Ухвала суду № 42557053, 20.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 січня 2015 року м. Київ К/800/16029/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Пилипчук Н.Г. Приходько І.В.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «ПРИМА ТЕРМ»на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2012 Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013у справі № 2а-7704/12/2670за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «ПРИМА ТЕРМ»доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової службипроскасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «ПРИМА ТЕРМ» звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2011 за № 0002192311/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 07.06.2011 № 6803/23-11/32977678;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість за січень 2011 року на 104 131,67 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.06.2011 № 0002192311/0, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 104 133 грн. (з яких: 104 132 грн. - основний платіж та 1 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Контролюючий орган дійшов висновку щодо безпідставного формування позивачем суми податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Гранд-Буд Престиж», оскільки за результатами проведеної перевірки не встановлено факту поставки та реалізації товарів внаслідок здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом, які на думку відповідача не містять розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої інстанції та апеляційної інстанцій погодилися з доводами контролюючого органу щодо безпідставного формування позивачем сум податкового кредиту за результатами здійснення господарських операцій з ТОВ «Гранд-Буд Престиж», оскільки за результатами судового розгляду дійшли висновку, що позивачем не підтверджено належними первинними документами витрати на придбання робіт та їх зв'язок з його господарською діяльністю, а господарська операція фактично не мала місця.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, проте, вважає за необхідне зазначити наступне.

Висновки суду першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову зроблені, зокрема, з врахуванням вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12.08.2011, який набрав чинності з 01.12.2011, у кримінальній справі № 0417/1-298/2011, яким ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.2 ст.366 Кримінального кодексу України, за фактом службового підроблення та фіктивного підприємництва щодо створення та господарської діяльності, зокрема, контрагента позивача ТОВ «Гранд-Буд Престиж».

Згідно ч.4 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції, що диспозиція названої статті Кодексу прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, оскільки обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами, дослідженими судом в межах розгляду адміністративної справи.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з положеннями Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем (як замовником) та ТОВ «Гранд-Буд Престиж» (як підрядником) було укладено договір № 2011-04 від 05.01.2011, за умовами якого замовник доручає, а підрядник бере на себе зобов'язання власними силами із застосуванням власних і матеріалів замовника, виконати комплекс робіт з улаштування теплового пункту продуктивністю 17 Гкал/год, зовнішніх теплових мереж, трубопроводів пари на підприємстві ТОВ «Маревен Фуд Україна», м. Біла Церква, вул. Офіцерська, 1.

Досліджуючи докази, подані позивачем на підтвердження факту здійснення господарських операцій за умовами укладеного договору та правомірності формування спірних сум податкового кредиту за результатами їх здійснення, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем не було надано суду жодних пояснень щодо економічної доцільності укладення договору з його контрагентом ТОВ «Гранд-Буд Престиж», зокрема, щодо факторів, якими керувався позивач при виборі контрагента, з урахуванням його значної територіальної віддаленості від будівельного майданчика головного замовника ТОВ «Маревен Фуд Україна», за наявності у позивача необхідної кількості трудових ресурсів, спеціального обладнання і техніки, всіх необхідних дозвільних документів, та, відповідно, реальної можливості виконати відповідні будівельні роботи власноруч.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження факту транспортування матеріалів, обладнання, спецтехніки, працівників, залучених ТОВ «Гранд-Буд Престиж», з пункту призначення (м. Дніпропетровськ - м. Київ) до будівельного майданчика (м. Біла Церква) власними силами.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши відсутність факту здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-інжинірингова компанія «ПРИМА ТЕРМ» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко Судді Н.Г. Пилипчук І.В. Приходько