Рішення № 42555009, 27.01.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/7787/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Хитров Б. В.Номер провадження 22-ц/788/249/15 Суддя-доповідач - Бойко В. Б. Категорія - 46

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Бойка В. Б.,

суддів - Шевченка В. А. , Кононенко О. Ю.

за участю секретаря судового засідання -

ОСОБА_3,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 грудня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, Управління державної міграційної служби в Сумській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням

та за зустрічним позовом ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_6, до ОСОБА_5, треті особи : Служба в справах дітей Сумської міської ради, ОСОБА_7 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення,

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2014 року ОСОБА_5 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з даним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зобов'язати ОСОБА_4, а в разі невиконання - Управління державної міграційної служби в Сумській області, знятися з реєстраційного обліку за адресою : АДРЕСА_1.

ОСОБА_4, будучи незгодною з первісним позовом, в листопаді 2014 року звернулася до суду з зустрічною позовною заявою, в якій ставить питання про визнання за нею та неповнолітнім ОСОБА_6 права користування спірним житловим приміщенням та вселення в нього, посилаючись на те, що між сторонами склалися неприязні стосунки, ОСОБА_5 заперечує проти проживання ОСОБА_4 та її сина в даній квартирі. Окрім того, до житлового приміщення були поселені інші особи.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково, визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити, а зустрічний позов - задовольнити, визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 право користування житловим приміщенням вселивши їх в спірне житло.

Вказує, що суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, не врахував, що у вищевказане житлове приміщення вона вселилася та проживала в ньому як член сім'ї власника, вимушено залишила його через конфлікти зі своїм колишнім чоловіком влітку 2011 року. Зазначає, що позивач в своєму позову не посилався на ст. 405 ЦК України, як на підставу визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, проте суд самостійно застосував дану норму. Окрім того, посилається на те, що суд, оскаржуваним рішенням позбавив малолітню дитину права на житло, під час розгляду справи головуючий неодноразово порушував норми процесуального права.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_8, які підтримали доводи апеляційної скарги, пояснення позивача ОСОБА_5, його представника ОСОБА_9, пояснення третьої особи ОСОБА_5, які заперечують проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції та як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 на праві власності належить 9/100 частини житлового домоволодіння з відповідною частиною надвірних будівель, що розташоване за адресою : АДРЕСА_1 ( а.с. 23-25 ).

З 07.06.2008 року ОСОБА_4 перебувала в шлюбі з сином позивача - ОСОБА_5, який було розірвано в судовому порядку 01.07.2014 року ( а.с. 7 ).

В 2008 році ОСОБА_4 зареєструвалась та стала проживати в спірному житловому приміщенні, як член сім'ї власника ( а.с. 62 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_4 та ОСОБА_5 народився син ОСОБА_10. Останній проживав разом з батьками, відтак, з народження, набув право на житло у спірній квартирі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_11 та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка була відсутня за місцем реєстрації понад встановлений строк, будь-яких домовленостей стосовно користування спірним житловим приміщенням не існує, а тому ОСОБА_4 втратила право користування вказаним житлом.

Колегія суддів апеляційного суду не може погодитися з таким висновком місцевого суду, оскільки він не відповідає як фактичним обставинам справи, так і вимогам закону.

Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як роз'яснено в п. 10 постанови Пленуму ВСУ « Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України », у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим, необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Таким чином, з викладеного слідує, що член сім'ї власника житла може бути позбавлена права користування житловим приміщення на підставі ч. 2 ст. 405 ЖК України, лише у випадку безперервного не проживання в даному житлі понад один рік без поважних причин.

Судом першої інстанції було встановлено та ОСОБА_4 не заперечується та обставина, що влітку 2011 року вона разом зі своїм малолітнім сином ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишила спірне житлове приміщення та переїхала до своїх батьків в м. Охтирка, де мешкає і на даний час. Проте суд першої інстанції фактично ухилився він перевірки доводів та заперечень сторін, залишив поза увагою твердження ОСОБА_4 та її представника щодо вимушеності залишення спірного житлового приміщення, а також відвідування його відповідачкою протягом усього часу.

Зокрема, статтею 1 ЦПК України передбачено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи : роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Зазначені положення узгоджуються також з нормами ст.ст. 60, 137, 160 та 213 ЦПК України.

В матеріалах справи відсутні докази того, що до 11.10.2014 року відповідачці ОСОБА_4 взагалі було відомо про відкриття провадження у справі, хоча позов ОСОБА_5 було подано до суду ще 21.07.2014 року ( а.с. 48-50 ).

Із журналу судового засідання 12.12.2014 року, в якому було ухвалено оскаржуване рішення ( а.с. 103-106 ), вбачається, що на розгляд справи по суті судом було витрачено трохи більше однієї години ( з урахуванням перебування суду двічі у нарадчій кімнаті ). При цьому, суд першої інстанції відмовив як у задоволенні клопотань сторони відповідача за первісним позовом про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи, так і щодо необхідності надати додаткові докази в обґрунтування своєї позиції, неможливості, внаслідок цього, переходити до судових дебатів.

Свідки з боку обох сторін судом не допитувалися.

Фактично, рішення суду ґрунтується на наступних доказах : довідці виконавчого комітету Охтирської міської ради від 10 листопада 2014 року ( а.с. 81 ); довідці комунального закладу « Охтирська центральна районна лікарня » від 11 листопада 2014 року ( а.с. 82 ); довідці дошкільного навчального закладу « Берізка » від 18 листопада 2014 року ( а.с. 102 ) та рішенні Ковпаківського районного суду м Суми від 20 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу. На думку суду, цими доказами було беззаперечно доведено те, що ОСОБА_4 не проживає в спірному житловому приміщенні більш ніж три роки без поважних причин, вона не вчиняла дій, які б свідчили про інтерес до даного житла, не заявляла про порушення своїх прав.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду.

