Ухвала суду № 42496260, 21.01.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2015 року Справа № 876/1558/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Кухтея Р.В.,

з участю секретаря судових засідань Гелецького П.В.,

представників позивача Оксенюк У.А., Локатира І.І.,

представника відповідача Чубак Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мурена» до державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мурена» (надалі - ТОВ «Мурена») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівської області (надалі - ДПІ у Галицькому р-ні) № 0002232240 від 08.10.2013 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 240593,75 коп., з яких 192475,00 грн. за основним платежем та 48118,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі № 813/7864/13-а позов було задоволено.

У поданій апеляційній скарзі ДПІ у Галицькому р-ні просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «Мурена».

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що ДПІ у Галицькому р-ні було проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Мурена» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ПП «Строймонтажь» за період з 01.04.2012 року по 31.05.2013 року, за результатами якої складено акт від 24.09.2013 року №195/22-40/32408170.

Під час перевірки було встановлено факт безпідставного відображення ТОВ «Мурена» у податковому обліку господарських операцій ПП «Строймонтажь», оскільки такі фактично не відбувалися.

Представник відповідача у ході апеляційного розгляду підтримала доводи, викладені у апеляційній скарзі, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні позову ТОВ «Мурена» відмовити.

Представники позивача у судовому засіданні апеляційного суду заперечили обґрунтованість доводів апелянта та просили відхилити апеляційну скаргу, залишивши постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Мурена», суд першої інстанції виходив із того, що зроблені ДПІ у Галицькому р-ні у ході проведеної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Мурена» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ПП «Строймонтажь» за період з 01.04.2012 року по 31.05.2013 року висновки, зафіксовані у акті від 24.09.2013 року №195/22-40/32408170, про порушення позивачем пп.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає нарахуванню та сплаті, в сумі 192 475,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи.

Позивачем долучено до матеріалів справи копії первинних документів, які свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у контрагента ПП «Строймонтажь», та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаним контрагентом.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню суду першої інстанції та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із таких міркувань.

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Галицькому р-ні проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Мурена» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках з ПП «Строймонтажь» за період з 01.04.2012 року по 31.05.2013 року, результати якої оформлено актом від 24.09.2013 року №195/22-40/32408170, що стали підставою для прийняття відповідачем 08.10.2013 року оспорюваного податкового повідомлення-рішення №0002232240.

На переконання апеляційного суду, суть даного публічно-правового спору зводиться у обґрунтованості висновків податкового органу щодо безтоварності господарських відносин ТОВ «Мурена» з контрагентом ПП «Строймонтажь» за період з 01.04.2012 року по 31.05.2013 року.

Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абз. 1 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Згідно з положеннями пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього, Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна (стаття 201 Податкового кодексу України).

Позивачем на підтвердження реальності господарських відносин із контрагентом ПП «Строймонтажь» під час перевірки податковому органу було надано копії:

договору постачання № 54/06 від 14.06.2012 року, укладеного між ПП «Строймонтажь» (постачальник) та ТОВ «Мурена» (покупець);

видаткових накладних;

товарно-транспортних накладних;

податкових накладних;

угод №10/3 від 01.09.2011 року та №10/3 від 01.10.2012 року на транспортно-експедиційні послуги;

угод-замовлень на транспортне експедирування вантажу до угоди № 10/3 від 01.10.2012 року;

рахунків-фактур;

виписок з банківського рахунку про оплату товару, придбаного у контрагента ПП «Строймонтажь»;

актів здачі-прийняття робіт (надання послуг);

податкових накладних по договору на транспортно-експедиційні послуги;

фіскальних чеків;

довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

На переконання апеляційного суду, слід погодитися із висновком суду першої інстанції про те, що вказані письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у контрагента ПП «Строймонтажь» та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаним контрагентом, а отже про відсутність порушень позивачем п. 198.3. ст. 198 ПК України.

При цьому згідно з п.п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, у п. 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Виходячи з викладеного слід погодитися із судом першої інстанції про те, що висновок податкового органу про порушення ТОВ «Мурена» ст.ст. 198, 200, 201 ПК України є необґрунтованими, а отже заявлені позивачем вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача № 0002232240 від 08.10.2013 року є підставними.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,

УХВАЛИВ :

апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 січня 2014 року у справі № 813/7864/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Дякович

Р.В.Кухтей

Ухвала у повному обсязі складена 23 січня 2015 року.