Рішення № 42533927, 28.01.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/11367/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Алфьоров А. М.Номер провадження 22-ц/788/246/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 55

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І. , Лузан Л. В.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_4,

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 грудня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до державного підприємства «Південна залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» державного підприємства «Південна залізниця» про стягнення середньомісячного заробітку у результаті незаконного звільнення,

в с т а н о в и л а:

30 жовтня 2014 року позивач в особі свого представника ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Ковпаківського районного суду Суми від 13 березня 2014 року в цивільній справі №592/13272/13-Ц було задоволено його позов до ДП «Південна залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця», визнано незаконним наказ відповідача № 193/ос від 11 грудня 2012 року про звільнення його за прогул без поважних причин за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з посади слюсаря 4-го розряду з ремонту рухомого складу в цеху ПТО вагонів станції «Баси», поновлено його на посаді слюсаря 4-го розряду з ремонту рухомого складу в цеху ПТО вагонів станції «Баси», стягнуто з відповідача на його користь 53930,04 грн. середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 2134,76 грн. підлягало негайному виконанню.

За апеляційною скаргою відповідача рішенням апеляційного суду Сумської області від 19 травня 2014 року рішення суду першої інстанції було змінене в частині стягнення середньомісячного заробітку за весь час вимушеного прогулу; стягнено на його користь 25617,12 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Незаконність звільнення його відповідачем із займаної посади встановлена вказаним судовим рішенням у цивільній справі, не підлягає доказуванню згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Після ухвалення рішення 13 березня 2014 pоку він отримав два виконавчі листи про поновлення на роботі та про стягнення середньомісячного заробітку, які подав із заявою про відкриття виконавчого провадження у виконавчу службу за місцем знаходження відповідача.

Рішення про стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 2134,76 грн. було виконане відповідачем, а рішення про поновлення його на роботі до цього часу не виконане. Бездіяльність державної виконавчої служби з цього питання ним оскаржена до суду.

В результаті умисного, без поважних причин, невиконання судового рішення у справі №592/13272/13-ц від 13 березня 2014 року його вимушений прогул продовжується. Просив стягнути з відповідача на його користь 16435,65 грн. середньомісячної заробітної плати за вимушений прогул за період з 14 березня 2014 року по 30 жовтня 2014 року.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Вказує, зокрема, що факт незаконності його звільнення встановлений рішенням суду від 13 березня 2014 року по цивільній справі №592/13272/13-ц, а факт невиконання відповідачем рішення суду про поновлення його на роботі встановлений судовим рішенням у справі за його скаргою на бездіяльність відділу ДВС, а тому ці факти не потребують доказування на дату ухвалення оскаржуваного рішення.

Відповідачем зміст наказу про поновлення його на роботі на виконання рішення від 13 березня 2014 року по цивільній справі №592/13272/13-ц до даного часу йому не доведений, не наданий відповідний наказ і в матеріали цивільної справи.

Копії листів з пропозицією прибути для проходження медичної комісії, які направляв йому відповідач, суд першої інстанції помилково вважав належними доказами поновлення його на роботі. На зазначені листи він надавав відповідь відповідачу про те, що необхідно спочатку його поновити на посаді, а вже потім, коли він приступить до роботи, направляти на медичну комісію. Поновлення працівника на посаді за судовим рішенням у зв'язку з незаконним звільненням не ставиться у залежність від фізичної можливості працівника працювати на цій посаді.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, які підтримали скаргу з мотивів, в ній викладених, представника відповідача, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження листами від 30 квітня, 11 листопада і 2 грудня 2014 року інформував позивача про необхідність з'явитися до вагонного депо для отримання направлення на проходження медичного огляду для поновлення на посаді, а тому позивач не довів обставин невиконання відповідачем рішення суду про поновлення на роботі, і, відповідно, наявності підстав для стягнення середньомісячного заробітку у результаті незаконного звільнення.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він суперечить нормам матеріального права та обставинам справи.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 березня 2014 року у справі №592/13272/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ДП «Південна залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця» про поновлення на роботі позов ОСОБА_3 було задоволено повністю:

Визнано незаконним наказ №193/ос від 11 вересня 2012 року відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця» про звільнення ОСОБА_3 за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України з посади слюсаря 4-го розряду з ремонту рухомого складу в цеху ПТО вагонів станції «Баси».

Поновлено ОСОБА_3 на посаді слюсаря 4-го розряду з ремонту рухомого складу в цеху ПТО вагонів станції «Баси» відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця».

Стягнуто з ДП «Південна залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» Державного підприємства «Південна залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 53 930,04 грн. та на користь держави 539,30 грн. судового збору

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць у сумі 2 134 грн. 76 коп. допущене до негайного виконання (а. с. 4-5).

