Ухвала суду № 42500254, 28.01.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/2958/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/84/15 Категорія: 19 Доповідач: Подолюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 січня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області у складі:

головуючого - судді Подолюка В.А.,

суддів: Шевчук Л.Я., Данилюк В.А.,

при секретарі Захаровій Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" до ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта-Плюс" про визнання правочину удаваним та визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, за апеляційною скаргою позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2014 року, -

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2014 року ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" звернулося до суду з уточненими та доповненими під час розгляду справи позовними вимогами до ОСОБА_1, ТзОВ "Освіта-Плюс" про визнання правочину удаваним та визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.

Позовні вимоги мотивує тим, що 11 квітня 2006 року між продавцем ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та покупцем ТзОВ "Освіта-Плюс" був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення "А2", загальною площею 2542,7 кв.м. по АДРЕСА_1 за 968326 грн. Вказаний правочин рішенням господарського суду Волинської області від 03 серпня 2012 року, яке набрало законної сили, визнаний недійсним, але ТзОВ "Освіта-Плюс" вважаючи, що позивач відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦПК України зобов'язанний повернути покупцеві 968326 грн. отриманих коштів за вказаним правочином, уклало 10 вересня 2013 року з ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги за умовами якого до останнього, як до нового кредитора, перейшло право грошової вимоги про повернення позивачем сплаченої суми за недійсним договором купівлі-продажу.

Також позивач вказує про те, що сторонами не було дотримано форму правочину, дійсною метою укладення договору про відступлення права вимоги від 10 вересня 2013 року є намагання уникнути прямого розгляду питання стосовно існування заборгованості ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного наукового-технічного університету" перед ТзОВ "Освіта-Плюс" в сумі 968326 грн. і того яким конкретно правочином така заборгованість підтверджується, а також намагання штучно змінити підвідомчість спору з господарського на цивільний, а тому договір про відступлення права вимоги від 10 вересня 2013 року не спрямований на реальне створення правових наслідків, обумовлених ним.

З врахуванням уточнення позовних вимог, позивач з посиланням на вимоги ч. 1 ст. 235 ЦК України просив суд визнати удаваним договір про відступлення права вимоги від 10 вересня 2013 року, укладений між ТзОВ "Освіта-Плюс" і ОСОБА_1, який за своїм змістом вважає договором комісії, та визнати недійсним такий удаваний правочин з підстав, передбачених ст. 215 ЦК Укрїни.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 листопада 2014 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням позивач ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, просив скасувати оскаржуване ним рішення суду першої інстанції як незаконне, постановлене з порушенням ст.ст. 512, 513, 514, 516, 519 ЦК України та ухвалити нове про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В судове засідання представник позивача ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", відповідач ОСОБА_1, представник ТзОВ "Освіта-Плюс" не з'явилися, про час та місце розгляду справи сторони повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Суд прийшов до висновку про розгляд справи у відсутності сторін відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 квітня 2006 року між ТзОВ "Освіта-Плюс" (покупець) та ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу (а.с. 7-8), посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 1173 за умовами якого перший придбав, а останній продав нежитлове приміщення "А-2" загальною площею 2542,7 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 за 968326 грн., без ПДВ (пункт 2.1 договору).

На виконання п. 1.1 умов договору купівлі-продажу ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" передало ТзОВ "Освіта-Плюс" вказане нежитлове приміщення у власність ТзОВ "Освіта-Плюс" відповідно до п. 2.1 правочину сплатило продавцю грошові кошти в сумі 968326 грн., що підтверджується: платіжними дорученнями № 1 від 12 квітня 2006 року на суму 79000 грн., № 2 від 13 квітня 2006 року на суму 78500 грн., № 3 від 14 квітня 2006 року на суму 79500 грн., № 4 від 18 квітня 2006 року на суму 78600 грн., № 5 від 19 квітня 2006 року на суму 79600 грн., № 6 від 20 квітня 2006 року на суму 78000 грн., № 8 від 21 квітня 2006 року на суму 11380 грн., № 23 від 27 квітня 2006 року на суму 78000 грн., № 9 від 16 травня 2006 року на суму 68100 грн., № 10 від 17 травня 2006 року на суму 67800 грн., № 11 від 18 травня 2006 року на суму 68300 грн., № 12 від 19 травня 2006 року на суму 66400 грн., № 13 від 22 травня 2006 року на суму 67800 грн., № 14 від 23 травня 2006 року на суму 67346 грн.(а.с. 12-13).

Рішенням господарського суду Волинської області від 03 серпня 2012 року у справі № 5004/725/12, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 18 грудня 2012 року договір купівлі-продажу було визнано недійсним та зобов'язано ТзОВ "Освіта-Плюс" повернути ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університет" відчужене нежитлове приміщення (а.с. 9-11).

Відповідачі ТзОВ "Освіта-плюс" та ОСОБА_1 10 вересня 2013 року уклали між собою договір про відступлення права вимоги за умовами якого товариство передало а останній прийняв право грошової вимоги у сумі 968326 грн. до позивача у справі, яким ці кошти були отриманні на виконання зобов'язань за договором купівлі-продажу від 18 грудня 2012 року (а.с. 6).

Відмовляючи позивачу в позові, суд першої інстанції з посиланням на ст. 216 ЦК України обґрунтовував свої висновки тим, що на підставі зазначеної норми матеріального права та судового рішення про визнання правочину недійсним у позивача виникло зобов'язання у вигляді повернення коштів покупцю, отриманих продавцем за недійсним договором купівлі-продажу. Оскільки, в даному випадку має місце передача права вимоги, а не уповноваження іншої особи на вчинення правочину (правочинів), законодавством України не встановлена заборона на укладання договорів про відступлення права вимоги, при укладені якого було дотримано письмову форму, позивачем не доведено, що укладення його не було спрямоване на реальне настання правових наслідків а наявними у справі доказами стверджується протилежне, тому відсутні підстави для задоволення позову.

Такі висновки суду, як вважає колегія суддів, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права та відповідають встановленим обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що було одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, правовим наслідком недійсності правочину (договору), який був виконаний двома сторонами, є застосування двосторонньої реституції.

Таким чином, доводи позивача про те, що у ТзОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" відсутнє зобов'язання перед ТзОВ "Освіта-Плюс" щодо повернення 968326 грн., не знайшли свого підтвердження. Таке зобов'язання виникло на підставі рішення господарського суду Волинської області від 03 серпня 2012 року у справі № 5004/725/12 та в силу приписів ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції положень ст.ст. 512, ч. 1, 513, 514, 516, 519 ЦК України щодо неіснуючого зобов'язання у продавця перед покупцем, вчинення оспорюваного позивачем правочину не в тій формі, що був вчинений правочин, на підставі, якого виникло зобов'язання, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки, такі доводи є ідентичними з обставинами, наведеними в позовній заяві, ці мотиви були предметом з'ясування судом першої інстанції і їм дана правильна юридична оцінка в оскаржуваному позивачем рішенні суду.

Крім того, позивач не є стороною оспорюваного ним правочину, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України не довів, що договір про відступлення права вимоги від 10 вересня 2013 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що сторони діяли з метою штучно змінити підвідомчість спору з господарського на цивільний, у зв'язку з чим колегія суддів такі доводи позивача вважає припущенням.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України, наведених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303, 305, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного універститету" відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: