Рішення № 42518391, 27.01.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/37/2015(м)

520/404/2012

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Пустовойт Т.В.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2015 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Попової С.А.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до відповідачки про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24 січня 2007 року. Уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість, яка утворилася станом на 30 вересня 2014 року, в сумі 16 227,32 грн., яка складається з заборгованості за процентами 13 458,78 грн., заборгованість за комісією 1519,62 грн., штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) - 748,98 грн.(а.с.84-85).

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 14 листопада 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволені. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість по кредиту в розмірі 16 227,32 грн. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ОСОБА_2 - ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які просили задовольнити апеляційну скаргу, заперечення представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Шишелової Н.В., яка просила відхилити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з відмовою банку у позові, за таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають з встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Вказане судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що 24 січня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір б/н, згідно якого відповідачці був наданий кредит у розмірі 8000 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Станом на 30 вересня 2014 року, за даним кредитним договором виникла заборгованість в сумі 16 227,32 грн., яка складається із заборгованості за процентами за користування кредитом 13458,78 грн., заборгованості за комісією в розмірі 1519,62 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 748,98грн.

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з моменту укладення договору відповідачка не повідомила банк про бажання припинити дію договору від 24 січня 2007 року, то договір вважається продовженим. Зважаючи на те, останній платіж позивачка провела 25 січня 2013 року, строк позовної давності за заявою відповідачки не застосовується.

З висновками суду погодитися не можна.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути борг частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать за договором позики.

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

Відповідно до п.9.12 Умов і правил надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору- він автоматично пролонгується на такий же термін.

Встановлено, що кредитний договір укладено між сторонами 24 січня 2007 року. Згідно розрахунку заборгованості, починаючи з 25 березня 2007 року, у ОСОБА_2 виникла поточна заборгованість по кредиту (а.с.5-7). Отже, враховуючи час виникнення заборгованості позивачки перед відповідачем, не можна не погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував строки позовної давності пред'явлення вимог за кредитним договором та того факту, що у квітні 2008 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» пред'явив до боржника вимоги про дострокове погашення кредиту

Зі справи вбачається, що на підставі судового наказу Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 22 квітня 2008 року з відповідачки ОСОБА_2 стягнуто на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором в сумі 10 854,32грн., яка складається з заборгованості за кредитом 7 997,80 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 2787,59 грн., судового збору в розмірі 53,93 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляд справи 15 грн. (а.с.103).

Згідно довідки Вагонного депо м.Маріуполя від 17 жовтня 2012 року, з заробітної плати ОСОБА_2 проводились стягнення за виконавчим листом № 2н-1142 від 22 квітня 2008 року на загальну суму 10 785,39 грн. Станом на 17 жовтня 2012 доку сума боргу за кредитом погашена (а.с.53).

Постановою державного виконавця Приморського відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції від 18 квітня 2013 року виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 2н-1142 від 22 квітня 2008 року про стягнення 10 854,32 грн. закінчено (а.с.147) і позивач з цим погодився.

Таким чином, оскільки 22 квітня 2008 року було ухвалено судове рішення (судовий наказ) про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором і рішення фактично виконане 10 липня 2012 року, то нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки тощо поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

Отже, приймаючи до уваги вимоги ст. ст. 212 - 214 ЦПК України, обставини справи та норми матеріального права, дослідивши фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсні права і обов'язки сторін, які випливають з кредитного договору, колегія суддів вважає, що вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_2

заборгованості за кредитним договором, з посиланням на дію договору після ухвалення судового наказу та його фактичного виконання, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Зважаючи на те, що колегія суддів дійшла висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, апеляційна скарга відповідачки підлягає частковому задоволенню, а рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від 24 січня 2007 року в сумі 16 227,32 грн. - скасуванню, з відмовою ПАТ КБ«ПРИВАТБАНК» у позові.

Висновки суду та заперечення представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» проти скарги відповідачки в суді апеляційної інстанції про те, що у січні 2013 року ОСОБА_2 оплатила банку 500 грн. (а.с.68), отже, визнавала борг, колегія суддів вважає непереконливими та неспроможними, оскільки зі справи вбачається, що погашення боргу за судовим наказом закінчилося із заробітної плати ОСОБА_2 у липні 2012 року. До виконання залишилося рішення про стягнення судових витрат, в тому числі на користь банку, а тому, погодитися з тим, що відповідачка внесла вказані грошові кошти в рахунок визнання будь-якого боргу перед банком, за відсутності платіжного документа, який би підтвердив мету оплати, не можна.

Керуючись п.2 ч.1 ст.307, ст. 309 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 листопада 2014 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: Т.Г. Ігнатоля

С.А. Попова