Ухвала суду № 42518369, 27.01.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/97/2015(м)

264/8470/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Матвєєва Ю.О.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 53

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

27 січня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді - Сорока Г.П.,

суддів - Баркової Л.Л., Гаврилової Г.Л.,

при секретарі - Бєльченко Б.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2014 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

22 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі за текстом ПАТ «ММК ім.Ілліча»), який в подальшому змінив та в остаточній редакції позову просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум при звільненні з 29.10.2010 року по день винесення рішення та 1 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати. Також просив відшкодувати за рахунок відповідача понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 28.01.2002 року по 29.10.2010 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем. Під час його трудової діяльності, з березня 2003 року при виплаті заробітної плати не проводилась передбачена діючим законодавством індексація заробітної плати. Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 02.10.2014 року з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на його користь стягнуто заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року у розмірі 1070,60 грн. Оскільки відповідач у встановлені строки не провів з ним повний розрахунок при звільненні, тому на підставі ст.ст.116,117 КЗпП України зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати з дня звільнення по день винесення рішення. Із-за невиплати частини заробітної плати він відчував негативні емоції та напругу, морально страждав та переніс психічну травму, в результаті чого спостерігалась депресія, апатія, з'явилось безсоння, головні болі, біль у серці, чим йому відповідачем заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 1 000 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім. Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати індексації, моральної шкоди, витрат на правову допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 2500 грн. з утриманням ПАТ «ММК ім.Ілліча» з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, моральну шкоду у розмірі 150 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 26,40 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Також стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь держави судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить змінити рішення та стягнути з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на його користь середній заробіток за весь час затримки виплати належних при звільненні сум у розмірі 104350,88 грн., судові витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн. При цьому посилається на незаконність і необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду в частині стягнення середнього заробітку та витрат на правову допомогу змінити, ці вимоги задовольнити в повному обсязі та стягнути з ПАТ «ММК ім.Ілліча» на користь позивача середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум у розмірі 104 350,88 грн., судові витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн., заперечення представника відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» Новгородської В.В., яка просила апеляційну скаргу позивача відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У відповідності з вимогами ст.303 ЦПК України, п.14 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційного оскарження і не має права виходити за межі доводів апеляційної скарги, наводити мотиви в частині рішення, що не оскаржується.

Як вбачається зі справи, позивач при поданні апеляційної скарги оскаржив рішення суду першої в повному обсязі, однак, в ході апеляційного розгляду справи представник позивача, діючи на підставі довіреності від імені позивача, від апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди відмовився і така відмова прийнята ухвалою апеляційного суду від 27.01.2015 року. Відповідач з рішенням суду погодився та його не оскаржив. Тому, перевіряючи справу в межах доводів апеляційного оскарження, колегія суддів не перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди із-за відсутності апеляційних підстав, а перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду в частині стягнення середнього заробітку та витрат на правову допомогу, оскільки в цій частині рішення суду оскаржується.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це не оспрюється сторонами та їх представниками, що позивач з 28.01.2002 року по 29.10.2010 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім.Ілліча». За цей період йому нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 02.10.2014 року, яке набрало чинності 12.10.2014 року, встановлено, що заробітна плата позивача не індексувалась, у зв'язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено частково та стягнуто з ПАТ «ММК ім.Ілліча» індексацію заробітної плати з компенсацією у розмірі 1070,60 грн. за період з березня 2003 року по липень 2006 року.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції з урахуванням даних обставин, виходячи з доведеності факту наявності у відповідача перед позивачем на день його звільнення заборгованості з індексації заробітної плати з компенсацією в сумі 1070, 60 грн., дійшов висновку про наявність факту несвоєчасного розрахунку по заробітній платі при звільненні, чим порушено права позивача, тому має право на відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Керуючись положеннями ст.ст.116,117 КЗпП України, з урахуванням правових позицій Верховного Суду України, викладених в п.20 Постанови Пленуму від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначаючи розмір середнього заробітку, суд першої інстанції, виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (з наступними змінами та доповненнями), дійшов до висновку, що з урахуванням середньоденного заробітку позивача в розмірі 104,56 грн. сума середнього заробітку за період з наступного дня з дати звільнення - 30.10.2010 року по 24.11.2014 року (день винесення рішення) складає 104 350,88 грн. (998 роб.дн. х 104,56 грн.). Враховуючи частковість задоволення позовних вимог про стягнення індексації з компенсацією згідно рішення суду від 26.12.2013 року, розмір спірної суми, на яку мав право позивач, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, неістотності цієї частки порівняно із середнім заробітком суд визначив розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 2500 грн. і цю суму стягнув з відповідача на користь позивача.