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 19 травня 2014 року частково задоволена апеляційна скарга відповідача; рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 березня 2014 року у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат змінене.

Стягнуто з ДП «Південна залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 25617 грн. 12 коп., з утриманням з цієї суми встановлених законом податків і зборів, і на користь держави 256 грн. 17 коп. судового збору (а.с.6-12).

З змісту вказаних судових рішень та з матеріалів даної цивільної справи вбачається, що згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААА №649231 від 07 грудня 2011 року ОСОБА_3 була встановлена третя група інвалідності строком до 01 січня 2013 року та протипоказана важка й середньої важкості фізична праця, тривале перебування на ногах, а також в несприятливих мікрокліматичних умовах (а.с.40).

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 05 березня 2012 року було встановлено, що позивач 26 січня 2011 року о 15.00 год., виходячи з контейнеру, підсковзнувся та впав, отримавши виробничу травму: ушкодження у вигляді травми - закритого компресійного перелому 7 грудного хребця 1 ступеня, яка призвела до стійкої втрати працездатності та послідуючої інвалідності (інвалід ІІІ групи).

Згідно направлення від 13 січня 2012 року позивачеві була видана медична довідка від 18 січня 2012 року про його непридатність до роботи за професією слюсаря з ремонту рухомого складу на ПТО.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 листопада 2012 року у справі № 1805/8291/2012 позов ОСОБА_3 до ДП «Південна залізниця» та відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Суми про встановлення факту каліцтва, визнання недійсними актів розслідування нещасного випадку та спонукання до вчинення дій було задоволено частково.

Встановлено факт каліцтва ОСОБА_3, що мав місце 26 січня 2011 року о 15.00 год. у відокремленому підрозділі «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця».

Визнано недійсним висновок комісії розслідування нещасного випадку, що стався з ОСОБА_3 26 січня 2011 року о 15-00 год. у відокремленому підрозділі «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця», викладений у п. 6 акту розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 09 березня 2011 року.

Визнано недійсним акт про нещасний випадок невиробничого характеру за формою НТ відносно ОСОБА_3, складений на підставі акту розслідування нещасного випадку за формою Н-5 від 09 березня 2011 року.

Зобов'язано ДП «Південна залізниця» скласти акт про нещасний випадок відносно ОСОБА_3, що мав місце 26 січня 2011 року о 15.00 год. у відокремленому підрозділі «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця», пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1.

Рішенням апеляційного суду Сумської області від 07 лютого 2013 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 15 листопада 2012 року скасоване в частині вирішення вимог щодо визнання недійсним акту про нещасний випадок невиробничого характеру за формою НТ та відмовлено в задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду залишене без змін.

23 вересня 2013 року ОСОБА_3 встановлена третя група інвалідності внаслідок трудового каліцтва на строк до 01 жовтня 2014 року та протипоказана важка й середньої важкості фізична праця, тривале перебування на ногах.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 10ААА № 249159 від 23 вересня 2013 року, ступінь втрати професійної працездатності у ОСОБА_3 встановлена в розмірі 50 % на строк до 01 жовтня 2014 року.

На підставі рішень Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 березня 2014 року і апеляційного суду Сумської області від 19 травня 2014 року позивачеві видані виконавчі листи №592/13272/13-ц від 13 березня 2014 року, в том у числі про поновлення його на роботі (а.с.14, 20).

14 квітня 2014 року позивач в особі свого представника ОСОБА_6 звернувся до Червонозаводського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції з заявою про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №592/13272/13-ц від 13 березня 2014 року про поновлення на роботі (а.с.13).

Відокремлений підрозділ «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця» 30 квітня 2014 року на адресу ОСОБА_3 направило лист №1011, в якому зазначило, що 30 квітня 2014 року до відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження № 43058249 від 22 квітня 2014 року, та запропонувало позивачеві з'явитися до відокремленого підрозділу для отримання направлення для проходження медичного огляду для поновлення на посаді (а.с.38).

26 вересня 2014 року ОСОБА_3 оскаржив до Ковпаківського районного суду м. Суми бездіяльність Червонозаводського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції по примусовому виконанню виконавчого листа №592/13272/13-ц від 13 березня 2014 року щодо поновлення його на роботі, посилаючись на те, що він надіслав виконавчий лист на примусове виконання 14 квітня 2014 року, рішення суду про поновлення його на роботі не виконане, копії постанови про відкриття виконавчого провадження і наказу про поновлення на роботі йому не надходили (а.с.15-18).