Так, згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

ОСОБА_4 стверджує те, що спірну квартиру вона дійсно залишила у 2011 року через конфлікти зі своїм чоловіком. Проте, як зазначає ОСОБА_4, дане житлове приміщення вони з сином відвідували до весни 2014 року, тобто до того часу, коли вона звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів з ОСОБА_5 та відносини з ним, а також його батьками зіпсувалися. Утримання житлового приміщення проводилося в т.ч. і за рахунок коштів 3-ї особи ОСОБА_5, шлюб з яким відповідачка розірвала лише влітку 2014 року.

Протилежного позивачем за первісним позовом не доведено.

Відповідно до положень ст. 47 Конституції України, а також ст. 9 ЖК України, кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами 1 та 4 статті 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку ( квартири ), які проживають разом з ним у будинку ( квартирі ), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку ( квартири ), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку ( квартири ) належать особи, зазначені в частині 2 ст. 64 ЖК України, а саме : дружина наймача, їх діти та батьки.

Стаття 57 ЦПК України визначає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Колегія суддів відмічає, що ОСОБА_5 не надано жодних доказів, які б вказували на втрату відповідачкою за первісним позовом інтересу до спірного житла та відсутність у ньому понад встановлені законом строки без поважних причин.

У довідці виконавчого комітету Охтирської міської ради від 10 листопада 2014 року ( а.с. 81 ) зазначено, що ОСОБА_4 проживає у м. Охтирка Сумської області тимчасово.

З фактом тимчасового проживання відповідачки у своїх батьків пов»язано перебування її малолітнього сина на обліку в комунальному закладі « Охтирська центральна районна лікарня », про що йдеться у довідці від 11 листопада 2014 року ( а.с. 82 ), а також відвідування дитиною дошкільного навчального закладу « Берізка », про що йдеться у довідці від 18 листопада 2014 року ( а.с. 102 ).

Рішенням Ковпаківського районного суду м Суми від 20 червня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу ( а.с. 7 ), на яке також послався суд першої інстанції, взагалі не встановлені обставини окремого проживання вказаних осіб, ним не окреслені відповідні періоди та не проаналізовані причини.

Між тим, до суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 надала ряд письмових доказів, які вона була позбавлена можливості надати до суду першої інстанції.

Із копії трудової книжки відповідачки та довідки комунального закладу « Центр первинної медико-санітарної допомоги №3 м. Суми « від 30.12.2014 року вбачається, що ОСОБА_4 працевлаштована у м. Суми, на постійній основі, по теперішній час.

Із висновку ЛКК №239/1 від 29.12.2014 року вбачається, що відповідачка має право на відпустку по догляду за дитиною до 07.01.2016 року.

Із довідки УСЗ Сумської міської ради №129 від 08.01.2015 року вбачається, що ОСОБА_4 є одержувачем допомоги на дитину по м. Суми, а не по м. Охтирка Сумської області.

Колегія суддів погоджується і з обраними позивачами за зустрічним позовом способами захисту своїх прав.

Зокрема, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб»єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Зазначені у ст. 16 ЦК України способи захисту цивільних прав та інтересів судом мають універсальний характер.

В науці цивільного права під суб»єктивним цивільним правом розуміється визначені договором або законом вид та міра дозволеної ( можливої ) поведінки уповноваженої особи.

Згідно з ч. 4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків ( усиновлювачів ) або одного з них, з ким вона проживає.

Як зазначалося вище, неповнолітній ОСОБА_6 проживає разом із матір»ю.

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулися до суду за захистом свого права на користування житловим приміщенням у спірній квартирі та вселення в неї внаслідок того, що власник квартири заперечує наявність у ОСОБА_4 такого права. Окрім того, неповнолітній ОСОБА_6 не зареєстрований у спірному житловому приміщенні, що підтверджується будинковою книгою, тому, з урахуванням позиції власника ОСОБА_5, право неповнолітнього потребує судового підтвердження.

Отже позитивний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_6 спрямований на встановлення факту існування спірних прав.

Позов про визнання може бути поєднаним як з позовом про присудження, так і з позовом про припинення дій, що порушують право, чим обґрунтовано скористалися позивачі за зустрічним позовом.

Як вбачається із матеріалів справи, пояснень сторін у суді апеляційної інстанції, між сторонами склалися неприязні стосунки, ОСОБА_5 заперечує проти проживання ОСОБА_4 та її сина в даній квартирі. Окрім того, до житлового приміщення були поселені інші особи.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи, що згідно з пунктами 1), 2), 3) та 4) ч. 1 ст. 309 ЦПК України, є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, а також про задоволення позовних вимог ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина.

За вказаними особами належить визнати право користування житловим приміщенням у спірній квартирі, вселивши їх в житлове приміщення.

Згідно зі ст. 88 ЦПК України, належить стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 243 гривні 60 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 243 гривні 60 копійок за розгляд справи в апеляційному суді.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 грудня 2014 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити за необґрунтованістю.

Позовні вимоги ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_6, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 право користування житловим приміщенням у квартирі АДРЕСА_2, вселивши їх у вказане житлове приміщення.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 243 гривні 60 копійок судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 243 гривні 60 копійок за розгляд справи в апеляційному суді.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -