, у визначений договором строк, не повернув позичені 39400 гривень.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2014 року позов задоволено.

На дане рішення ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Апелянт у скарзі зазначає, що суд не застосував до спірних правовідносин позовну давність, про застосування якої заявлено ним у заяві, зіславшись на відсутність у розписці встановленого строку повернення коштів позичальником, що не дає підстав стверджувати про строки повернення позики та унеможливлює застосування строку позовної давності. Суд повинен був взяти до уваги, що з наявної в матеріалах справи розписки від 26 квітня 2007 року вбачається, що термін повернення позичених у ОСОБА_2 коштів, встановлений календарною датою 01 червня 2007 року, тому перебіг позовної давності починається з наступного дня, 02 червня 2007 року.

Вислухавши суддю-доповідача, позивача, який вимоги скарги не визнав, представника відповідача, який вимоги скарги підтримав, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити частково.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що у розписці про отримання ОСОБА_3 39 400 гривень від ОСОБА_2 зазначено термін виконання зобов'язання а не строк, зобов'язання не визначено строком виконання, тому строк позовної давності не пропущено і заява про застосування строків позовної давності не може братись до уваги. Крім цього відповідач не повернув отриману суму позики, тому повинен виконати зобов'язання у примусовому порядку.

Однак висновок суду першої інстанції в частині вирішення заяви про пропуск строку позовної давності зроблено при неповному з'ясуванні обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення і ухвалення нового.

Судом встановлено, що згідно розписки від 26 квітня 2007 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 39400 гривень, які зобов'язувався повернути до 01 червня 2007 року.

Так, згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що зобов'язання до цього часу не виконане і відповідач жодним допустимим і належним доказом не підтвердив виконання грошового зобов'язання, і що правовідносини фактично виникли не із договору позики, а мало місце інше зобов'язання. Про існування між сторонами зобов'язання по поставці панелей на суму 39400 гривень, які виконано, відповідач доводить тільки у своїх запереченнях на позов. Однак відповідно до вимог ст. 58 ЦПК заперечення на позов не можна вважати доказами.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що міх сторонами виникли зобов'язання з виконання договору позики і відповідач, який не виконав свої зобов'язання повинен повернути позивачу заборговані за письмовою розпискою 39400 гривень та понесені судові витрати.

07 травня 2014 року представник відповідача подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, оскільки позивач пропустив трирічний строк і у зв'язку з цим йому необхідно відмовити у задоволенні позову.

Суд першої інстанції вважав, що оскільки у розписці не зазначено про строк виконання зобов'язання, а встановлено термін, тому вимоги ст. 267 ЦК не застосовуються.

Однак колегія суддів вважає, що незалежно від визначення сторонами строку чи терміну виконання зобов'язання, суд повинен був з'ясувати обґрунтованість заяви представника відповідача про застосування строку позовної давності та у разі його пропуску обговорити заяву позивача про можливість його поновлення як пропущеного з поважних причин.

За положеннями ст. ст. 257, 261, 264,267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями за визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З наявної в матеріалах справи копії розписки, підписаної позичальником ОСОБА_3, вбачається, що строк виконання зобов'язання за договором позики настав 01 червня 2007 року і з наступного дня почався перебіг встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Враховуючи зазначене суд першої інстанції повинен був взяти до уваги, що строк позовної давності для звернення з даним позовом для позивача закінчився 2 червня 2010 року, а звернувся він з даним позовом до суду тільки 12 травня 2011 року, тобто пропустивши трирічний строк.

У даному випадку суд першої інстанції за заявою позивача повинен був встановити чи є поважні причини для поновлення пропущеного строку позовної давності, у залежності від причин поновити його і вирішити спір по суті.

Відповідно до звукозапису проведеного судового засідання суд першої інстанції з'ясовував причини пропуску позивачем строку позовної давності, позивач посилався на обставини поважності причин пропуску строку, однак суд не вирішував дану заяву позивача про поновлення строку тільки у зв'язку з тим, що вважав, що такий строк позивачем не пропущено. В засіданні апеляційного суду позивач також заявляв, що строк позовної давності пропустив з поважних причин і просив його поновити.

Поважними причинами пропуску строку позовної давності позивач вважає те, що за місяць часу до подачі позову відповідач весь час погоджувався повернути позичені кошти, усно просив відтермінувати повернення, посилався на матеріальні труднощі і тільки за проханням боржника не звертався з позовом до суду. Відповідач обманював його, умисно затягував час і після того як оголосив, що не поверне позику протягом місяця, позивач звернувся з позовом до суду, Крім цього, через хворобу, періодичне стаціонарне лікування не мав можливості займатись тільки питаннями повернення боргу.

Колегія суддів, враховуючи обставини справи, стан здоров'я позивача який підтверджується випискою з історії хвороби, причини пропуску строку позовної давності, які для нього були поважними вважає, що є підстави для поновлення пропущеного строку позовної давності як пропущеного з поважних причин і порушене право підлягає захисту.

Керуючись ст. 218, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 22 жовтня 2014 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволити.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_2 заборгованість за договором позики від 26 квітня 2007 року в розмірі 39400 гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 394 гривень витрат по оплаті судового збору та 120 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Р.Й. Матківський

Судді Я.Ю. Ковалюк

А.І. Шишко