Керуючись положеннями ст.237-1 КЗпП України, п.п.9,13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року з наступними змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», виходячи з того, що було порушено трудові права позивача та внаслідок невиплати відповідачем позивачу частини заробітної плати останньому відповідачем було спричинено моральну шкоду, суд першої інстанції з урахуванням конкретних обставин справи, характеру порушення прав позивача, істотності вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, дійшов до висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди у розмірі 150 грн. і цю суму стягнув з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, керуючись положеннями ст.88 ЦПК України, ст.1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», суд дійшов до висновку, що у зв'язку з частковим задоволенням позову за рахунок відповідача позивачу підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу пропорційно задоволеним вимогам в сумі 26,40 грн.

Також на підставі ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави суд стягнув судовий збір в загальній сумі 487,20 грн. (243,60 грн. за вимоги майнового характеру та 243,60 грн. - немайнового характеру), від сплати яких позивач був звільнений при подачі позову до суду.

Переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційного оскарження, колегія суддів не може не погодитись з висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині рішення, тобто в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки висновки суду в цій частині відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Так, згідно вимог ст.ст.47,116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, наведеними в п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як вбачається зі справи, рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 02.10.2014 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «ММК ім..Ілліча» про стягнення заборгованості по заробітній платі (індексації заробітної плати з компенсацією за затримку її виплати) було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача суму індексації заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року у розмірі 1070,60грн., а позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму індексації заробітної плати з компенсацією за період з 01.03. 2003 року по 29.10.2010 року у розмірі 4304,25грн. Дане рішення набрало законної сили, тому встановленні ним обставини доведенню не підлягають.

З вказаного рішення вбачається, що від заявлених вимог частка задоволених вимог становить 24,87% (1070,60х100:4304,25). По відношенню до середнього заробітку за період з березня 2003 року по липень 2006 року частка задоволених вимог 1070,60грн. становить 3,54% (1070,60х100:30253), а від середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 1070,60грн. становить 1,026% (1070,60х100:104350), тобто, по відношенню до середнього заробітку спірна сума заборгованості, на яку має право позивач, є незначною.

За таких обставин, виходячи з положень ч.2 ст.117 КЗпП України, враховуючи частковість задоволення позовних вимог про стягнення суми індексації заробітної плати з компенсацією, розмір спірної суми, на яку мав право позивач, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, неістотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про зменшення суми відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та визначив розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 2500 грн.

Посилання в апеляційній скарзі позивача на неправильність застосування судом положень ч.2 ст.117 КЗпП України щодо врахування співвідношення спірної суми індексації з компенсацією до середнього заробітку, що повинно застосовуватись співвідношення спірної суми до середньомісячної заробітної плати по Україні за спірний період з 2003 по 2006 рік, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки це не ґрунтується на положеннях ч.2 ст.117 КЗпП України роз'ясненнях Пленуму Верховного Суду України, наведеними в п.20 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», відповідно до яких при частиковому задоволенні позову суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. В даному випадку мається на увазі середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні, а не середньомісячна заробітна плата по Україні.

Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом розміру витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зі справи вбачається, що позовні вимоги були заявлені на суму 105350грн. (104350+1000), позов задоволено частково на суму 2650 (2500+150), що від заявлених вимог становить 2,64% від заявлених вимог. Позивачем понесені витрати на правову допомогу у розмірі 1000грн. (а.с.9-14). Пропорційно розміру задоволених вимог відшкодування понесених позивачем витрат на правову допомогу за рахунок відповідача буде становити 26,40грн. (1000:100х2,64).

З огляду на наведене суд першої інстанції обґрунтовано у відповідності з вимогами ст.88 ЦПК України та роз'яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наведених у пунктах 35,47,48 постанови №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільній справі», дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 26,40грн.

Будь-яких нових обставин чи нових доказів, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б апеляційному суду підстави провести переоцінку, зроблену судом першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено та апеляційному суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, та в межах доводів апеляційного оскарження на підставі доказів, наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає обставинам справи та вимогам закону, апеляційних підстав для його скасування чи зміни у справі не вбачається, у зв'язку з чим рішення суду підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 листопада 2014 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Сорока Г.П.

Судді : Баркова Л.Л.

Гаврилова Г.Л.