06 жовтня 2014 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернувся до Червонозаводського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції з заявою про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №592/13272/13-ц від 13 березня 2014 року Ковпаківського районного суду м. Суми про стягнення з боржника ДП «Південна залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» ДП « Південна залізниця» 25617 грн. 12 коп. (а.с.19, 20).

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 листопада 2014 року у справі за скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_4, на бездіяльність Червонозаводського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції скаргу задоволено.

Визнано дії Червонозаводського відділу ДВС Харківського міського управління юстиції такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства.

Зобов'язано Червонозаводський відділ ДВС Харківського міського управління юстиції невідкладно вжити передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи з примусового виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 13 березня 2014 року про поновлення на роботі ОСОБА_3 (а. с.48-51).

Вказаною ухвалою встановлено, що державний виконавець не вчинив жодних дій по примусовому виконанню рішення суду про поновлення позивача на роботі, відповідний наказ про поновлення на роботі відсутній.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Листом №2440 від 11 листопада 2014 року відокремлений підрозділ «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця» пропонувало ОСОБА_3 повідомити, чи буде він працювати у вагонному депо, посилаючись на те, що він станом на 13 листопада 2014 року не з'явився до відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» для отримання направлення на проходження медичного огляду для поновлення на посаді (а.с.41, 42).

На вказаний лист позивач надав відповідачеві відповідь про те, що він дає згоду працювати у відповідача, але станом на 20 листопада 2014 року не отримав наказу про поновлення його на роботі (а.с.53-54).

Листом №2636 від 02 грудня 2014 року відокремлений підрозділ «Вагонне депо Основа» ДП «Південна залізниця», посилаючись на те, що ОСОБА_3 листами від 39 квітня і 11 листопада 2014 було повідомлено про необхідність явки до відокремленого підрозділу для отримання направлення на проходження медичної комісії, станом на 2 грудня 2014 року він не з'явився до вагонного депо, а тому йому було знову запропоновано з'явитися до відокремленого підрозділу (а.с.43-47).

Частиною 5 ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до ч. ч. 2, 5 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах, зокрема, про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Згідно статті 76 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

У разі невиконання власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника на них накладається штраф та застосовуються інші заходи, передбачені законом.

Вказані норми не містять виключень та не передбачають звільнення власника чи уповноваженого ним органу від оплати середнього заробітку за час невиконання судового рішення про поновлення на роботі за відсутності вини власника у такій затримці при встановленні факту невидачі наказу про поновлення на роботі за наявності рішення суду, яке підлягає негайному виконанню.

У п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що відповідно до правил ст. 24 КЗпП України рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи даний спір та ухвалюючи рішення про відмову задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, суд не врахував, що, відповідно до ст.ст. 24, 31, ч. 5 ст. 235 КЗпП України, ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження», негайне виконання рішення суду означає обов'язок, а не право власника не пізніше наступного дня після проголошення судового рішення незалежно від відкриття виконавчого провадження, видати наказ (розпорядження) про поновлення на роботі і фактично допустити працівника до роботи.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, в порушення вимог ст. 212 ЦПК України, не повністю дослідив обставини у справі, не дав належної оцінки доказам, наданим сторонами, а тому прийшов до помилкового висновку про те, що юридична природа спірних правовідносин та закон, який їх регулює, не дають правових підстав для задоволення вимог щодо стягнення заробітної плати за час затримки виконання судового рішення.

Відповідач не спростував факту своєї обізнаності про ухвалення судового рішення про поновлення позивача на роботі, яке підлягає негайному виконанню. Його доводи про те, що позивач не з'явився за викликом для виконання рішення суду, є безпідставними, оскільки з заперечень на позов та з змісту листів вбачається, що наказ про поновлення позивача на роботі не видавався, а його запрошували для отримання направлення на медичне обстеження для вирішення питання про поновлення на роботі, що не відповідає вимогам закону.

Винесення відповідачем вказаного наказу не залежало від явки позивача на виклик до вагонного депо, затримка виконання рішення суду у вигляді безумовного винесення наказу про поновлення позивача на роботі сталася з вини відповідача, оскільки для виконання такого рішення від позивача не вимагається вчинення додаткових дій, зокрема, щодо подання якихось документів, проходження медичного огляду чи особистої явки до відповідача за адресою, яка не є його робочим місцем.

