Ухвала суду № 42499214, 04.12.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/4500/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

04 грудня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Гром Л.М.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського міського центру зайнятості до ОСОБА_3 про стягнення допомоги по безробіттю, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Чернігівський міський центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення допомоги по безробіттю у розмірі 3 408 грн. 51 коп.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 перебував на обліку як безробітний в Чернігівському міському центрі зайнятості у період з 23 січня 2013 року по 05 листопада 2013 року, отримував соціальні послуги і забезпечення відповідно до ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

05 листопада 2013 року Чернігівським міським центром зайнятості проведено звірку (перевірку) факту перебування в трудових відносинах ОСОБА_3 з КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради, у зв'язку з тим, що під час перебування особи на обліку надійшла інформація про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних виплат безробітній особі.

За результатами перевірки позивачем складено Акт № 85 від 05 листопада 2013 року.

Перевіркою встановлено, що на момент перебування на обліку в Чернігівському міському центрі зайнятості ОСОБА_3 виконував роботи по трудовій угоді № 07/2013-1 від 03 липня 2013 року, у період з 03 липня 2013 року по 09 липня 2013 року в КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради.

Так, за період з 23 січня 2013 року по 05 листопада 2013 року відповідачу виплачено 3408 грн. 51 коп. допомоги по безробіттю.

У зв'язку із встановленням факту працевлаштування відповідача, 13 листопада 2013 року директором Чернігівського міського центру зайнятості прийнято наказ № 525 про повернення коштів 3408 грн. 51 коп.

14 листопада 2013 року позивачем було направлено відповідачу листа № 05/5409, в якому повідомлено про прийняте рішення, запропоновано добровільно повернути незаконно отримані кошти та роз'яснено право на оскарження наказу.

Оскільки кошти відповідачем в добровільному порядку не сплачені, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VI, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

В силу ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення", до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно.

Згідно ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02 березня 2000 року № 1533-III , застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Пунктом 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України 20 листопада 2000 року № 307 передбачено, що у разі працевлаштування безробітного, виконання робіт за цивільно-правовими угодами, виплата допомоги по безробіттю припиняється.

З наведеного слідує, що особи, які перебувають в трудових відносинах з роботодавцем або виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, відносяться до зайнятого населення, не можуть бути визнані безробітними та отримувати допомогу по безробіттю.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 листопада 2013 року Чернігівським міським центром зайнятості проведено звірку (перевірку) факту перебування в трудових відносинах ОСОБА_3 з КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради, якою встановлено, що на момент перебування на обліку в Чернігівському міському центрі зайнятості ОСОБА_3 виконував роботи по трудовій угоді № 07/2013-1 від 03 липня 2013 року у період з 03 липня 2013 року по 09 липня 2013 року на КП «ЖЕК-10» Чернігівської міської ради.

Факт виконання робіт за вищевказаною трудовою угодою підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт.

Так, укладення відповідачем 03 липня 2013 року цивільно-правового договору про виконання робіт є обставиною, що впливає на виплату матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг, про яку він не повідомив центр зайнятості.

Судом встановлено, що за період з 23 січня 2013 року по 05 листопада 2013 року відповідачу виплачено 3408 грн. 51 коп. допомоги по безробіттю.

З огляду на те, що відповідачем не було сплачено незаконно отриману допомогу по безробіттю у добровільному порядку, а наказ про повернення коштів відповідачем не оскаржено, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що дані кошти підлягають стягненню на користь Чернігівського міського центру зайнятості.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Чернігівського міського центру зайнятості та їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.