Як на доказ правильності своєї позиції при виконанні рішення суду та необхідність проходження позивачем медичного обстеження для вирішення питання про поновлення на роботі відповідач надав суду витяг з Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 42, оброблення металу, 2002 рік, слюсарні роботи, 4-й розряд, копію направлення від 13 січня 2012 року на обов'язковий попередній (періодичний) медичний огляд ОСОБА_3 та медичної довідки від 18 січня 2012 року про те, що він не придатний до роботи за професією слюсаря з ремонту рухомого складу, посилаючись на те, що за висновком МСЕК № 1755 від 7 грудня 2011 року йому протипоказано працювати слюсарем 4-го розряду (а.с.32-40).

Така позиція відповідача, який ставить поновлення позивача на роботі на підставі рішення суду в залежність від проходження ним медичного обстеження, не ґрунтується на вимогах закону.

Встановлення факту порушення власником вимог ст. 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника є підставою для стягнення з власника середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідачем не надані докази наявності причин, які б унеможливлювали негайно виконати рішення суду. Задоволення позову позивача про поновлення його на роботі не ставилось судом в залежність від будь-яких умов, в тому числі і від результатів проходження медичної комісії.

Доказом того, що наказ про поновлення позивача на роботі не винесений і на час розгляду даного спору судом, є і лист відповідача позивачеві від 12 січня 2015 року № 64, яким йому знову пропонується з'явитись до ВП «Вагонне депо Основа» з трудовою книжкою, проте відомості про винесення наказу про поновлення на роботі в цьому листі, як і в попередніх, відсутні.

Відповідно до ст. 8 Закону боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Боржником, на якого покладено виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі, є, згідно рішення суду та виконавчого листа, ДП «Південна залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа», до повноважень керівника якого, як підтвердили сторони і вбачається з попередніх рішень судів, відноситься прийняття та звільнення позивача з роботи.

Оскільки наказ про поновлення позивача на роботі належною посадовою особою - начальником відокремленого підрозділу, до повноважень якого входить цей обов'язок, не виданий, відсутні будь-які дані про закінчення чи закриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у вказаній частині, є підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з невиконанням відповідачем рішення суду.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач заявляв позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі з 14 березня 2014 року (дата ухвалення рішення судом першої інстанції про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) по 30 жовтня 2014 року (дата звернення з позовом в даній справі до суду). Позовні вимоги, в тому числі щодо періоду стягнення, позивач не доповнював і не збільшував.

Рішення в частині поновлення позивача на роботі було допущене до негайного виконання, про що відповідач обізнаний з часу його винесення, отримав копію цього рішення, а тому виконувати рішення необхідно з моменту його ухвалення судом першої інстанції, і позивач обгрунтовано наполягає на обрахуванні строку затримки виконання рішення суду з часу ухвалення його судом першої інстанції, оскільки він після ухвалення рішення суду продовжує перебувати у вимушеному прогулі.

Сторони пояснили, що позивач перед звільненням працював позмінно, але загальна кількість його робочого часу протягом місяця не перевищувала встановленої законом норми при п'ятиденному робочому тижні, що дає підстави для вирахування середньомісячного заробітку, який підлягає стягненню з відповідача, з врахуванням робочих днів протягом спірного періоду.

Вимога позивача про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з невиконанням рішення суду з врахуванням кількості календарних дні в спірному періоді не ґрунтується на вимогах закону, а тому позов слід задовольнити частково.

Пунктом 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Матеріали справи містять докази про середньомісячну заробітну плату позивача перед звільненням - 2134, 76 гр., що встановлено судовими рішеннями в попередній цивільній справі.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку в розмірі 16131,36 грн. 00 грн. за період з 14 березня 2014 року по 30 жовтня 2014 року:

за березень 2014 року: 2134,76 гр. : 20 робочих днів х 12 робочих дні = 1280,86 грн.;

за жовтень 2014 року: 2134,76 гр. : 23 робочих дні х 22 робочих дні = 2041,94 грн.);

за квітень - вересень 2014 року ( 6 місяців): 2134, 76 гр. х 6 = 12808,56 гр.

Всього : 12808,56 грн. +1280,86 грн.+2041,94 грн. = 16131,36 грн.

На підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України з відповідача в доход держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції в розмірі 243,6 гр. + 121,8 гр. = 365, 4 гр.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, задовольнити частково

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 18 грудня 2014 року в даній справі скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Південна залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» державного підприємства «Південна залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виконання рішення Ковпаківського районного суду Суми від 13 березня 2014 року за період з 14 березня 2014 року по 30 жовтня 2014 року в сумі 16131,36 грн.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Стягнути з державного підприємства «Південна залізниця» в особі відокремленого підрозділу «Вагонне депо Основа» державного підприємства «Південна залізниця» в доход держави судовий збір в сумі 365,4 гр. на рахунок 31211206780002, МФО 837013, ЄДРПОУ 37970593, отримувач УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -